У 1991-му в нас не було ніякого феноменального потенціалу. Була розвалена і тотально неефективна совітська економіка

 

В центрі Києва неможливо було купити літр молока без тригодинної черги, яка нафіг шоста економіка Європи.

Ми в суто економічному сенсі зараз на 18 місяці тотальної війни живемо краще на порядок, ніж в найкращі роки совка, не кажучи вже про останні його роки, коли все розвалилось вщент.

 

Совок до пня ліквідовував українців з підприємницькою жилкою у кількох поколіннях, просто фізично знищив українське фермерство, неефективним було абсолютно все, ніякого навіть натяку на якийсь спроможний клас управлінців не було навіть в проекті.

 

Порівняння з Польщею некоректні, в Польщі була сильна національна ідентичність і державна традиція, яка була на відстані якщо не витягнутої руки, то принаймні жила в реальній народній памʼяті.

 

В нас була як завжди пасіонарна меншість і байдужа пасивна більшість, але навіть ця пасіонарна меншість не мала не лише достатньої електоральної підтримки (що очевидно), але і достатнього управлінського та програмного ресурсу. Нагадаю, що ядерну зброю здали майже загальним консенсусом, проти були лише радикальні націоналісти, які мали з десяток мандатів у парламенті, або і ще менше.

 

Далі були і жахливі помилки, і топтання на місці, і відверта злочинна діяльність, і десятиліття панування мародерських угруповань, бо реальні національні еліти були просто винищені в кількох поколіннях.

 

Але з такими реальними (а не міфічними) вихідними даними — те що ми маємо зараз — а саме обʼєднана сильна нація, яка дивує і навіть шокує своєю силою весь світ — це натуральне ДИВО.

 

Саме так, ДИВО капслоком.

 

І держава, яка витримує такі удари, але продовжує функціонувати і давати відсіч дуже сильному ворогу.

Це слова оптиміста і реаліста водночас.

 

 

Але ми ще навіть не на середині шляху. Найважчого шляху, який тільки може бути.

 

Ще зроблю декілька доповнень до своїх тез.

 

1. Олігархічна економіка, яка виникла на руїнах економіки совітської — була прямим наслідком і продовженням останньої. І це частина того самого важкого спадку, а не якась лиха випадковість.

 

Ця економіка сформувалася з трьох базових елементів:

 

А. сировинної основи, на якій реально трималася економіка совка (за сировину совок купляв не лише технології та товари з високою доданою вартістю, а навіть зерно з Канади). Сільське господарство було вкрай неефективним, уся невелика лінійка відносно технологічної продукції «народного споживання» була жахливої якості та не мала жодного шансу в конкуренції з імпортною, а ВПК тримався на циклопічних дотаціях з продажу тієї ж сировини, які в кінці 80-х вже не витягував совок, Україна сама по собі точно витягнути не могла, тим більше вся нафта і газ лишилася в рашці.

 

Б. Систематичного знищення економічної та політичної еліти України, яке практикував совок кілька поколінь підряд.

 

В. Відсутності політичної та економічної конкуренції в совковій системі та її корумпованості, побудові на тіньових системах особистих та клієнталіських звʼязків.

 

2. Чи могла в нас на початку 90-х НЕ виникнути олігархічна економіка та мародерська політична верхівка? Так, якщо б на початку 90-х у нас більшість народу були усвідомленою нацією з чіткою системою цінностей та змогою породити зі свого числа дієву політичну та економічну еліту. Так не сталося, на жаль. Бо українці пережили геноцид і не мали змоги за лічені роки чи навіть місяці відродити втрачене. Це не вина, це біда. Все це не відміняє заслуг та трагічної історичної правоти тієї меншості, яка лупала цю скалу всі ці десятиліття. Але реальність така, що лише зараз ми приходимо до того, до чого ті ж поляки чи естонці прийшли 30 років тому. Завдяки тим, хто лупав цю скалу.

 

3. Перемога тим і прекрасна та бажана, що окрім фізичного виживання вона дасть нам нарешті шанс отримати справжню національну еліту, яка буде діяти в інтересах нації, яка врешті вповні себе усвідомила.

 

4. Все це я пишу для того, щоб ми робили висновки, не відверталися від реальності та вперто йшли цим важким шляхом далі.