[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/images\/8-48452299.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]

Олігархічне павутиння душить розвиток країни

Олігархічне павутиння душить розвиток країни
Олігархічний лад веде економіку не до зростання, а до руйнування. Живильною силою розширеного відтворення є, як відомо, підприємництво. Олігархи починали в свій час як підприємці, але за сприятливих для них умов вони переродилися у трутнів суспільства.
 
Ми не можемо спокійно спостерігати за шкодою, яку завдає економіці олігархат. Треба щось робити, інакше він сам полетить у прірву і потягне нас за собою. Олігархономіка не має перспективи і буде залишати нас на задвірках історії.
 
Переродження бізнесменів у олігархів відбувалося за сприяння вищого чиновництва країни. Сприяння не тільки у нарощуванні розмірів сукупних активів. Вони були допущені до контролю за державною владою і до використання її інструментів для власного збагачення. Контролюють Президента, Кабінет міністрів, окремі міністерства і відомства, Верховну Раду, а також правоохоронні і судові органи.
 
Такий тип влади, підконтрольний олігархічним баронам, виник не одразу. Передумовою була, як відомо, велика приватизація за Кучми. Проте останній не віддав нуворишам-олігархам владу – навпаки, вони були поставлені служити Президенту - Леонід II вибудував власну авторитарну систему.
 
Після закінчення повноважень він передав владу слухняному Ющенку, авторитаризм закінчився, Президент став виконавцем побажань бізнесу зі свого оточення, а з часом – і з оточення Януковича.
 
За Януковича олігархічний лад укріпився, державна влада стала виконавцем усіх запитів донецького клана. Фактично усі Президенти України після Кучми (включаючи Зе), окрім Порошенка, стали маріонетками олігархічного режиму. Внаслідок підконтрольності олігархату державні органи влади втратили свої суверенні права самостійно управляти, регулювати, виносити покарання тощо. Можна сказати, що під тиском олігархічних поводирів ці органи перетворилися на імітаторів державних функцій, тобто вони стали квазідержавними органами. Закономірно, що вони виробляють повністю недолугі, навіть шкідливі для суспільства урядові рішення. Ми живемо фактично без уряду, а рішення парламенту і судових органів багато в чому суперечать суспільній моралі, національним цінностям і потребам громади.
 
Окрім Порошенка. На посаді Президента він не був маріонеткою олігархічних кланів. Навпаки, використовуючи силу державного апарату, він змусив олігархів «ставати в чергу до свого кабінету», змусив ділитися прибутками і віддавати частину їх активів (найбільша операція з Приватбанком, але не тільки).
 
Президент-олігарх сконцентрував у себе права, якими раніше володіли інші клани. Тобто він поєднав олігархічні канали власного збагачення з корупційними доходами бюрократичної системи. Органи влади, зокрема, Нацбанк України, НКРЕКП та інші національні регулятори стали інструментами отримання додаткових корупційних доходів (нагадаю про захоплення центробанком майна приблизно 100 комерційних банків, а також про незаконні корупційні багатомільярдні емісійні кредити банкам у 2014-2015 роках тощо). Він показав, як можна без об’єктивних причин кинути країну у найглибшу економічну кризу, більшість людей – у злидні, повністю оголити національну фінансову систему. Порошенко спробував повернути в Україну авторитаризм часів Кучми, але заради іншої мети – він брутально набивав свої кишені.
 
Тепер за нового Президента-неолігарха багато що повернулося на круги своя. Президент, на жаль, спирається на олігархів і їм підпорядковується. Останні збільшили свою вагомість, в тому числі через захоплення майже усього національного телебачення. Олігархічні клани відновили канали проникнення в органи влади і встановлення в них власного диктату. Корпорації найбільшого капіталіста України Ахметова домагаються створення для себе повного фінансового «кокону» по усьому циклу виробничого обороту його холдингу – від добутку корисних копалин до випуску товарів і послуг кінцевого споживання. Ось складові «кокону»: майже безкоштовний доступ до видобутку корисних копалин, високоприбуткові ціни на вугілля і електроенергію, які поставляються за межі холдингу (по формулі Амстердам+), пільгові тарифи на електрику для власних підприємств, низькі ставки плати за транспортні перевезення, відтермінування сплати податків, отримання пільгових позик для погашення заборгованостей, неповернення кредитів емісійного рефінансування, занижені ставки кредитування власних підприємств банком холдингу, випереджаюче повернення сплаченого ПДВ та інше (практично за таких же умов працюють й інші олігархічні корпорації).
 
