Марнослів’я економічної політики чинної монобільшості

 

До речі, ці країни отримали після війни в борг за планом Маршала значно менші суми ніж Великобританія та Франція, які відносно менше постраждали у тій війні.

 

У Японії та ФРН подібне прискорене зростання ставало можливим завдяки:

 

по-перше, появі нових високотехнологічних підприємств замість зруйнованих довоєнних. Це дало можливість перевести персонал останніх на новітні виробництва;

 

по-друге, використанню на підприємствах інноваційних технологій, що з’явилися підчас і по завершенню війни і дали змогу випускати висококонкурентну продукцію;

 

по-третє, освоєнню новітньої продукції споживчого призначення (випереджаючі темпи зростання виробництва товарів народного споживання) при відносному зменшенні частки важкої промисловості та воєнно-промислового комплексу; випуск військової продукції був взагалі заборонений на десятиліття;

 

і, нарештІ, по-четверте, сприянню державою приватному малому і середньому підприємництву на відміну від довоєнної економічної політики в цих країнах, коли у владних рішеннях домінували інтереси галузевих монополій (в Японії до війни монополіями володіли члени королівської сім’ї).

 

Як виглядає на сьогодні урядовий план відновлення економіки України? (Перші варіанти такого плану, представлені Урядом на конференціях у Лугано і Лондоні у 2022 і 2023 роках, складалися приблизно з 850 проектів на 750 млрд. дол., що по формі нагадувало не економічний план, а гігантські кошториси на будівельні роботи. Обидва варіанти були, як відомо, відхилені Заходом).

 

У кінці грудня минулого року Кабмін виклав новий варіант плану, сподіваючись, що під нього Європейська Комісія створить Український Фонд у 50 млрд. євро для використання у 2024-2027 роках. Цей варіант плану відновлення складається з переліку пріоритетних галузей, які, на думку наших розробників, достатньо профінансувати союзникам і темпи росту підуть у гору. До таких пріоритетних галузей нашими розробниками віднесені енергетика, транспорт, діджиталізація, сільське господарство і добуток критичної сировини (вигадана урядовцями назва).

 

Зверну вашу увагу на те, що названі галузі (окрім аграрного сектору і добутку корисних копалин) є інфраструктурними, тобто обслуговуючими. А обсяг надання послуг, як відомо, обмежується обсягами попиту на них з боку суспільних виробництва і споживання. Тобто без зростання останніх не буде і значного приросту послуг. Тому інфраструктурні галузі самі по собі не дають суттєвий поштовх прискоренню економічного росту. Такого поштовху не надають економіці й інші пріоритетні для нашого кабміну галузі – сільське господарство і добуток корисних копалин.

 

Тут нас чекає інше розчарування: ще жодна країна світу не досягала високої динаміки на базі сільського господарства – орна земля не може безкінечно щороку високими темпами збільшувати свою врожайність. А добуток промислової сировини має фізичні геологічні обмеження і до того ж подібна орієнтація - це продовження стану нашої країни як сировинного придатку високо розвинутих економік, в якому ми знаходимось вже декілька десятиліть. До речі, ні Японія, ні Західна Німеччина не визначали свої аграрний і сировинний сектори пріоритетними ні на початку післявоєнної відбудови, ні у теперішній час.

 

Більше того, Німеччина виплачує премії компаніям, які експортують машинобудівну, а не сировинну продукцію.

Представлений урядовий план економічного відновлення через вказані обмеження не може бути перспективним і орієнтованим на високу динаміку розвитку. Відповідно не відзначаються високими показниками й урядові прогнози післявоєнного зростання. Вони не перевищують мінімальні 4-5 % на рік, в той час як Японія та ФРН щорічно прибавляли у 1950-1970 роках по 10-15 % і змогли за 10-15 років збільшити обсяги внутрішнього виробництва у 5-6 разів. Наші ж «планувальники» обіцяють зростання ВВП України за 10-15 мирних років у 1,4-1,5 рази (тобто підвищення доведе нас до довоєнного рівня), що означає злиденне життя нашого народу протягом усього цього тривалого часу – до 2035-2040 року.

