Великі жінки України

Широкий попит на державну історію нині активно формується в Україні. Після агресивних дій з боку північного сусіда, анексії та окупації українських земель, експропріації української історії і перекручування хронології та перебігу історичних подій, багато хто з нас переосмислив важливість вивчення своєї історії, коренів та витоків.

Сьогодні фраза Михайла Ломоносова «Народ, який не знає свого минулого, не має майбутнього» вже не здається такою банальною, а набула нового сенсу і ваги. Український дощ пропонує своєму читачеві ознайомитись з ТОП-15 найвидатніших жінок України, яких ми обрали за рейтингом опитувань та згідно з коефіцієнтом популярності і впливу цих осіб на хід історії України. Можливо, ви відкриєте для себе нові імена, а, може, дізнаєтесь більше про вже відомих людей.

Княгиня Ольга

(бл. 920-969)

Політик, глава Давньоруської держави

Після смерті чоловіка, князя Ігоря, Ольга стала першою жінкою, яка правила Давньоруською державою. Вона проводила жорстку політику по відношенню до племен, що підкорялися Києву. З літописів відома історія розправи Ольги зі знаттю древлян — в землях цього племені при зборі данини був убитий Ігор. Після цього за наказом княгині була вдосконалена тодішня фіскальна система: по всій державі були побудовані опорні пункти для збирання данини — погости.

У 957 році княгиня здійснила дипломатичну місію в Константинополь, столицю Візантії. Там вона зустрілася з імператором Костянтином і уклала договір — очевидно, торговий. Пробувши у Візантії більше півроку, Ольга перейнялася досягненнями найсильнішої на той час християнської держави. Того ж року вона прийняла християнство, але поширити нову релігію на своїй батьківщині їй не вдалося.

Анна Ярославна

(1036-1089)

Королева Франції

Анна Ярославна або Анна Київська - дочка Великого князя Київського Ярослава I Мудрого та його другої дружини - дочки короля Шотландії і Швеції Інгігерди (Ірини), онука по матері Улофа III Шетконунга, друга дружина французького короля Генріха I Капета, королева Франції, мати майбутнього короля Філіпа І. Видатна українка, що стала королевою Франції і прабабусею майже 30 французьких королів.

Анна виросла при княжому дворі в Києві та отримала гарну освіту: вже в юності знала грецьку мову і латинь. У 1051 році вона вийшла заміж за овдовілого французького короля Генріха I. У 1060 р., після смерті чоловіка, Анна стала вихователькою підростаючого сина Пилипа. та його керівником в державних справах. У 1062 таємно вийшла заміж за одруженого графа Рауля III де Крепі ан Валуа, до якого вона "живила виключне розташування". Дружина Рауля Елеонора (Альпора) Брабантськая звернулася зі скаргою на двоєженство графа до самому Папі Римському, який наказав Раулю розірвати шлюбний союз з Анною, але вони прожили в злагоді і щастя ще довгих 12 років в родовому маєтку Валуа ... У 1074 р. Ганна овдовіла знову , після чого оселилася при дворі сина і знову стала підписувати укази і розпорядження. У них вона називає себе вже не "королевою" і "правителькою", а лише "матір'ю короля", але проте її впевнена підпис не раз ще зустрічається на ділових паперах французького двору поруч із "хрестами" неписьменних королівських чиновників.

Роксолана (Анастасія Лісовська)

(1505-1558)

Перша леді Османської імперії

Будучи дружиною султана Сулеймана I, Роксолана впливала на зовнішню політику Османської імперії — найпотужнішої на той час азіатсько-європейської держави. Вона відкривала школи і караван-сараї, фінансувала будівництво мечетей. Вважається, що, пам'ятаючи про свою батьківщину, Роксолана стримувала агресію османського війська щодо українських земель і піклувалася про долю слов'янських невільників і козаків.

За основною версією, Роксолана була дочкою православного священика з Рогатина (нині Івано-Франківська область). Підлітком вона потрапила в полон під час набігу кримських татар і була продана на невільничому ринку в Стамбул. Так вона потрапила в султанський гарем.

Витримавши жорстку конкуренцію серед наложниць, українка стала головною дружиною падишаха. Під час тривалих воєнних походів Сулеймана I вона листувалася з чоловіком арабською та перською мовами.