Фінансовий «кокон» базується на вертикальній інтеграції комплексу підприємств холдингу. Це дозволяє мінімізувати ціни на продукцію і витрати підприємств всередині останнього, що формує основну частину доходу і прибутку при продажі кінцевої продукції. А кінцевою продукцією є продукція на експорт. В період приватизації державних підприємств олігархічні клани цілеспрямовано полювали за підприємствами-експортерами: їх бізнес орієнтований на отримання твердої іноземної валюти і вивіз капіталу за кордон, а це найбільш просто робити шляхом експорту продукції без повернення усієї виручки в Україну.
 
Мінімізуючи ціни і прибутки у внутрішньоукраїнських операціях, олігархічні компанії занижують податкові зобов’язання (з прибутку і ПДВ). Натомість, максимізація доходів і прибутків при продажі продукції в інші країни, приводить до збільшення зобов’язань уряду перед експортерами з повернення сплаченого ПДВ. Отже, олігархи мають відверто пільгові і вигідні схеми податкових відносин з державою, одночасно створюючи дірки в урядовому бюджеті. І це робиться офіційно.
 
А хто довів країну до стану сировинного придатку світу? Одна з найважливіших причин у тому, що олігархи надають перевагу випуску не продукції глибокої переробки, а сировини. Вигоди при цьому складаються, по-перше, з того, що сам її видобуток – залізної, рідкоземельної, поліметалевої руди, вугілля, деревини, цементу, бурштину, граніту тощо – обкладається вкрай мізерними податками чи взагалі не оподатковується.
 
По-друге, сировина, що добувається чи переробляється всередині країни (наприклад, в металургії, нафтопереробці чи хімічній промисловості) і призначена для експорту, обкладається мінімальними сумами ПДВ, оскільки частка доданої вартості в цінах на цю продукцію також мінімальна (через низьку трудомісткість виробництва). Тобто чим менша глибина переробки, тим менша сума нарахування внутрішнього ПДВ при гарантованому поверненні 20 % від вартості експортованої продукції. Окрім того, олігархи не здатні випускати складну продукцію індустріального та електронного типу, вони прийшли на підприємства на все готове, доля цих об’єктів їх не турбує, та й вони не можуть мати необхідні знання по усіх виробництвах у своїх володіннях. А сировинна спеціалізація промисловості – це шлях до деградації нації.
 
Вибудувавши холдинги - сировинні, з пільговими цінами, багаточисельні (включають, як правило, більше 100 одиниць підприємств та інших юридичних осіб), забезпечені кредитами, орієнтовані на експорт, з відкачкою основної частини валютних доходів за кордон і їх переважним використанням для інвестицій в інших країнах (і виробничих, і у предмети розкоші) – олігархи керуються не сигналами з ринків і не потребами споживачів. У них власна економічна імперія: вони здійснюють оптимізацію структури свого виробництва, виходячи не з попиту на внутрішніх ринках і навіть не з коньюнктури світових ринків, а виходячи з тих сприянь, які вони домагаються від державних інститутів влади. І ті структурні зміни, які здійснюються всередині олігархічних анклавів, суперечать структурній оптимізації, яка необхідна для розвитку усієї економіки. За сприяння чиновників, олігархічні інтереси виявляються вищими за національні.
 
Ще одна неекономічна тема. Володіння олігархами майже усіх національних телеканалів потрібно їм для залякування Президента та для дебілізації людей – нерозумну націю легше тримати у рабському стані, до якого нас ведуть фінансові монстри, та підсовувати перед виборами у красивих фільмах-казочках акторів замість патріотичних політиків.
[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house1.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Iншi дописи автора
Марнослів’я економічної політики чинної монобільшості
Країна дикого, злодійкуватого капіталізму або куди рухається Україна
Перемога, яку українці мають вибороти
Воєнна стратегія має розроблятися військовими професіоналами, а не політиками