Гайтана Ессамі: «Я багато мандрувала світом, але завжди відчувала, що мій дім це Україна, де я народилася»

Я познайомилася з Гайтаною багато років тому, ще у бурхливих 90-х, коли по телевізору гриміли "Мелорама" і "Територія А", а називатися музичним продюсером означало те саме, що бути богом, або другим після бога. Це був час злету Ірини Білик і Таїсії Повалій, Павла Зіброва і Олександра Пономарьова, Віктора Павліка і EL Кравчука, "Океану Ельзи" і "ВВ". Це був час, коли народним артистам України і в голову не приходило співати російською, не те що розважати російську номенклатуру у Кремлівському палаці з'їздів.

Саме тоді, на запис пісні "Не питай мене, чому" у виконанні Повалій, саундпродюсер Володимир Бебешко запросив для запису бек-вокалу ще зовсім юну співачку Гайтану. І вже тоді було зрозуміло, що ця екзотична усміхнена дівчина колись стане справжньою зіркою, самобутньою, яскравою, не такою як всі.

Минуло ледь не чверть століття. Багато чого змінилося, особливо в останні 5 років: виросла прірва між тими, хто залишився вірним Україні і тими, кому (як це зараз модно говорити) - "какая разніца". Сьогоднішня гостя "Українського Дощу"  - справжня українка, оксамитовий голос країни, Гайтана-Лурдес Ессамі. Не просто українка по паспорту, а українка по духу.

- Гайтано, дозвольте ми почнемо нашу розмову не з творчості і пісень, а з теми болючої і актуальної - расизму. Після смерті афроамериканця Джорджа Флойда від рук американських поліцейських мільйони людей у всьому світі вийшли на акції протесту проти расової дискримінації. Більшість українців не розуміє причин такого спалаху гніву. Як би Ви пояснили своїй публіці, що таке расизм і які його прояви є в Україні?

Расизм це несприйняття суспільством або якоюсь його частиною людини тільки тому, що вона має інший колір шкіри, або відрізняється від загальних шаблонів того, як "має" виглядати людина. Це нетерпимість до ближнього, нерозуміння і небажання усвідомити, що світ різний і люди в ньому - особистості, а не сіра маса. На жаль, для расизму не існує кордонів. Я зустрічала расове неприйняття всюди: в Америці в магазині одягу, в маленькій кав’ярні у Франції, я неодноразово чула расистські висловлювання у нас в Україні і ви не повірите - навіть у Африці. Для себе я зробила висновок, що расизм це хвороба, від якої є лише одна вакцина - Любов. 

- Направду любов врятує світ. Але перенесемося назад в Україну. До школи Ви з мамою жили в Конго і навчалася французької і мови лінґала. Як потім давалася українська? Яку мову Ви вважаєте рідною?

Коли ми з мамою повернулися з Конго додому в Україну, ми жили разом з бабусею, а вона з самого початку обожнювала співати для мене українські пісні. Спочатку для мене, а потім і разом зі мною. Я обожнюю українську народну пісню. Саме завдяки їй я швидко почала розуміти та розмовляти співочою українською мовою. 

- Як би Ви поставилися, якщо б Україна прийняла тисячі біженців з Африки?

Складне питання. Я знаю, що наразі в нас є проблема із забезпеченням біженців з Донбасу. Тому, перед тим як приймати велику кількість біженців з інших країн, на мою думку, Україна повинна забезпечити та вирішити проблеми своїх власних громадян.

- Чому Майкл Джексон, на Вашу думку, все життя намагався стати “білим”?

Майкл - один з  багатьох людей, які намагалися на догоду суспільним догмам змінити свою зовнішність. Можливо це психологічний комплекс з його непростого дитинства, а можливо це бажання відрізнятися від персічних людей, аби більше привертати до себе увагу та підкреслювати свою зірковість. В будь-якому разі, ми ніколи не дізнаємося, як то насправді, головне, що Майкл був королем поп-музики, не зважаючи ні на колір шкіри, ні на вади, якими його обдарувала преса.