Багато європейських послів до переговорів з султаном прагнули зустрітися з Роксоланою, щоб викласти прохання своїх правителів. Це нерідко впливало на плани Сулеймана у зовнішній політиці.

Роксолану поховано в мавзолеї мечеті Сулейманіє Джамі разом з чоловіком.

Марія Заньковецька

(1854-1934) 

Актриса

Розквіт української драматургії на межі XIX–XX століть вимагав яскравих образів і на сцені. Обличчям нового театру стала Марія Заньковецька — одна з кращих актрис в історії України та всієї Східної Європи. За роки роботи в провідних українських трупах того часу — у Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського — Заньковецька зіграла більше 30 ролей, практично всі — не в класиці, а в п'єсах українських драматургів, написаних у ті роки.

Незважаючи на важкі цензурні умови для вітчизняного театру в царській Росії, актриса була дуже популярна, і її гастролі в Москві і Санкт-Петербурзі мали великий успіх. Гра Заньковецької підкорила навіть імператора Олександра III, і ще довгі роки актрису кликали до себе провідні російські театри — втім, безуспішно.

Вона зробила величезний внесок у розвиток театру в Україні: разом з Садовським створила у Києві перший український стаціонарний театр (1907), керувала Народним театром у Ніжині (1918), брала участь у заснуванні Народного театру в Києві (1918).

Ольга Кобилянська

(1863-1942)

Письменниця

Одна з перших феміністок в українській літературі та суспільному житті, Ольга Кобилянська була визнаним майстром психологічної прози. У своїх новелах, оповіданнях і повістях Кобилянська відобразила проблеми української інтелігенції свого покоління і картину життя буковинських сіл.

Її повістю "Земля" захоплювалися кращі письменники того часу, включно з Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою та Іваном Франком. Причому останній назвав цей твір "документом способу мислення нашого народу".

Особисте життя письменниці не склалося. Довгий час тривав її роман з письменником Осипом Маковеєм — переважно в листах. Однак шлюбом ця історія так і не завершилася.

Леся Українка

(1871-1913)

Поетеса

Єдиним чоловіком у всій Україні одного разу назвав Лесю Українку Іван Франко, відзначивши, що їй немає рівних серед вітчизняних поетів-сучасників. Класик не перебільшував. Леся Українка, якій доля відвела лише 42 роки життя, збагатила українську поезію, абсолютною досконалістю форми, різноманітністю загальнолюдських тем та безліччю віршованих жанрів.

Її драматичні поеми (Камінний господар, Одержима, Кассандра та інші) знову і знову ставлять на вітчизняних сценах театрів, а знаменита драма-феєрія Лісова пісня дала Україні цілий культурний пласт — за її мотивами поставлений балет і безліч театральних версій, знято кілька екранізацій.

Незважаючи на тяжку хворобу — кістковий туберкульоз — поетеса відрізнялася колосальною працездатністю і силою духу, що стало одним з головних мотивів її лірики. Леся Українка володіла кількома мовами і була одним з найкращих перекладачів в українській літературі: перекладала Генріха Гейне, Адама Міцкевича, Віктора Гюґо, Гомера та інших світових класиків.

Соломія Крушельницька

(1872-1952)

Оперна співачка

Її голосу аплодували найкращі концертні зали світу і кілька континентів: у розквіті своєї слави українка Соломія Крушельницька підкорила оперні театри всієї Західної Європи, Польщі, Росії і навіть екзотичних Єгипту, Чилі та Аргентини. В її репертуарі були головні партії в найбільш знакових операх — Аїді Джузеппе Верді, Кармен Жоржа Бізе, Євгенії Онєгіні та Піковій дамі Петра Чайковського.

У 1904 році саме Крушельницька врятувала знамениту Мадам Батерфляй Джакомо Пуччіні — після дебютного провалу на сцені композитор допрацював оперу і довірив українці головну партію. Цього разу твір мав величезний успіх і з того часу не сходить зі світових сцен.

Після відходу з опери Крушельницька так само успішно виступала з концертами в Європі та Америці, незмінно включаючи у свої програми українські пісні. Останні роки співачка прожила у Львові — місті своєї юності, де вона закінчила консерваторію і досягла перших сценічних успіхів.

