[]

Володимир Омелян: «Зеленський це ідеальний російський сценарій, мета якого повна дестабілізація України»

Володимир Омелян: «Зеленський це ідеальний російський сценарій, мета якого повна дестабілізація України»

Володимир Омелян - людина-загадка. Технократ, ерудит, патріот, він пройшов шлях, який сміливо можна назвати "українською мрією".

Активний учасник Революції Гідності і ефективний державний менеджер, Омелян зміг бути корисним і потрібним Україні, а не провінційним кланам, які, змінюючи одне одного, вважали, що після них хоч потоп.

Про юність і "зоряний шлях", про Порошенка і Зеленського, про Укрзалізницю і Facebook, про сім'ю і майбутнє "Український Дощ" говорить з ексміністром інфраструктури України, сидячи без респіраторних масок онлайн під час загальнонаціонального карантину.

 

- Пане Володимире, Ваше ім’я потрапило в інформаційний простір багатьох українців на хвилі нових посадових призначень після Революції Гідності. Тоді вперше деякі держпосадовці зважилися зареєструватися в Фейсбуці і вести прямий діалог з людьми. Ви були одним із перших, хто зробив на своїй сторінці державну приймальню, де обговорювалися пропозиції, проблеми і навіть призначалися зустрічі і робилися записи на прийом. У свої 37 Ви стали справді технократичним міністром інфраструктури. Проте, для багатьох Ви були і залишаєтеся загадковою "темною конячкою" українського політикуму. Розкажіть читачам "Українського Дощу" трішки про себе, без нальоту офіціозу, про родину, батьків, освіту, плани.

Я народився у 1979 році у Львові, в сім’ї української інтелігенції. Тато був заступником керівника заводу медичної та радіоапаратури, що традиційно для тих часів працював у двох напрямках – на легку промисловість і на радянську «оборонку». Тобто вдень – медична апаратура, вночі – точні прибори для оборонної промисловості. Мама працювала в сфері фізики і точних наук. В моїй родині царював певний бунтарський дух. Я з дитинства, з більш-менш свідомого віку, розумів, що багато з чого, що ми чуємо з ЗМІ, що нам викладали у школі, про що писали газети – засновано на брехні, на замовчуванні правди, на страшних жертвах. Я мав шалений внутрішній протест і з юних років був учасником різних протестних рухів у Львові. Пізніше, у студентські роки ця тенденція зберіглася – де була проукраїнська акція – там був і я.

Я вчився одразу  у двох університетах -  у  Львівському національному університеті ім. І. Франка за спеціальністю «Міжнародні відносини та міжнародне право» і паралельно (була така можливість у законодавстві) отримав другу освіту - у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Економіка і підприємництво». Мені було цікаво отримати велику базу знань.

Після закінчення я одразу отримав запрошення до Міністерства закордонних справ і почав з технічної посади, з роботи нижчої категорії, хоча називалась вона красиво - аташе. Але нижче мене на кар’єрному щаблі стояла хіба що друкарка. Але я мріяв про роботу дипломата з дитинства,  тому дуже багато готувався до цієї роботи, стажувався, читав, навчався і вже через два роки мене направили працювати до Відня.

У Відні я кілька років працював у міжнародних організаціях і був дуже задоволений отриманим досвідом,  бо  це була не просто технічна робота – в мої обов’язки входило не тільки листування та протокольні завдання, а комунікації з різними делегаціями, організація зустрічей, можливість займатися одразу кількома напрямками, тримаючи контроль та аналіз робочого процесу. Це було дуже цікаво.

У 2006-му я повернувся до Києва. В Україні відбувалися певні цікаві зміни і я вирішив перейти з МЗС до Міністерства економіки України на посаду керівника патронатної служби Міністра, потім знов повернувся в МЗС, потім був досвід у міністерстві фінансів, ву мінекології, а потім вже у 2014-му мене було призначено на посаду заступника Міністра інфраструктури, а згодом і міністром інфраструктури.