- Гайтано, Ви не тільки блискуче співаєте, ви ще й пишете пісні, причому здебільшого українською. У Вас ніколи не було спокуси послідувати прикладу Повалій, Лорак і Лободи і поїхати працювати в Росію?

Ніколи! Так сталося, що я багато мандрувала світом, всюди співала, але завжди відчувала, що мій дім це Україна, де я народилася. Колись в літаку, повертаючись додому, я написала вірш, який потім перетворила на пісню - «Україна». І ці слова були написані від щирого серця. 

Де б не була, де б не мандрувала,

Багато в світі місць цікавих, різних,

Всім завжди кажу з гордістю, що я

З квітучої, величної країни!

Я люблю мою країну - Україну

За гостинність і красу твоїх земель,

Я люблю мою країну Україну,

За тепло і за любов в серцях людей!

Я люблю мою країну - Україну,

За мелодії і за твої пісні!

Я люблю мою країну - Україну

І до тебе завжди хочеться мені!

Я дякую тобі, моя країно,

За спокій і за щирі відчуття,

Добра, любові, свята,

А в тебе їх багато,

Тому я так люблю своє життя.

- Як Ви ставитеся до колег, які працюють в Росії? 

Скажу коротко, аби нікого не образити. Кожна людина має право вирішувати, де їй краще жити, працювати і виховувати своїх дітей. 

- Що є таке в Україні, що вона народжує стільки талантів?

Українці - люди дуже романтичні, вони обожнюють святкувати життя та легко закохуються. А це все якраз і надихає на творчість.

- Як би Ви характеризували те, що нині відбувається в українському шоубізі? Плюси і мінуси.

Мені подобається, що артисти в нас стали сміливішими і не бояться експерементувати зі стилем, відходячі від звичних шаблонів. З’являється більше різної цікавої музики на різні найвибагливіші смаки. 

- З ким із колег Ви дружите і чому?

В мене багато гарних знайомих серед колег, але ми не часто бачимося, хіба що десь на виступах і презентаціях. Мої найближчі друзі ніяк не пов’язані зі сценою. 

-Яку свою пісню Ви любите найбільше, або вважаєте найкращою?

Люблю пісню «Текіла». Це блюз закоханої жінки з розбитим серцем. 

 

-Що відбувається у Вашому особистому житті? Наскільки воно впливає на Вашу творчість?

В мене є чоловік, якого я люблю та поважаю. Три роки тому в нас народилася донечка Сапфір-Ніколь. Я зараз відчуваю справжню гармонію. Родина надихає мене продовжувати займатися улюбленою справою життя - писати музику та співати пісні.

- Які позитивні зрушення Ви побачили в Україні за останні роки? Чи є в України перспектива? В якій Україні Вам би хотілося жити?

Я бачу, як Україна змінюється. Люди втомилися від «шоу» і всього штучного, вони зараз набагато ретельніше обирають собі друзів і своє оточення, і прискіпливіше ставляться до того, на що витрачати свій вільний час та увагу. Все більше людей розуміють, що родина це найдорожче, що є на світі. 

Я мрію жити в такій Україні, де в магазині не можна купити зіпсовані продукти і отруїтися, а магазин і далі працюватиме. Де матуся не хвилюється зробити вакцинацію дитині, бо має гарантію якості цієї вакцини та надійне медичне страхування. Де люди на пенсії мають можливість вільно мандрувати світом, а медики не мріють поїхати працювати за кордон. Де люди поважають один одного, допомогають та відносяться так, як хотіли б, щоб відносилися до їх рідних та дітей. Щоб обирали політиків та держчиновників за результатами дій, а не просто за гарні слова. Щоб кожен українець відчував відповідальність за те, що говорить і робить.

Інтерв'ю брала Анастасія Рибчинська