 

Сумно.

 

Інша сторона нашого післявоєнного відновлення і оновлення (модернізації) країни – це створення механізму акумулювання та інвестування в економіку фінансових ресурсів. І такий інвестиційний механізм має бути не одно- чи багаторазовою подачкою від західних партнерів.

 

Сьогоднішні українські можновладці, як відомо, чекають лише на «манну небесну» (!) від США та інших партнерів. Ще вони збираються «покерувати» арештованими валютними резервами центробанку рашистів. Однак, ЄС вже відрізав, що розподілятися їхні інвестиції та арештовані активи агресора будуть через міжнародні фонди і банки. До того ж репарації від агресора мають піти перш за все на відшкодування матеріальних і фізіологічних втрат наших людей, відновлення житлово-комунальної та соціальної інфраструктури, аграрних земель, об’єктів природи тощо, тобто на невиробничі гуманітарні потреби.

 

Що ж стосується прибутків від арештованих резервів центробанку агресора, то вони потрібні перш за все для фінансування нашої армії, особливо в умовах затримок з надходженням фінансової та збройної допомоги від США на початку 2024 року. Для прискореного ж росту економіки потрібно не проїдання гіпервеликих іноземних коштів, а механізм прискореного розширеного відтворення національного виробничого капіталу. Фактично потрібне динамічне розширене самовідтворення національного капіталу (із залученням іноземного).

 

Такий відтворювальний механізм капіталу включає в першу чергу процес фінансових накопичень суб’єктів економіки: сімейних господарств, підприємств, приватних бізнесменів, українських емігрантів, фінансових компаній, фондів і банків, урядових і муніципальних органів влади, надходжень іноземних приватних, державних і міжнародних інвестицій, грантів, кредитів тощо. Ці накопичення є фактично сукупністю джерел інвестицій.

 

Для того, щоб накопичення в усіх джерелах відбувалися, потрібна економічна політика, яка б цьому сприяла. Така політика, на наш погляд, передбачає: стабільність цін, тарифів, валютного курсу, низькі банківські процентні ставки, мінімізацію внутрішніх запозичень держбюджету, довгострокові банківські кредити, помірковане та доброзичливе оподаткування підприємств і громадян, використання економних енергетичних джерел, усунення з ринків монополій та відсторонення олігархів, домінування інвестиційних пріоритетів у бюджетному фінансуванні і витратах прибутків державних компаній, а також створення сприятливих умов для іноземних інвестицій (надання гарантій, страхування бізнесу та інвестицій, швидка реєстрацію бізнесу, простий порядок відведення земельних ділянок під забудову, багаторічну та безкоштовну оренду чи концесію ділянок для іноземних підприємств, захист прав власності, відкритий доступ до інфраструктурних мереж, ліквідація корупції тощо).

 

Як бачимо, запровадження такої економічної політики - це майже повне оновлення того, що чинить сьогоднішня влада і що вона не збирається змінювати. Вона в особі монобільшості поки що «продовжує грати спекталь» – «Show must go on!». Так, у парламенті у ці тижні готується законопроект про Основні принципи відновлення економіки, що, зокрема, містить такі перли: «Будуй краще ніж було»; «Зелена, інклюзивна та цифрова економіка»; «Прозорість та підзвітність всіх процесів відбудови»; «Моніторинг проектів відновлення, які фінансуються з бюджету» і т. п.

 

Що дає це марнослів’я для подолання наслідків війни? – Нічого.

 

Таке враження, що урядовці і депутати не знають, чим зайнятися. Може вже час звільнити їм свої місця для більш кваліфікованої і сумлінної еліти, яка зможе вивести країну із зруйнованого, архаїчного і злиденного стану та не дозволить розірвати її на шматки? Іншого не дано.