Щодо фейсбуку, то він справді багато що дав нам усім. Марк Цукерберг точно заслуговує на маленький пам’ятник в Україні, бо тут багато чого відбулось саме завдяки Фейсбуку. Ця соціальна мережа - платформа для великого обміну інформацією, для комунікацій, платформою, яка сприяла сумісним діям під час революції, була майданчиком для згуртованості.

Насправді, я почав використовувати майданчик Фейсбуку ще до посади міністра задля відстоювання державних інтересів, для обговорення проблем і пропозицій, для зворотного зв’язку з людьми. Ми з колегами тут не тільки читали зауваження та пропозиції, а і брали в роботу багато ідей, які йшли "від народу". До того ж, мій екаунт був не просто оприлюдненою позицією міністерства, а і джерелом інформації для багатьох ЗМІ України.

 - Але ж Фейсбук відбирає багато часу. Ви самі вели іменну сторінку чи пресслужба?

Це було моє свідоме рішення – не доручати цю роботу пресслужбі. На своїй сторінці я не просто доносив офіційну інформацію міністерства, а головне - своє власне ставлення і відчуття ситуації. Справді, соцмережі відбирають час, але я розробив певний механізм – якщо пост дуже важливий і потребує моїх відповідей, я після публікації десь ще з півгодини контролюю дописи і відповідаю на коментарі, а потім, зазвичай, під постом починається спілкування між учасниками обговорення, де вже своя логіка і я туди не втручаюсь. Потім, наприкінці дня можу навідатись та відреагувати або відповісти на деякі коментарі. Достатньо часто там бувають слушні зауваженні або гарні пропозиції.

- Як реагуєте на критику або відверте хамство?

Хамів видаляю, але справедлива критики або порада – це завжди добре. Якщо ти говориш правду – ти неминуче отримуєш підтримку, навіть якщо тебе провокоють на конфлікт. Хайпери були і будуть,  але інколи з ворогів виходять непогані друзі.

- Повернемось до Вашої біографії. З МЗС - у Мінфін, з Мінфіну - в апарат Кабінету міністрів, звідти - у крісло міністра. Напрямки діяльності зовсім різні. На якій з посад було найцікавіше і яким своїм здібностям Ви завдячуєте за справді блискучу кар'єру?

Я для себе теж ставив це питання: яка логіка тих людей, які мене на ці посади запрошували? Завжди маючи справи з першими особами – чи то було міністерство чи кабінет міністрів, я їх ніколи не знав персонально до того, хто міг замовити за мене слово, або чому мене запрошували на співбесіду і брали у свою команду. Я спостерігав одну дивну річ - команди мінялися дуже часто, а як працювати не знав ніхто. Бо результативно працювати в бізнесі і ефективно в умовах державного апарату – це зовсім різні речі.

Державна праця - це копітка і складна робота, яку треба монотонно робити місяцями, а інколи і роками, і вона лише потім дасть результат.

Коли у тебе 15-20 років роботи на державній службі, ти вже точно знаєш принципи функціонування державного механізму і усі його слабкі сторони. І помилково вважати, що уся проблема тільки людях.  Наприклад, коли я працював у міністерстві інфраструктури, я практично ніколи не міняв людей. Звільнялося лише 5% персоналу і то вони йшли через свої причини, хто через вік, хто через іншу роботу чи особисті обставини.

Коли ти людям ставиш правильні завдання, коли чітко формулюєш, що вони повинні зробити і чітко проводиш червону лінію, що не можна робити, то ті ж самі люди, котрих ще вчора критики  називали шкідниками, біомасою та бюрократами,  раптом починають працювати нормально і злагоджено. Тому, мене часто запрошували налагодити роботу колективів, адже гарні ідеї то одне, а розуміти як ці ідеї можна втілити в життя - зовсім інша справа.

- Як фахівець в організації трудового процесу, як Ви ставитеся до  формули «керівник і його команда»? Я маю на увазі розповсюджену в Україні практику, коли керівник приходить на посаду вже зі своїм штатом працівників. 

