[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/images\/8-48452299.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]

Як шматували Україну? Реальний екскурс у недавню історію

Як шматували Україну? Реальний екскурс у недавню історію
Як п’ята за потужністю промисловість Європи розсипалася на непрацюючі території та пустопорожні будівлі? Як могли падати десятиліття поспіль (1991-99 рр.) обсяги її продукції? Як вижили люди, заборгованість за зарплатами і пенсіями яких досягала 2-3 років? Нарешті, чому країни колишнього соцтабору наближаються до рівня економіки Євросоюзу, а ми взагалі випали з європейського потягу, що усе далі від’їзджає від нас?
 
Нагадаю, що у 90-ті роки зупинилися і були фактично ліквідовані більшість об’єктів промисловості – обсяги виробництва впали майже у 3 рази (найглибше падіння у легкій промисловості – у 10 разів).
 
Головна причина – втрата традиційних ринків радянської системи, перш за все підприємствами ВПК, космосу, інших галузей машинобудування, які за радянських часів були підпорядковані Москві, отримували держзамовлення (і, зрозуміло, фінансування) звідти та й їх керівники були, як правило, вихідцями з Москви, Ленінграду, Свердловська, Горького тощо. Коли їм вдалося захопити урядові крісла (у жовтні 1992 року з подачі Президента Кравчука прем’єром став гендиректор Південмашу Л. Кучма, що отримав від парламенту авторитарні повноваження), вони або ліквідували свої підприємства (вивезли обладнання, паливо та інше майно за кордон) або, не відновлюючи виробництва, змусили Нацбанк України видати їх підприємствам незворотні кредити, тобто поставили їх на утримання НБУ.
 
Останній видавав готівкові кредити прямо і без обмежень по величині, хоча зовсім не для цього уряд України отримав права друкувати власні гроші - купоно карбованці. Наслідком стала гіперінфляція цін (10 000% за 1993 рік) та гіпердевальвація купоно карбованця (100 000 разів за 1992-1996 роки). Тодішній голова центробанку (Ющенко з січня 1993 року) був призначений прем’єром Кучмою і гнучко виконував усі його побажання. Деякі ж директори просто пасивно чекали повернення до державних замовлень за рахунок уряду.
 
У наших містах досі іржавіють обезлюднені заводи. Владу зовсім не турбувала і не турбує доля цих господарських комплексів. Хоча відомо, що машинобудівні заводи ще у 1993-1994 роках втратили інженерно-конструкторський персонал, без якого відновити заводи неможливо.
 
Варто сказати, що союз Кравчука і Кучми був союзом колишніх партократів і «червоних» директорів, яким поступилася владою національно-демократична опозиція, не розуміючи, що вона дає хід розкраданню і загниванню незалежної України.
 
Був у 90-ті й другий індустріальний фронт. На ньому діяли промислові підприємства, які втратили ринки внаслідок морального старіння продукції (автомобілебудування, легка промисловість, побутова техніка тощо) та внаслідок падіння платоспроможності споживачів (металургія, хімія, гірничорудний, паливно-енергетичний комплекси та інші). Знову ж таки українська влада не спромоглася перебудувати морально застарілі заводи. Лише підприємства сировинних і енергетичних галузей, які ще деякий час могли існувати без модернізації, продовжили своє функціонування. У ці ж галузі у другій половині 90-х років кинулися нувориші нової хвилі, в інтересах яких була форсовано проведена олігархічна приватизація. У цей момент влада втратила історичну можливість сформувати середній клас, дозволивши олігархам вилучати акції у своїх співробітників.
 
Нові власники, правда, змогли вивести застарілі підприємства на нові, перш за все закордонні ринки. Однак, олігархи не ускладнювали собі життя освоєнням нових технологій та внесенням інвестицій, а тому, починаючи приблизно з 2008-2009 років, вони почали втрачати конкурентоспроможність (на арену вийшли нові металургійні і хімічні комбінати в Китаї та Бразилії з новими технологіями і нижчими витратами у виробництві). Збільшення продукції їх компаній призупинилося, а ми продовжуємо бути сировинним придатком світової економіки. Ситуація, за якої сировинні галузі працюють на експорт, а по імпорту поступає в Україну складна високотехнологічна продукція (літаки, автомобілі, мобільні телефони, телевізори, роботи, компьютери, інше промислове обладнання тощо), привела до критичних наслідків. По-перше, баланс зовнішньої торгівлі став постійно дефіцитним (що спричиняє девальвацію гривні, а це підриває інвестиційні ресурси економіки). По-друге, через обмеженість валютних фондів можливості технологічної модернізації промисловості стали мінімальними, а у деяких випадках – ілюзорними.
 
Ще один сектор економіки, в якому приватизація не відбулася через супротив бюрократів. Останні, шукаючи «ліві» заробітки, об’єднали державні підприємства у галузеві монополістичні компанії (а самі бюрократи видерлися у крісла їх президентів) , з яких легше смоктати гроші і гарантувати їм прибутковість без конкуренції, штучно і перманентно піднімаючи ціни. Фактично це було слідування за Росією, за її Газпромом, Роснафтою, Єдиними Енергетичними Системами та іншими корпораціями. У нас такими ж монополістичними гігантами стали Нафтогаз України, Укренерго, Укрзалізниця, Укравтодор, Укроборонпром та інші.
 
