Зникнення держави чи кінець епохи олігархономіки

Після президентських виборів усі сподівалися, що країна буде оновлена і ми заживемо як люди. Однак нова влада не побачила загроз , що стоять перед Україною, і як вона котиться вниз, як вона втрачає свої позиції у світі і як суцільно зубожіють наші люди.

Влада не шукала нових підходів, не розуміла необхідності змін і не ставила перед собою високих цілей. Вона із задоволенням зайняла старі бюрократичні посади, вступила у сталі закулісні  відносини з олігархами і не хотіла бачити тих негативних тенденцій, які розривають Україну на шматки. А ситуація не просто негативна.

На Заході нас віднесли до переліку «зникаючих» країн. Як я розумію, під цим визначенням західні аналітики мають на увазі  зменшення потенціалу української економіки, скорочення чисельності населення та еміграція робочої сили й бізнесу, перманентний витік  капіталу за кордон, роз’їдання державної влади іржавою корупції, невпинне зростання державного боргу, розпродаж або виведення за кордон високотехнологічних підприємств й інновацій і т.і.

Розвал економіки і розкрадання державного майна й фінансів є першопричинами, як вони вважають, неспроможності країни протистояти зовнішнім загрозам та воєнним інтервенціям, володіти і використовувати усі сучасні засоби захисту у гібридній війні в її воєнно-технічній, бактеріологічній, інформаційній, технологічній, кібернетичній та інших частинах. Отже загроза перестати бути незалежною країною є цілком реальною.

Наскільки слушними є  такі думки західних інтелектуалів?

Нагадаю, що починаючи з 2014 року, Порошенко і Турчинов підкинули нам «дохлу собаку» у вигляді майже повного руйнування збалансованого економічного обороту, що проявилося у  шаленому валютному знеціненні  гривні, гіперінфляції споживчих цін і тарифів, зниженні рівня доходів та заощаджень громадян, підвищенні податків та конфіскації майна підприємств і банків. В результаті внутрішній валовий продукт України почав відтворюватися у падаючих обсягах. Паралельно розгорнулася ледь не відкрита корупція в органах влади, армії, правочинній системі, державних монополіях, фінансовому секторі. Країна перейшла не просто у стан кризи, почалося загнивання економічних відносин, правоохоронних і судочинних органів, державних та ринкових інститутів. Пандемія коронавіруса стала додатковим випробуванням для нашої економіки. Вона оголила наш стан загнивання і нашу неспроможність адекватно реагувати на екстремальну ситуацію.

Таке переродження і загнивання країни та її інститутів особливо активно почалося з приходом до тіньового владного керма олігархічних кланів – приблизно з початку 2003-2004 років. Так, в приватизованих олігархами корпораціях подавлялись права міноритарних акціонерів (як правило, це були рядові робітники  цих корпорацій). Олігархи перетворили публічні акціонерні товариства у приватні, вилучили акції своїх компаній з фондових ринків. Через це наші фондові біржі зменшили обіг корпоративних цінних паперів і з 2008 року фактично перестав розраховуватися київський фондовий індекс. Трохи згодом регіонали завдали  потужних ударів по незалежному підприємництву як ринковому інституту, арештовуючи  його представників та їх майно, змушуючи бізнесменів продавати бізнес за мізерну плату, ховатися в тіньовому секторі або емігрувати за кордон. Вони також деформували податкову систему (запустивши азарівський кодекс), перетворивши її у каральну і гіперкорупційну, нагребли масу  державного боргу, а антимонопольне регулювання стало чисто символічним і також гіперкорупційним. За президентства Порошенка влада продовжила гноблення підприємництва і фермерства, а також додала до  руйнацій, здійснених попередніми правителями, ще злам  інститутів природніх монополій,  легалізувала зловживання з монополістичними цінами і тарифами та фактичне знищення комерційного банківського кредитування.

Паралельно на наших очах деградувала правоохоронна, правочинна, безпекова, оборонна, митна системи країни. Небезпека прийшла на наші вулиці, а патрульна поліція повернула нам відносини, які існували у 90-ті. І до цього доклали руку фінансові магнати та їх корумповані партнери у владі, які заради грошей можуть знищити громадянський порядок і використовувати незаконні воєнізовані групи. Сьогоднішня напівзруйнована держава, як ми бачимо, не може повноцінно протистояти ні зовнішній агресії, ні  злочинності всередині країни.

Такі інституційні деградації привели до фізичних втрат національних багатств, ресурсів, активів. Не претендуючи на вичерпний перелік таких втрат  у останні п’ять років, означимо їх. Це зменшення чисельності населення, що постійно проживає в Україні. Втрата суверенної території і їх надр (Крим, окупований Донбас, спеціальна економічна зона у Чорному морі). Щорічне офіційне та приховане вивезення за кордон капіталу українських юридичних і фізичних осіб (в окремі роки від 12 до 18 млрд. дол.).  Безупинне скорочення вже протягом 3 років обсягів промислового виробництва. Падіння  виробництва і споживання електроенергії. Постійне звуження сфери наукових досліджень та розробки конструкторсько-технологічних інновацій.  Скорочення кількості та активності банківських корпорацій, зокрема, обсягів кредитування реального сектору економіки. Зменшення частки видатків державного бюджету на потреби розвитку суспільства (з 72 % у 2013 р. до  54  - у 2019 р.), в першу чергу через збільшення витрат на обслуговування державного боргу та бюрократичні зловживання.