Команди бувають різні. Є, наприклад, команди особистого простору. Це люди, котрі відповідають за ваш робочий графік, які готують документи, організовують конференції. Це секретар, керівник особистого апарату, помічники тощо. Це нормально. Ти приходиш з такими людьми і не гаєш часу на їх навчання, вони розуміють тебе з півслова. Це команда першого кола і вона має бути продовженням тебе. Але, якщо ми говоримо про ефективні команди, то дуже важливо для досягнення результату залучати профільних фахівців, бо сам по собі прем’єр-міністр, президент чи голова Верховної ради це один в полі "не воїн". Така команда формується спонтанно формується в результаті практики, змін, потрясінь, виборів і таким чином вибудовується твоє коло професійної підтримки.

- Аж до самої Революції Гідності Ви були заступником директора Департаменту забезпечення діяльності міністра фінансів України Колобова, який після Майдану звинувачувався Генпрокуратурою у зловживанні службовим становищем і зараз мешкає у Іспанії. Які у Вас зараз стосунки з Юрієм Колобовим?

Особисто я його поважаю. Він був одним з найсильніших міністрів в уряді Януковича. Мало того, він мені, навіть, певним чином врятував життя, бо коли я з першого дня був на Майдані, йому Арбузов (перший віце-прем’єр-міністр України) поставив завдання мене звільнити. І як не дивно, він відмовився це зробити. Невідомо, що зі мною було б, якби він не заступився, адже на мене чекала розправа. Я вважаю, що він повів себе в тій революційній ситуації порядно, і був чи єдиним міністром, який не втік і не покинув свій кабінет, а продовжував працювати до останнього дня, передав усі справи наступнику, пояснив сутність роботи і лише після того поїхав. Можливо, до нього і є якісь претензії, але я його бачив в роботі і можу сказати, що він порядна і дуже розумна людина.

- Пане Володимире, Ви були ініціатором перетворення Укрзалізниці у акціонерне товариство і самі очолили наглядову раду УЗ. Але зміна власника не припинила корупції у галузі, справи Дубневичів досі розглядають усі можливі антикорупційні інстанції. Навіщо прибуткову за часів Кирпи галузь було віддавати у приватні руки?

Насправді,  Укрзалізниця це мій біль і це єдина реформа в транспортній галузі, яка не вдалася. Було дуже багато цікавих ідей, але в умовах України вони не прижилися. Я у 2016-2017 роках привертав увагу уряду до цієї галузі, казав, що там є корупція і ніякі реформи там не працюють, звертався до правоохоронних органів, публічно виступив перед урядом з доповіддю про існуючу ситуацію. Результатом моєї доповіді стало те, що у 2017 році Укрзалізницю у нашого міністерства просто забрали і вона стала керуватися напряму Кабміном через міністерство економіки.

З того моменту, на жаль, я втратив контроль над компанією. Єдине, що з гордістю можу сказати, що всі інші напрямки транспортної галузі, за які я відповідав – авіаційна, морська, дорожня, річкова, автобусні перевезення – росли по 20-30-50 відсотків щороку. Це значно швидше, ніж росла економіка України і її ВВП.

Єдина галузь, де було катастрофічне падіння – це Укрзалізниця. Вона фактично кожного року втрачала по 5-7% вантажоперевезення, кожного року була у жахливій фінансовій ситуації. Вона і зараз на межі дефолту, там страшна корупція від 15 до 20 мільярдів гривень щороку. Це величезні кошти. Щоб зрозуміти, що це за сума, треба уявити що це - нова колія між Києвом і Одесою.

- Але на кому зрештою лежить відповідальність за цю жахливу нездолану корупцію на Укрзалізниці? Куди йшло її коріння? Хто покривав ці схеми?

От дивіться: вже рік у нас інший президент – Володимир Зеленський, а ситуація на Укрзалізниці така сама і навіть стала ще гіршою. Чи винуватий в цьому Зеленський? Як і Порошенко, мабуть так, у тому числі. Чи винуватий в цьому уряд? Мабуть так. Я пригадую попереднього прем’єр-міністра Гончарука, який публічно наголошував, що на УЗ корупція і треба негайно приймати кадрові рішення. І я цьому аплодував, але він пішов, нічого не змінивши. Зараз новий прем’єр, який теж говорить дуже правильні речі, а стан на Укрзалізниці все гірше і гірше. За останні півроку там помінялося вже три керівники компанії, а галузь і досі глибоко в... тобто збиткова.

