[]

Ахтем Сеітаблаєв: «Кримські татари - вдячний народ, який завжди відповідає стократним добром на добро у свій бік»

Ахтем Сеітаблаєв: «Кримські татари - вдячний народ, який завжди відповідає стократним добром на добро у свій бік»

Неважливо, де ти народився, неважливо, де ти жив, важливо, що ти вважаєш своєю Батьківщиною і за що готовий померти. А головне - заради чого готовий жити. Це інтерв'ю - спроба зазирнути в світ народу, який є частиною української нації: важливою, яскравою, самобутньою. Це інтерв'ю не про творчість актора, режисера і продюсера, а про кримськотатарський народ, зіркою якого Ахтем Сеітаблаєв безумовно є.

Український кримськотатарський діяч є режисером стрічок «Кіборги», «Чужа молитва», «Захар Беркут», «Хайтарма» та «Номери», що має вийти за п’єсою Олега Сенцова, а також дивовижним драматичним актором, здатним втілювати на сцені і в кіно найскладніші образи.

- Якось так склалося в останні роки, що усе геть перемішалося: історія, творчість, політика, особисте життя… Як зміни у державі змінили Ваше життя і вплинули на Ваш світогляд?

У 2004 році, коли я вдруге повернувся до Києва після свого навчання в Театральному Карпенка-Карого, неочікувано для самого себе я опинився на першому Майдані. Мене і моїх численних колег туди привів один відомий режисер. І тоді я наявно побачив, яким дійсно має бути громадянський протест. В той час, як в моєму рідному Криму так звані "місцеві" до нас, кримських татар" ставилися негативно і були дуже невдоволені нашим поверненням, в Києві нас сприймали як своїх, як патріотів, заслуговуючих на повагу. І лише тоді я почав цікавитися політикою, узначати, хто такий Ющенко і чого він хоче, хто такі Кучма і Янукович... До того я цікавився політикою лише в тому розрізі, який стосувався безпосередньо кримських татар. А на Майдані, де скрізь був суцільний помаранчевий колір, де були люди, сповнені віри і надії, де люди були готові попри все відстоювати свої переконання, я відчув, що і для нас, кримських татар, усе можливо.  Це саме відчуття повторилося вдруге через 10 років під час Революції Гідності. Я зрозумів, що усе, - моє особисте, моє професійне, моє історичне, - усе переплетено з цією, новою для мене, Україною.

- Чи згідні ви, що усе в нашому житті - політика?

Якщо розглядати взагалі взаємовідносини людей різних культур і традицій, - а в Україні живе понад 100 національностей, - то відразу стає зрозумілим, що усе наше життя дійсно - політика. Як актор, як людина творча, я повинен бути конформістом, але в будь-якому колективі існують протиріччя, які неодмінно треба вирішувати. Як режисер я, звичайно, маю більше можливостей для просування своїх ідей, але політика полягає в тому, щоб твої підлеглі або артисти, з якими ти працюєш, не просто підпорядковувалися як в армії, а за рахунок мотивації і роз'яснень робили те, що треба для справи і для розвитку. В політиці те саме, не можна тупо тиснути і вимагати, необхідно пояснювати і мотивувати. Але разом з тим я розумію, іноді треба і притиснути, щоб врятувати усе.

- В одному з інтерв’ю ви розповідали, як з Узбекистану вперше приїхали до землі обетованної, в Крим, і як були шалено розчаровані, бо розповіді старших геть не співпадали з реальністю. Ані срср, ані Україна по суті не розвивали Крим. На вашу думку, чому?

За часів Горбачова, коли став можливим так званий кооперативний рух, мій тато в Узбекістані створив доволі потужний кооператив і став заробляти досить непогані гроші. Я б не назвав себе мажором, проте я ріс в сім'ї, де завжди всього вистачало. І коли ми переїхали в Крим, тато купив будинок у Бахчисараї. Але це не означає, що ми не бачили, що Крим застряг в радянщині і був абсолютно застійним регіоном. Проте корені того, що Україна не розвивала Крим, значно глибші. Ще з імперських часів повелося вважати, що кримські татари прийшли на півострів разом з монголами і його окупували, що зовсім не відповідає історії. Проте така парадигма існує і нинішнє місцеве населення цілком серйозно так вважає. Я навіть неодноразово сперечався з "місцевими", говорячи, мовляв давайте здамо кров і перевіримо, хто з нас більший монгол, а хто ні. Подивіться, наприклад, на зовнішність Путіна, там чітко прослідковується антропологія монголів часів ранньої Золотої Орди.

Уся поліфонія останніх 300 років в Криму стосовно кримських татар маркерується словами типу вороги, зрадники, чума, орда і так далі. І найбільшу депортацію влаштував, як не дивно, не Сталін у 1944-му, а ще кілька сторіч до того Єкатерина ІІ. Геноцид кримських татар, як власне і українців, це державна політика Росії вже не одну сотню років. Вони намагалися дати всьому на півострові свої назви, горам, річкам, селам і містам. Але найкумедніше це було, коли Росія хотіла перейменувати місто Бахчисарай у Цемент, тому що там був великий цементний завод. Врятував місто від жахливого перейменування поет Олександр Пушкін, який написав свою знамениту поему "Бахчисарайський фонтан" і увіковічив вже серед російського населення назву древнього кримськотатарського міста. А міг би бути "Цементний фонтан" (сміється). 

