[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/images\/8-48452299.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]

Українська та російсько-імперська ідентичність не можуть співіснувати на одному просторі

Українська та російсько-імперська ідентичність не можуть співіснувати на одному просторі
Чомусь кожного разу, коли в Україні хтось говорить про «багатокультурність» — насправді йдеться лише про одну культуру — російсько-імперську. Ту саму, яка зараз посилає нам ракети. Та небажання її активних носіїв використовувати українську мову та знати українську культуру.
 
Ця маніпуляція з «багатокульною Україною» потребує окремого пояснення. Бо якщо йдеться про збереження і захист культур національних меншин (про це насправді у 99% випадків таких розмов не йдеться), то з цим в Україні жодних проблем.
Україна одна з найбільш ліберальних у цьому сенсі держав Європи.
 
Ніхто і ніколи в Україні не перешкоджав вільному розвитку культур національних меншин, їх повній рівноправності та можливості самореалізації в усіх сферах для представників цих національних меншин. Включно з політикою і великим бізнесом.
 
Українській культурі та історичному досвіду не притаманний шовінізм та бажання усіх примусово асимілювати — на відміну від багатьох інших.
 
Натомість, коли ми чуємо про «багатокультурність» — ми одразу розуміємо, що йдеться про намагання зберегти в Україні домінування чи принаймні суттєвий вплив російсько-імперської ідентичності. Яка апріорі заперечує українську ідентичність як таку, в діапазоні від тотального заперечення (нікакой Украіни нєт, украінскій язик нікаму не нужен) до поблажливої зверхності (украінская культура отсталая і малєнькая, на нєй сложно пастроіть серйозную гасударствєнность).
 
Проблема полягає в тому, що українська та російсько-імперська ідентичність не можуть співіснувати на одному просторі. Вони заперечують одне одну.
 
Намагання поєднати паралельне існування цих двох ідентичностей — це сутність усієї гуманітарної політики України з 1991 по 2014 рік. З коливаннями в проукраїнський бік в часи Ющенка і майже повним промосковським розворотом в часи Януковича.
Коли з одного боку День Незалежності — а з іншого совєцький дєнь пабєди з георгієвськой лєнтой. З одного боку УПА і Бандера — а з іншого боку пам’ятники Лєніну і комуністична топоніміка. Коли українська мова єдина державна, але по факту в половині держави навіть урядові установи цей статус ігнорують.
 
Ця шизофренія ідентичності була прямою причиною і геополітичного топтання на місці, і відстутності позитивних змін, і роззброєння армії («бо з ким ми будемо воювати, хто на нас нападе?») і в тому числі тотальної корупції (бо як подолати корупцію в суспільстві, яке невідомо для чого існує і де ніхто не довіряє одне одному, бо нас не ясно що об’єднує).
 
Ніби у 2014 році все вже мало стати ясно, а тим більше після початку широкої війни 2022 року. Але як бачимо, намагання зробити Україну «багатокультурною» (тобто частково російською) та «новим центром тяжіння для всього прогресивного російськомовного» продовжуються.
 
Одним з каркасів, який реально тримає Україну сьогодні і дає вистояти у цій війні — було масове переведення у 90-х освіти на українську мову та українізація управлінського апарату. Якби не ці два кроки, зроблені тоді — у нас зараз була би повна катастрофа. Як у Білорусі.
 
Впевнений, що тоді «багатокультурники» теж були категорично проти цього.
 
Тому висновок один — робити своє і не слухати нікого. Україна буде українською, бо іншою просто не може бути.
[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house1.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Iншi дописи автора
Перемога неймовірно посилить позиції України: частина політичних еліт Європи цього побоюється
Демосковізація - це завдання не лише для України, це завдання для всього світу
Російський ліберал Марк Солонін, якому дала притулок Україна, виявився українофобом
Україна дивовижно стійка, враховуючи схильність українців обирати ідіотів і зрадників