- Але, як Ви самі це пояснюєте?

Там просто крадуть. Є чітка змова між чиновниками, які відповідають за цю галузь, від низів до самого найвищого рівня, між правоохоронними органами і керівниками компанії. Такий собі злочинний картель. Думаю, на УЗ нічого не помінялося з 2012-13 років. Ті самі люди, які контролювали фінансові потоки, сидять з тих часів і нікуди не поділися. Мінялися тільки «говорящі голови», котрі приходили і йшли у небуття, кожного разу говорячи, мовляв, зараз ми будемо все міняти. Але це все - сцена, за лаштунками – ті ж самі пики.

Тепер щодо Кирпи. Він був справді талановитий керівник і він дійсно зробив багато правильних речей за своє правління.

Але в період його керівництва була чітка вертикаль влади – коли тобі довіряють і ти персонально відповідаєш за кожні зміни. В наші часи це просто неможливо. Не хочеться говорити про людину, якої вже нема, погано, але ті ж залізничники розповідали мені, що вони при Кирпі три дні ремонтували колію, а чотири дні будували комусь з номенклатури дачі, або замість того, щоб вкладати кошти в інфраструктуру, вони вкладалися в прикрашання вокзалу, адже вокзал це гарна картинка і наявна робота, а ремонтні роботи не видно. Тому багато з тих проблем, що УЗ має сьогодні, починалися ще тоді, бо замість розбудови, керівництво займалося «красотою».

- Як Ви оцінюєте транспортну галузь у зв’яку з пандемією? В якому стані можуть опинитися авіація, залізниця, пароплави через карантин, який невідомо коли закінчиться? Може як раз в умовах обмеження міжнародного туризму, УЗ зможе набути розвитку як транспортна структура всередині країни?

Криза в Україні почалася ще до світової економічної кризи. Це було видно ще у грудні 2019 по показниках промисловості, транспортних перевезень тощо. Таке падіння було вперше за останні чотири роки. Це все було ще до пандемії коронавірусу. Зараз ситуація дуже серйозна, ми бачимо що уряд видає масу помилкових рішень. Замість того, аби убезпечити населення, надати все необхідне медикам, забезпечити людей всім необхідним, масками та засобами захисту, розробити алгоритм організації робочого процесу і безпечного транспортування людей на роботу, вони де-факто закрили всю країну, тупо заблокували весь транспорт: сидіть і не висовуйтесь. Але просто перечекати не вдасться, бо статистика показує, що 56% інфікованих це ті, що були на карантині. Тобто люди були вдома, але тим не менш все одно заразилися.

Вони просто «поклали» всю економіку України. На жаль, нинішній уряд не розуміє, що бюджет наповнюється завдяки роботі компаній і підприємств, а не з повітря і з митниці. Бюджет – це результат роботи бізнесу, якщо бізнес не працює – надходжень немає. Крім того, ні в якому разі не можна було зупиняти весь транспорт. Це вже зрозуміли за кордоном. Не вийде так, що ми зараз весь транспорт виключимо, воно два-три місяці постоїть, а потім включимо і воно запрацює. 

Має бути чіткий план виходу із карантину і наших авіа партнерів нам треба тримати в курсі нашої дорожньої карти. Якщо ми плануємо «включити» авіасполучення наприкінці літа, то лоукости мусять вже зараз про це знати, тому що їм потрібно майже півроку для планування своїх маршрутів, треба підготувати машини, зробити графіки і тд. Наскільки я знаю, з ними ніхто з української сторони цього не обговорює.

Коли люди вийдуть з карантину, вони можуть отримати новину, що їх робочих місць вже немає, підприємства закриті, галузь обслуговування скорочена наполовину, промисловість просіла, закриваються зовнішні ринки, це просто призведе до катастрофи.

- До того ж у нас шостий рік йде війна...