Катерина Білокур

(1900-1961)

Художниця

Мало яка розповідь про Катерину Білокур обходиться без напівлегендарної цитати Пабло Пікассо про роботи українки. "Якби в нас була художниця такого рівня майстерності, ми б змусили заговорити про неї весь світ",— заявив у 1954 році іспанський метр, побачивши три найзнаменитіші картини Білокур (Цар-Колос, Берізка і Колгоспне поле) на Міжнародній виставці в Парижі, в експозиції радянського мистецтва.

Українську художницю-самоучку вважають однією з найяскравіших світових представниць наївного мистецтва. Її світлі картини — Білокур малювала здебільшого квіти — приховують за собою роки безуспішних спроб стати професійною художницею. До жодного з профільних навчальних закладів дівчину не взяли через відсутність початкової освіти — дочка селян з полтавського села Богданівка, Білокур не закінчила навіть школу.

Слава прийшла до неї лише в 40 років, коли в Полтаві відбулася перша персональна експозиція художниці. Білокур нарешті помітили, її роботи брали участь у виставках по всьому СРСР, а найбільше їх зібрання зберігається в Київському музеї українського декоративного мистецтва. Сама ж художниця так і прожила все життя в Богданівці, звідки листувалася з відомими художниками та літераторами.

Олена Теліга

(1906-1942)

Поетеса, громадський діяч

Одне з найкоротших, але і найяскравіших життів у списку великих співвітчизників — доля Олени Теліги, розстріляної німцями у 34 роки в київському Бабиному Яру. Провівши більшу частину життя в еміграції (сім'я Теліги виїхала з України після поразки національної революції в 1920-х), вона стала однією з головних активісток національного руху за кордоном.

Зі своєю блискучою вольовою поезією, літературно-критичними й публіцистичними текстами Теліга увійшла в число провідних авторів Вістника Дмитра Донцова — популярного періодичного видання української інтелігенції тих років. Крім того, поетеса приєдналася до Організації українських націоналістів, відповідаючи за культурний фронт діяльності організації.

Саме з цією місією в 1941 році вона не побоялася вирушити в окупований Київ, де організувала та очолила Спілку письменників України, а також випуск літературної газети Літаври.

"Україну може врятувати новий тип українця, який вміє жити, творити і вмирати для своєї нації",— писала Теліга.

Марія Приймаченко

(1909–1997)

Художниця

Роботи Марії Приймаченко неможливо сплутати з кимось ще. Художниця-самоучка, поєднала у своїх картинах традиції українського прикладного мистецтва і політ власної фантазії, створила неповторний світ, який тепер називають культурним феноменом і унікальним явищем.

Приймаченко вразила не тільки Україну: її твори з успіхом експонувалися в Європі, зокрема в Парижі, Празі та Варшаві, а також у Монреалі. Сьогодні за її картинами полюють вітчизняні та зарубіжні колекціонери, а без імені Приймаченко не обходиться жодне світове видання про наївне мистецтво.

Сама ж художниця все життя прожила в селі Болотня на Київщині, причому малювала майже вісім десятиліть — з раннього дитинства і до своїх останніх днів.

Голда Меїр

 (1898-1978)

Прем'єр міністр Ізраїлю

З дитячих років перед очима Голди стояли страшні дні єврейських погромів у Києві, де вона народилася. Безпорадні батьки ховали дітей під ліжко, а самі, намагаючись обдурити чорносотенців, спішно забивали двері дошками. Змучена постійним страхом сім'я виїхала до Америки і оселилася в невеликому місті Мілуокі.

У 1917 році вийшла заміж за Моріса Меерсона.

У 1921 році Голда з чоловіком, сестрою і подругою вирушила в Палестину. Поживши спочатку в Тель Авіві вони переїхали в Єрусалим, де у Голди народилися син Менахем і дочка Сара. Одного разу Голді запропонували стати секретарем жіночої ради робочої профспілки. З цього дня починається активна громадська діяльність Голди Меїр. Вона працювала на різних посадах у профспілці і на державній службі, перш ніж була обрана до Кнесету в 1949 году.С 1949 по 1956 роки Меїр була міністром праці Ізраїлю, з 1956 по 1966 роки обіймала посаду міністра закордонних справ.