- Українці принаймні автентичні назви не змінювали...

І за це Україні велика подяка. Але інколи навіть тут складається враження, що краще б нас не існувало. Бо з нами треба рахуватися, треба з нами щось вирішувати, ми не даємо жити спокійно і все "носимося з тим Кримом як з писаною торбою". Як той чемодан без ручки, який і нести важко і кинути - зась. Проте, що я скаржуся, коли навіть не всі українці визнають Голодомор, найбільший геноцид власного народу. 

- Але ж будь-який національний рух у кінечному підсумку прагне незалежності, самостійності і врешті решт державності. Чи слід українцям довіряти "автономній" патріотичності кримських татар?

Дуже хороше питання, тому що воно автоматично виникає як відповідь на прагнення кримських татар до своєї власної атономії. Я міг би бити себе в груди і переконувати українців у вірності, але хто ж мені повірить. Замість відповіді розповім історію з життя. Колись один відомий журналіст робив для Інтера репортажі з Криму про нібито "захоплення" кримськими татарами кримських земель під побудову власних будинків. З часом, ті ж самі, хто замовив у Інтера цей репортаж, замовили і побиття і самого журналіста. Тільки завдяки захисту кримських татар той вийшов з конфлікту непошкодженим. А згодом ми зустрілися з ним на фронті, поглянули один одному в очі і все зрозуміли. Є речі, про які навіть говорити не треба. Ми потиснули руки і тепер рухаємось у одному напрямку. Кримські татари - це вдячний народ, який завжди відповідає стократним добром на будь-яке добро у свій бік.

Створенням стереотипів навколо кримських татар займалося КДБ роками і тому ми не дивуємося недовірі українців до нашого народу, адже вони такі ж жертви кремлівської пропаганди, як і всі колишні народи СРСР. Проте саме життя зводить нас воєдино і робить наші народи єдиною нацією, в якій є місце багатьом народностям, проживаючим на теренах України. У багатьох людей, які виїхали після анексії з Криму, навіть не виникає питання щодо державної приналежності Криму. Більше того, національна автономія кримських татар у складі України є потужним запобіжником від будь-якого сепаратизму. І це дуже важливо.  

- У фільмі Нарімана Алієва "Додому” ви граєте головну роль. Ваш герой приїздить до Києва, аби забрати сина-студента і навчити його “бути представником свого народу”. Що значить бути кримським татарином? Які національні риси притаманні кримцям? Чим ви відрізняєтеся від українців?

Не претендуючи на істину в останній інстанції, скажу так як відчуваю: бути кримським татарином значить бути передусім  свідомими і освіченим, пам'ятати коріння, поважати світ, творити та рухатись вперед, знати свою історію. Ми навіть жартуємо, що кожен кримський татарин просто повинен бути істориком. Де б не жила наша людина, вона скрізь буде знати, що її прабатьківщина - Крим.

47-річний Ахтем Сеїтаблаєв з 25-річною донькою Назли

 

- Чи можна стверджувати, що в Криму ніколи не було насправді української політики?

На жаль, це так. 

- Насправді українізації не відбувалося не лише у регіонах, а і в самому центрі. Тільки Революція Гідності зрушила це питання з мертвої точки. А нині знов застій. Проте це є світова тенденція, глобалізація шалено впливає на розвиток національної самосвідомості...

І це правда. Ви ж бачили фільм Нарімана Алієва "Додому”, де один з синів головного героя загинув у російсько-українській війні, а другий, ставши студентом столичного університету настільки вже асимілювався, що не хотів їхати на землю своїх предків. Це і є наслідки глобалізації, космополітизм і повна індифірентність до свого власного, національного, етнічно-культурного. Хто б ти не був і де б ти не був, з ким би не жив і щоб не робив, ти не повинен забувати свого коріння, хто ти є і ким мають бути твої діти. Це стосується не тільки кримських татар, це стосується і українців, більшість з яких погано, або спотворено знають свою історію.

- Якби ви стали міністром культури України, на яке кіно ви б виділяли гроші передусім?

Не люблю цього формулювання - якби та якщо б. Просто вважаю, що особливо сьогодні, під час російсько-української  війни, серед стрічок, на які виділяє гроші держава, поряд з комерційно привабливим розважальним контентом, має не зупинятися сталий розвіток авторского кіно, дебюти, обов'язково повинні бути картини, які допомагають українцям ідентифікувати себе, не забувати, а навпаки пишатися власною історією, особистостями які її твори ли, легендами, мифами, перемогами, просвітницькими, яскравими  історіями людей, які створюють життя навколо себе, цінують, люблять його та можуть захистити.

- В інтерв'ю "Крим. Реалії" Ви розповідали історію про Зеленського і гімн. Це було цікаво. Можете ще раз переказати? 