Влада намагається тему війни взагалі замовчувати. Я особисто схиляюся до теорії, що Зеленський – це ідеальний російський сценарій, мета якого повна дестабілізація України, повний хаос в управлінні державою, який до того ж веде до дискримінації авторитету та іміджу України в світі аби показати, що тут дикий степ, нічого не виходить і потрібно зовнішнє керування.

- Давайте будемо чесними, нинішній гарант ніколи не відзначався патріотизмом та яскраво проукраїнською позицією, швидше навпаки. Але чомусь 73% населення України це влаштовує?

Є два моменти, які спрацювали в цій технології. По-перше, повне очорнення діючої влади. Напротивагу важкому і тернистому шляху змін, який ніс Порошенко, був протиставлений такий собі прикольний, веселий хлопець, який пропонував прості рецепти складних рішень і обіцяв їх виконати вже завтра. До речі, це були гасла того ж самого Януковича. «Почую кожного», пам’ятаєте? Тобто, російська методика для українських виборців у 2019 була така сама, як і десять років тому і вона спрацювала. Та чи можна звинувачувати у такій наївності, або навіть дурості, українців? Я не думаю, що все так просто.

Ми бачимо результати виборів в багатьох інших державах, коли на хвилі популізму у владу проходили абсолютно неочікувані персонажі. Ми бачили ситуацію с британським брекзітом, коли в розвинутій, сильній, забезпеченій країні начебто логіка підказує, що ефект від членства в ЄС набагато вищий, ніж окрема економіка, але при певному нагнітанні та таргетуванні населення ця ідея спрацьовує і тепер англійці самі в шоці від власного вибору.

Тому, я вважаю, що в Україні люди були наївно обмануті. Якщо вам кажуть, що завтра ви будете багаті і здорові, хіба ви будете проти цього? До того ж, цій методиці більше ста років. Згадайте лозунги більшовиків-агітаторів «вся влада – народу», «земля – селянам», «заводи – робочим». Україна мала тоді своє військо, потім приходили агітатори і військо не виконувало команди української влади, бо воно було дестабілізовано і деорганізовано. Так само і виборці – вони наслухались обіцянок, владу їм очорнили і вони забажали казку вже завтра.

Насправді, Україна міняє людей. От, наприклад, колишній президент Петро Порошенко. В ньому відбулася величезна трансформація, від вірянина московського патріархату до творця нової української церкви, від бізнесмена до справжнього державника, так би мовити, гетьмана України. Він таким не був на початку своєї каденції, його змінила Україна.

Такі транформації вже відбувалися в історії. Якщо згадати гетьмана Хмельницького, там теж не з державних переконань почалося – все почалось з побутової помсти, коли польський шляхтич забрав його дружину і спалив його маєток. Але раптом він очолює одне з наймасштабніших національних повстань і стає гетьманом. Він не планував цього – таким його зробило саме життя.

Так само і з Іваном Мазепою, який фактично привів Петра Першого на царство, який допомагав московитам багато в чому і раптом став лідером антиросійського повстання. Він міг просто передати українцям московські вимоги і відійти в сторону, але він став на захист України. Гетьманом і патріотом його зробила Україна.

На жаль, ми також маємо приклади і інших гетьманів, які патріотами так і не стали і зрадили Батьківщині. Той же самий Янукович, якого Україна не змогла перетворити. Він фактично був виконавцем російських спецслужб і до кінця лишився вірним Росії.

Чи стане Зеленський протягом своєї каденції гетьманом України? Думаю, що він відстоюватиме українські інтереси, тільки якщо буде загроза персонально йому. Це чітко в грудні 2019 показав Париж. В Парижі дійсно мала бути здача України, там мав відбутися швидкий сценарій капітуляції, але тоді Зеленський сказав золоту фразу: «Якщо я піду на ці умови, вам доведеться виконувати ці умови з іншим президентом України». Він реально переживав, що не зможе повернутися в Україну, підписавши ці умови, бо його просто викинуть.

Для держави дуже важливо мати свідоме суспільство. Що це таке? Коли на Майдан вийдуть не десятки тисяч, а пару мільйонів українців, тоді ми і матимемо сильну державу. Для мудрої влади достатньо побачити багатотисячний мирний мітинг, аби зробити висновки, відкоригувати  свої дії і йти далі у правильному напрямку.