І чим усе це закінчиться? Що ж, ми будемо чекати, коли держава розвалиться до своїх підвалин, а злиденність охопить усі сім’ї, що залишатимуться жити в Україні? Що, ми не розуміємо, що коріння наших базових проблем у олігархічному устрої економіки і політики – якійсь суміші азійського феодалізму з латиноамериканською банановою республікою. Олігархи, до яких приєднуються і латифундисти,  що  захопили владу в країні, не є справжніми господарями (власниками) своїх підприємств, які мали б дбати про їх реконструкцію та розвиток і цим самим надавали б сили і динаміку усій економіці? Відомо, що олігархи  отримали величезні активи завдяки корупційним зв’язкам у владі, не вкладаючи у бізнес свої власні накопичення, і надалі використовуючи державу для покриття своїх зобов’язань і боргів та отримуючи від влади  адміністративні, цінові, податкові, процентні та інші привілеї. Тому вони власники  фіктивні і не варто сподіватися на їх сумління та свідомість, що вони підтверджують вже протягом двох десятиліть.

Невже ми не знаємо, що саме олігархи зацікавлені у деморалізації державних інститутів, підкупі чиновництва, розвалі державних підприємств, розчавленні підприємництва і середнього  класу – їх головних соціальних антагоністів. Вони також зацікавлені  у зростанні безробіття (воно дає можливість тримати заробітну плату на нижчому рівні) та захопленні ринків для отримання  монополістичних надприбутків? Вони - трутні і не сприятимуть виходу з кризи і економічному успіху.

Дійсними власниками підприємств, як відомо, є ті капіталісти, які самі заробили гроші, своєю працею, в тому числі креативними ідеями і діями, що були інвестовані у бізнес. Такі капіталісти-підприємці, як правило, виросли з малого бізнесу і починали із запозичень та залучення фінансових інвесторів і партнерів у свої підприємства, а успіхів досягали завдяки власним інвестиціям та різноманітним інноваціям.  

Зараз нахабство олігархів досягло свого екстремуму - через падіння їх бізнесу до критичного рівня. Їх економічні позиції – найгірші з часів виникнення цього соціального класу в нашій країні. Проте, така оцінка не стосується олігарха-президента, майно якого збільшувалося у останні роки  гігантськими темпами (хоча сподіваємося, воно такими ж темпами буде повертатися у державну власність). В цілому олігархічний устрій рухається до свого краю: вже нема з кого знімати в народі останню сорочку, а зовнішні ринки холонуть до більшості видів українскої продукції. Лише один штрих: борги населення за послуги ЖКГ, як і тарифи, ростуть без зупинки і за неплатежі планують позбавляти мешканців прав на житло. Результатом будуть ще більш високі темпи росту заборгованості сімей та банкрутство постачальників, що також приведе до згортання імперій фінансових баронів.  

Такі кінцеві підсумки олігархічного капіталізму є цілком закономірними. Капіталістичний лад, як відомо, має здатність до самочинного (ендогенного) виходу з криз. Сили відновлення виникають всередині самої  капіталістичної системи. Капіталісти-підприємці,  є тими внутрішніми двигунами, які витягують економіку з криз. А олігархічні магнати  намагаються знищити не просто певний соціальний клас – вони вбивають суб’єктів подолання економічних криз.

Отже, можна погодитися з висновком, що панування в країні олігархічних кланів, включаючи посадку на керівні крісла в державі своїх підлеглих і друзів, може привести  в кінці кінців  до зникнення реальної української держави. Олігархи підуть разом із державою, яку вони збудували і експлуатували, і за гроші, які вони зможуть вивести з України,  будуть ніжитися на блакитному узбережжі Франції. Але нам треба зберегти державу – без цього ми втратимо усе: не тільки національне господарство, а й власний добробут. Тільки усунення від керма і корита олігархічних  кланів та їх маріонеток у владі, а також усіляка підтримка широкими  масами підприємництва дасть нам шанси і можливості.

Після призначення М. Саакашвілі у Національну Раду Реформ при Президентові В. Зеленському у мене з’явилася надія на послаблення політичних позицій олігархату в нашій державі і переорієнтацію владних структур на відродження національного підприємництва. Правда, поки що нічого не змінилося. Тільки цього одного кроку з боку Президента недостатньо. По-перше, тому що паралельно з Національною Радою Реформ діє Кабінет міністрів, який має власні погляди на ситуацію і наш подальший рух. Нагадаю, що під реформами уряд бачить подолання наслідків карантину, з чим не можна погодитися. Не у цьому полягають реформи. Треба і долати наслідки  карантину, і проводити реформи економіки. Кабмін продовжує захищати олігархів, наприклад, у питаннях підвищення цін і тарифів у енергетичній сфері та у галузях природних монополій. А зміни до державного бюджету, запропоновані урядом у квітні цього року, на жаль, не змінили акцентів у економічному русі країни, але погіршили фінансову ситуацію в країні, і це ще більше вдарить і по виробництву, і по споживанню. Кабмін збирається обмежити виїзд українських безробітних на заробітки за кордон, різко погіршуючи ситуацію на ринку праці всередині країни, не створюючи тут умов для нових робочих місць. Той же уряд завантажує людей новими податками, в той час як Саакашвілі категорично за зниження податкового навантаження.

Справа не тільки у потенційній суперечці всередині влади. Продовжує загнивати економіка. Втрачається час і віра людей у зміни. Поблажливість і самозаспокоєність може вартувати нам зникнення держави.