Моя історії відносин з нинішнім президентом це дійсно історія надій і розчарувань. У 2011 році я зі своєю командою познайомився з Андрієм Яковлевим, режисером 95-го кварталу, і в напівжартівливій формі розповів йому про один документальний факт - про те як збірна України по футболу стала чемпіоном світу. Це документальний факт, просто це був чемпіонат світу серед людей без певного місця проживання. І хлопці з 95-го кварталу знайшли мецената, який профінансував зйомки цього фільму, а через рік ми перемогли на Одеському кінофестивалі у номінації "кращий фільм національного конкурсу". Так от, коли ми здавали цей фільм "Чемпіони з підворіття", на прогоні був присутній той чоловік, який спонсорував стрічку, і там стався казус. У фіналі картини, коли мало відбувалося нагородження футболістів, повинен був звучати гімн і, звичайно, українські футболісти співали гімн України. Саме це і не сподобалося спонсору, він був категорично проти "Ще не вмерла Україна" і наводив як основний аргумент, мовляв, так ми картину ніколи не продамо в Росію. Був цілий скандал, у всіх нерви були на межі, я категорично заявив, що якщо не буде гімна, то мене з титрів можна викреслити. І тоді Зеленський, який теж був присутній на цьому перегляді, дуже по-чоловічому твердо встав і заявив - буде український гімн. І мене це тоді сильно вразило.

- А чого Ви тепер очікуєте від актора-президента?

Не будучи головою держави, Зеленський був набагато сміливіше, ніж коли став головнокомандуючим і ґарантом Конституції. Хотілося б, щоб я помилявся. Але минув рік і про українізацію вже забули, а питання про узаконену автономію кримських татар в Криму звучить тільки заради популізму, в той час як монобільшість це питання відклало в довгий ящик. Не питайте мене, чого я очікую, - мабуть нічого!

- І останнє запитання на сьогодні, не політичне і не провокаційне. Ви знамениті і визнані, і як актор, і як режисер, і як громадський діяч тощо, але відомість в Україні на жаль не прямо пропорційна доходам. Що вас постійно підтримує на плаву?

На початку інтерв'ю я вам розповідав про свого батька, майстра спорту по боксу, будівельника і майстра на всі руки. Так от,  він навіть у найскрутніші часи примудрявся не просто утримувати нашу велику сім'ю, а ще й допомагати іншим людям і мати все, чого забажає. Я теж свого часу міг піти по його стопах, але я вирішив стати актором і абсолютно не жалкую. Щоправда, задля того, аби творча людина прогодувала сім'ю треба крутитися і вертітися більше, ніж будь-кому іншому. Дякувати ВСЕВИШНЬОМУ - моя професія багатоваріативна - режисура, акторство, написання сценарію, продюсування... У мене все ОК.

Інтерв'ю брала Анастасія Рибчинська

 

[]
Теги
Новини партнерiв
Схожi
Гайтана Ессамі: «Я багато мандрувала світом, але завжди відчувала, що мій дім це Україна, де я народилася»
ІНТЕРВ'Ю
Гайтана Ессамі: «Я багато мандрувала світом, але завжди відчувала, що мій дім це Україна, де я народилася»
Сьогоднішня гостя «Українського Дощу»  - справжня українка, оксамитовий голос країни, Гайтана-Лурдес Ессамі. Не просто українка по паспорту, а українка по духу...
Володимир Омелян: «Зеленський це ідеальний російський сценарій, мета якого повна дестабілізація України»
ІНТЕРВ'Ю
Володимир Омелян: «Зеленський це ідеальний російський сценарій, мета якого повна дестабілізація України»
Активний учасник Революції Гідності і ефективний державний менеджер, Омелян зміг бути корисним і потрібним Україні, а не провінційним кланам, які, змінюючи одне одного, вважали, що після них хоч потоп. «Український Дощ» говорить з ексміністром інфраструктури України без респіраторних масок онлайн ...
Дмитро Гордон: «Після того, як я вголос сказав, що Путін - злочинець, мене більше не запрошують на російське телебачення»
ІНТЕРВ'Ю
Дмитро Гордон: «Після того, як я вголос сказав, що Путін - злочинець, мене більше не запрошують на російське телебачення»
Дмитро Гордон напевно є найвідомішим українським журналістом, причому не лише в Україні, але й за її межами. У свій час його «Бульвар» мав чи не найбільший наклад серед вітчизняних газет, а сайт Gordon.ua є одним з найпопулярніших в країні. Це інтерв'ю ми публікуємо без правок, але мовою держави, а не шансону і ресторанів...
Руслан Кошулинський: «На Донбасі після деокупації потрібно провести перепаспортизацію всього населення»
ІНТЕРВ'Ю
Руслан Кошулинський: «На Донбасі після деокупації потрібно провести перепаспортизацію всього населення»
«Український Дощ» публікує інтерв'ю з віцеспікером Верховної Ради VII скликання і заступником голови ВО «Свобода» в розпал епідемії коронавірусу і напередодні осінніх місцевих виборів в Україні....