Зеленський вже зробив дуже багато помилок, починаючи від Богдана, Ермаків, корупції та закінчуючи «велюровим карантином» та руйнуванням економіки.

Чесно кажучи, я дивуюсь нашій пресі, бо якщо б стільки факапів було у минулої влади, її просто розмазали б по стінам. Але більшість ЗМІ наразі чомусь мовчать. Так що, відносно метаморфоз з Зеленським – думаю, це буде аналог останнього гетьмана України Розумовського.

 

- Повернемося до Вас. Ви, як і Зеленський, досить молодий політик. На кого порекомендуєте звернути увагу з політиків Вашого покоління? Якщо не Порошенко, Тимошенко, Яценюк, то хто? Де нові лідери України? І як їм пробитися до державних висот?

Щодо перерахованих кандидатів. Юлія Володимирівна – надзвичайно харизматична особистість. Ти можеш зайти до неї в кабінет зі своєю думкою, а вийти з її мисленням. Вона вміє переконувати. Але звичайно вона політик старої школи. Щодо Яценюка, - він ерудит, він має глибоке розуміння більшості економічних процесів держави, його проблема в тому, що інтелектуалів серед звичайних людей на жаль не люблять. Він так і не зміг збудувати місток між елітою і народом. Він дуже сильна людина і вміє реагувати на виклики часу і зовнішнього світу, це теж важливо.

З  більш менш відомих політиків, мені імпонує Уляна Супрун. Мені здається, вона знає, що робить. Подобається Геннадій Зубко і його ініціативи щодо децентралізації. Великою глибою і професіоналом вважаю Романа Безсмертного, це насправді непересічна особистість.

Як новим особам пробитися у політику? Немає універсального рецепту. Перше, що я зараз намагаюсь пояснити людям, що політик – це теж професія, така ж як інженер чи айтішник. Це професія, за яку люди повинні отримувати достойну зарплату, якщо гарно виконують свою роботу. По-друге, треба пояснити людям, що політика це не шоу. Політика – це нудно. Так, під час виборів може бути хайп, можуть бути якісь кумедні чи яскраві лідери, але яскраві кумедні лідери мають займатися кумедними історіями, а не політикою.

Політики - це люди, які важко вибудовують крок за кроком дорогу для інших. От подивіться на Америку. Хтось знає ім’я лідера республіканської  партії? Ніхто. Всі знають Трампа. А насправді країною керує республіканська партія. Трамп у мікрофона, а за спиною ті, хто будує велику політику. Має бути система. А система – це нудно, система – це поволі, система це не швидко, але коли вона є, то є і результат, такий як в Південній Кореї, Еміратах, США.

Я часто спостерігав протягом своєї каденції, що є дуже багато блискучих експертів, які все кажуть правильно, а потім попадають на державну службу і їх немає. Вони зникають, їх наче паралізує. Є дуже багато бізнесменів, які мають успішні кейси, а потім вони попадають на державну службу, згасають і просто просиджують штани. Це - факт.

- Ви походите зі славного роду, Ваш прадід Богдан Лепкий був відомим літератором і діячем свого часу, а кузен Василь Сліпак - оперним співаком і героєм цієї страшної війни. Особисто Вас ніколи не тягнуло займатися творчістю?

Ні, я знаю межу своїх можливостей і розумію, що тут я своїх родичів не переплюну.

Щодо Василя це дуже болісна тема, я досі не вірю, що його вже нема. Він є моїм кузеном, сином татової сестри, ми росли разом, потім він поїхав працювати за кордон, у нього була чудова кар’єра в оперному світі, він багато мандрував, взагалі був людиною світу. Коли почався Майдан, ми з ним часто зідзвонювалися, він цікавився як справи, чим може допомогти, що відбувається на Майдані і в політиці, я розказував, він передавав на протести матеріальну допомогу. Потім, коли почалася війна, Василь допомагав фронту, а потім сказав: «Я мушу сам поїхати і подивитись, що там і як. Що ж я передаю, а сам в тилу відсиджуюсь». І поїхав. І дуже швидко загинув. Це наша сімейна трагедія.