Після смерті Леві Ешкол в 1969 році Голда Меїр стала прем'єр-міністром Ізраїлю.

Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач)

(1849-1930)

українська письменниця, громадська діячка

Олена Пчілка— українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографиня, фольклористка, публіцистка, громадська діячка, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925), мати поетеси Лесі Українки, сестра професора Михайла Драгоманова, дружина Петра Косача.

Народилася в  Полтавської губернії, в родині небагатого поміщика, дворянина Петра Драгоманова. Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова., Миколи Гоголя, також публікує власні твори. Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший вінок». 1903 р. на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському у Полтаві Олена Пчілка виступає українською мовою, порушуючи тим встановлену царською владою категоричну заборону. У 1906—1914 рр. — видавець журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908—1914), «Газети Гадяцького земства» (1917—1919).

Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмом, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

Тетяна Яблонська

(1917–2005)

Художниця

Тетяні Яблонській, більша частина життя якої припала на епоху СРСР, довелося балансувати між догматичним соцреалізмом і можливостями власного таланту. Проте Яблонській вдалося залишитися в історії мистецтва одним з найяскравіших українських майстрів ХХ століття. Причому, на думку фахівців, у доробку художниці однаково значущі імпресіоністські пейзажі, глибокі портрети, а також монументальні полотна, що передають енергетику праці радянських людей.

Володарка всіх можливих радянських нагород і премій незалежної України, Яблонська ще в 50-ті роки стала світовою знаменитістю. У 1956 році її роботи брали участь в головному мистецькому огляді світу — Венеціанській бієнале, а два роки потому художниця отримала бронзову медаль за свою картину Хліб на Всесвітній виставці в Брюсселі (зараз робота зберігається в Третьяковській галереї).

Майже все життя Яблонська прожила в Києві.

Анна Ахматова (Ганна Горенко)

(1889-1966)

Поетеса

Народилася в Одесі, в в сім'ї інженера-механіка флоту у відставці. У 1890 році родина переїхала в Царське Село. З 1906 по 1910 рік жила і вчилася в Києві. Перший вірш написала в 11 років. Батько заборонив підписувати вірші прізвищем Горенко і вона взяла дівоче прізвище прабабусі по жіночій лінії. У пресі вперше виступила в 1907 році. Її перша поетична збірка "Вечір" вийшов в 1912 році.

Творча діяльність Анни Ахматової тривала майже шість десятиліть. За цей час її поезія пережила певну еволюцію, зберігаючи при цьому досить стійкі естетичні принципи, що сформувалися ще в перше десятиліття творчого шляху. Але при всьому тому у пізньої Ахматової безсумнівно прагнення вийти за межі того кола тем та ідей, які присутні в ранній ліриці, що особливо яскраво виразилося в віршованому циклі "Вітер війни" (1941-1945), в "Поеми без героя" (1940 - 1962). Говорячи про свої вірші, Анна Ахматова стверджувала: "Для мене в них - зв'язок з часом, з новим життям мого народу. Коли я писала їх, я жила тими ритмами, які звучали в героїчній історії моєї країни. Я щаслива, що жила в ці роки і бачила події, яким не було рівних".

Олександра Екстер

(1882-1949)

Художниця, сценограф, графік

Париж, Лондон, Берлін, Нью-Йорк, Прага — лише деякі з міст, де за життя проходили персональні виставки Олександри Екстер. Вона була однією з найпомітніших художників-авангардистів свого часу, її сміливі експерименти захопили світ і увійшли в число кращих прикладів супрематизму та кубофутуризму (фото внизу).

Художниця, яка здобула освіту в Київському художньому училищі, продовжила її в Парижі, де увійшла в коло європейської творчої еліти. Відтоді вона була повноправною учасницею всіх першорозрядних художніх оглядин у Франції та Італії, а з 1924 року постійно жила за кордоном.

Екстер також відома як талановитий кіно- і театральний художник. Як сценограф, вона вперше задіяла весь простір театральних підмостків, а розроблені нею костюми відповідали новаторському духу сценічних і кінопостановок початку ХХ століття.