Подібних узурпаторів економіки навіть в Радянському Союзі не існувало. До речі, нам кажуть неправду, коли заявляють, що з втратою транзиту російського газу по нашому газопроводу до Європи, зменшаться щорічно на 3 млрд. дол. надходження до бюджету України. Ці 3 млрд. – це надходження на рахунки Нафтогазу, які потім офіційно і неофіційно розтікаються струмочками по рахунках і кишенях як у самій корпорації, так і у інших суб’єктів влади. В нових реаліях Нафтогаз, не отримуючи доходів від транзиту, вочевидь, стане банкрутом. Так буде і з іншими монополістичними монстрами.
 
Закони економіки говорять, що державні монополії довго не функціонують, вони не розвиваються, а загнивають. Загнивають з середини. Історія Нафтогазу – закономірна. Нагадаю, що при утворенні цього монстра (1998-99 рр.) сукупність підприємств, які увійшли до його складу давали 9-10 млрд. грн. прибутку (тоді валютний курс гривні дорівнював біля 2 грн./дол.; при сьогоднішньому курсі прибутки 98-99 рр. сягали б 130 млрд. грн.). У минулому ж році балансові збитки компанії дорівнювали 19 млрд. грн. Але перш ніж монополії розваляться, ці трутні економіки через постійне підвищення цін спричинять також бурне підвищення витрат у галузях – споживачах, а також у домогосподарствах громадян. Це приводить виробництва до збитковості, а українські сім’ї – до втрати заощаджень. Разом ці процеси ведуть до загнивання усієї економіки.
 
Отже сукупність великих підприємств, яка включає латентні державні підприємства, сировинні олігархічні холдинги і загниваючі державні монополії, неспроможна піднімати власне виробництво і давати споживачам усе більш якісну і дешеву продукцію. Навпаки, вони існують за рахунок інших суб’єктів економіки, перекладають на них свої витрати і відволікають від них капітал і робочу силу. Тут обсяги виробництва щороку лише зменшуються і тягнуть нас на дно. Фактично у цій частині ми йдемо до економічної катастрофи.
 
На жаль, чинна адміністрація, повторюючи політику Януковича і Порошенка, вороже ставиться до такої життєво важливої сфери, як малий і середній бізнес. На початку 90-х років зародилися тисячі підприємців у містах і фермерів у селах, які є антиподами і економіко-політичними суперниками олігархів та монополістів. Вільний конкурентоспроможний бізнес є могильником і акселератором загнивання неконкурентоспроможної економіки.
 
На відміну від західних країн, де МСБ всіляко підтримується і захищається владою ( наприклад, у США уряд гарантує на 90 % банківські кредити підприємцям, видає фінансові гранти - без повернення - при виконанні інноваційних проектів та інше), українські державні органи ставлять перед дрібним підприємництвом адміністративні й технічні бар’єри, висувають корупційні вимоги, знищують бізнес офіційними поборами, непомірними комунальними платежами, конфіскаціями тощо. Більше того, руками своїх опричників (поліції, податківців, комунальників, банкірів, тітушок та інших) вони задушують підприємців, організовують рейдерські атаки на них, арештовують майно і періодично зчиняють погроми на їхні компанії. Саме після податкового зашморгу і дозволеного свавілля почався масовий виїзд підприємців за кордон.
 
Розкриваючи шматування нашої економіки, не можна не сказати про постійні знущання над грошово-фінансовою та інвестиційною системами. Таке не можна собі уявити у європейській країні, коли урядовці та регулятори грошових, фінансових та інвестиційних ринків свідомо підривають капітали та доходи підприємств і громадян. Валютний курс національної грошової одиниці підривався Нацбанком у 1992-1994 роках (як вказувалось вище, у тисячі разів), у 1998-1999рр. ( у 2,5 рази), у 2008 році ( у 2 рази) і у 2014-2015 рр. (у 3 рази). Комерційні банки кредитують недержавний бізнес за 40-60 % річних. Інвестиційні ж фонди після кризи 2008 року практично нуліфікували свої оберти, збанкрутіли і, звичайно, не роблять капіталовкладень у підприємницькі проекти.
 
Олігархи витіснили міноритарних акціонерів зі своїх корпорацій і зупинили котирування акцій на фондових біржах. В результаті сукупні інвестиції у капітал у нас складають в останні роки від 9 до 12 % до обсягу ВВП, в той час як Європейський Союз вимагає від своїх членів не менше 30 %. У Китаї цей показник – 49 %. Тобто за такого дрейфу, в якому перебуває Україна, ми ще більше будемо відставати від європейських країн і Китаю, ще більше втрачатимемо робочих місць і чисельності працюючих, ще гірше будуть жити наші люди.
 
Чи зрозуміють політичні верховоди (в тому числі урядовці, у яких перший запис у трудовій – посада міністра), яка маса роботи їх чекає і від них вимагається? Чого чекають від влади нормальні українці? Як зрощувати в одне ціле пошматоване тіло нашої економіки?
[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/2\/273\/1196\/images\/8-7f2b7.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]
Теги
Iншi дописи автора
Влада веде Україну до голоду в містах і передачі чорноземів глобальним аферистам
Закон Для чи Проти олігархів?
Монополії, які подобаються Держдепартаменту
Невідкладна оптимізація газового тарифу