- Правда, що Ви з дружиною Світланою познайомились на Майдані?

Такі чутки справді ходять (сміється). Просто так співпало, що ми одружилися у 2013 році, а тоді на Майдані багато хто одружувався і всі вирішили, що і ми разом з усіма. Насправді, зі Світланою ми познайомились давно, мабуть десь за років 8-10 до того, коли я ще працював в МЗС, познайомились через її родича. Але це було просто знайомство і все. А вже у 2013, коли ми зустрілися, так сталося, що ми обоє втратили татусів, це нас зблизило, ми почали спілкуватися і одружилися.

- Ви двічі одружені. Перша дружина з сином мешкає у Відні, де Ви працювали в юності, а друга, Світлана Бевза, народила Вам двох дітей. Як вона встигає народжувати й виховувати дітей і одночасно бути успішною модельєркою і бізнес-вумен?

Я дуже пишаюся своєю дружиною. Вона самостійна, талановита, обдарована. Приємно і те, що вона мала свій рентабельний бізнес ще до знайомства зі мною, а не як то часто буває, що чоловік купує дружині салон або бренд, аби вона хоча б чим-небудь займалася. Світлана робить міжнародні фешн-шоу. Вона має дуже гарні відгуки в Америці і Європі і користується популярністю у світових зірок. До речі, бренд BEVZA першим почав в пандемію безкоштовно шити захисні костюми для наших медиків, які працюють з пацієнтами, хворими на коронавірус. Зараз вона подарувала мені після двох синів донечку, я давно про це мріяв. Бути татом дівчинки – це взагалі зовсім інший світ. Я дуже щасливий.

- Зараз, коли пандемія так круто міняє економіки країн, інтереси, потреби та стиль життя, висока мода може відійти на десятий план. Чи не так? Взагалі, як Ви ставитеся до розповсюдженої фрази: Після цього вірусу світ вже ніколи не буде колишнім?

Думаю, що справжні зміни світ пережив ще за часи динозаврів. Зараз не відбувається ніяких тектонічних зрушень – йде нормальний процес еволюції людства. Головне, зробити правильні висновки і рухатись в прогресивному напрямку. Дай Бог, й це переживемо і будемо жити далі.

 

Інтерв'ю брала Анастасія Рибчинська

 

 

[]
Теги
Новини партнерiв
Схожi
Гайтана Ессамі: «Я багато мандрувала світом, але завжди відчувала, що мій дім це Україна, де я народилася»
ІНТЕРВ'Ю
Гайтана Ессамі: «Я багато мандрувала світом, але завжди відчувала, що мій дім це Україна, де я народилася»
Сьогоднішня гостя «Українського Дощу»  - справжня українка, оксамитовий голос країни, Гайтана-Лурдес Ессамі. Не просто українка по паспорту, а українка по духу...
Дмитро Гордон: «Після того, як я вголос сказав, що Путін - злочинець, мене більше не запрошують на російське телебачення»
ІНТЕРВ'Ю
Дмитро Гордон: «Після того, як я вголос сказав, що Путін - злочинець, мене більше не запрошують на російське телебачення»
Дмитро Гордон напевно є найвідомішим українським журналістом, причому не лише в Україні, але й за її межами. У свій час його «Бульвар» мав чи не найбільший наклад серед вітчизняних газет, а сайт Gordon.ua є одним з найпопулярніших в країні. Це інтерв'ю ми публікуємо без правок, але мовою держави, а не шансону і ресторанів...
Руслан Кошулинський: «На Донбасі після деокупації потрібно провести перепаспортизацію всього населення»
ІНТЕРВ'Ю
Руслан Кошулинський: «На Донбасі після деокупації потрібно провести перепаспортизацію всього населення»
«Український Дощ» публікує інтерв'ю з віцеспікером Верховної Ради VII скликання і заступником голови ВО «Свобода» в розпал епідемії коронавірусу і напередодні осінніх місцевих виборів в Україні....