[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/images\/8-48452299.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]

Українська економіка потребує революційних змін після перемоги у війні

Українська економіка потребує революційних змін після перемоги у війні
Урядовий план відновлення української економіки після війни (для представлення якого на конференції у швейцарському Лугано Шмигаль звіз 140 чиновників – невже у нас так багато зайвих грошей у бюджеті) має більше 2000 сторінок тексту.
 
Він націлений, за словами прем’єр-міністра, на вирішення декількох проблем, як відбудова інфраструктури, посилення безпеки, підтримка підприємництва, включно зі стартапами, фінансування сільськогосподарського виробництва. Тобто фактично цей план має ті ж акценти, як і довоєнна урядова програма. Учасники ж розробки плану з боку європейських країн бачать наші перспективи також у дерегуляції бізнесу, дозволі продажу угідь іноземцям, частковій приватизації збиткових державних підприємств. Враження таке, що ми повернулися до тематики початку 90-х років.
 
До речі, європейці (як і наші урядовці) не чують Президентку Європейської Комісії Урсулу фон дер Ляйєн, яка нещодавно у Верховній Раді вказала також на актуальність у нас теми деолігархізації. Олігархи явно незручні європейцям, нашим же вони не заважають (інакше не може бути, бо у владу пройшли висуванці цих фінансових магнатів). Виглядає так, що українці повезли в Лугано план будівельно-відновлювальних робіт з обгрунтуванням його кошторису (загальна сума витрат за цим кошторисом – більше 500 млрд. дол.).
 
Дехто вже визначив найціннішими у цьому манускрипті ілюстративні слайди. Мови про реформування і оновлення країни нема. Виходить, що після війни економіка має відновитися практично у тій же структурі виробництва та рівні технологій, які нами успадковані від УРСР і представляють собою пострадянську сировинну, високо витратну систему, яка, як ми впевнилися за багато років, не дозволяє підняти рівень життя і конкурентоспроможність країни у світі.
 
Окрім того, відомо, що будь який план буде реальним, якщо він забезпечений відповідним фінансовими та іншими ресурсами. В даному ж випадку, коли невідомо, скільки грошей вдасться зібрати, з яких джерел, коли вони надійдуть, які напрямки дій будуть пріоритетними, коли почнеться реалізація плану тощо, представляти інвестиційний документ із запитом фінансування на 500 чи 750 млрд. дол., як заявила українська делегація у Лугано, виглядає маніловщиною чи хлестаковщиною.
 
Мені здається, що саме так дивляться на нас західні партнери. Ніхто нам грошей на відбудову зараз не дає, а поговорити про гроші ніхто нам не забороняє. Не даремно, що вони заявили, що вже у цьому році Євросоюз проведе свою конференцію про відновлення економіки України, у наступному те ж зробить Велика Британія, потім Німеччина. А проблема фінансування плану відновлення України ними ще навіть не розглядається. Навпаки, ми вже чуємо непоодинокі голоси про те, що «приватна власність є вищою цінністю ніж право на життя», як це сказав президент Швейцарії, а тому ця країна не буде конфісковувати майно агресора, що розглядається нашими як джерело надходжень Україні. Те ж заявили деякі інші європейці (Угорщина, Греція, Кіпр). То презентація плану у Лугано, м’яко кажучи, виглядає трохи поспішною і пустопорожньою. Авторитету це нам не додає. Не дивно, якщо партнери будуть розробляти план без нас.
 
Це буде неправильним, оскільки тільки ми самі знаємо планку наших бажань і вимог. Так, Європу ніби задовольняє наш сировинний економічний профіль – зерно, олія, руда і чорні метали. Зараз європейці не говорять про серйозні інституційні реформи, або не сподіваючись на нашу спроможність еволюціонувати, або вони бачать нас недорозвинутими аборигени (хоча й сильними у військовому плані), які мають спочатку вивчити абетку, а потім з нами будуть говорити на більш серйозні теми. Для себе вони визначилися, що наш шлях до членства у ЄС буде дуже довгим, бо ми не спроможні до дійсних європейських реформ, а стан сировинного придатка – це наша проблема, їх це не турбує і поки що влаштовує. Але нас, українських громадян, влаштовувати не може (влаштовує тільки олігархів і латифундистів).
 
Залишаючись постачальником на світові ринки майже виключно промислової і аграрної сировини, ми не тільки житимемо у злиднях, тенетах корупції і миритимося з розкраданням наших природних багатств. Ми ніколи не зможемо розбудувати високотехнологічний оборонний промисловий комплекс, без якого, як показує війна, що триває на нашій землі, перемагати або навіть просто стримувати нашого хижого сусіда буде неможливо. І нова війна з мордором може відбуватися не за такої потужної допомоги Заходу як зараз. Наше виробництво треба перевести на найвищий технологічний рівень і освоїти випуск сучасної високоякісної продукції, яка мала б попит на європейському і американському ринках (і у багатьох випадках була б подвійного призначення). Зараз складається особливо сприятлива ситуація, коли увесь цивілізований (і високотехнологічний) світ об’єднався у захисті нашої Вітчизни, допускаючи українців до найсекретніших воєнних і промислових таємниць і надаючи нам можливість промислової супер модернізації. Очевидно, треба цим скористатися і здійснити революційне оновлення економіки, як це робили інші країни на повоєнних руїнах своїх міст.
 
Не думаю, що нам треба чекати 5 чи 10 років під вхідними дверями у Євросоюз, як про це нас «ощасливлюють» деякі високопосадовці. Чомусь вони не поспішають. Більше того, їх, очевидно, задовольняє цей дефіцитно-борговий стан економіки, за якого міністри та депутати сподіваються лише на годівницю західних кредитів і грантів без перспектив для пересічних громадян та національної економіки. Чиновникам подобаються, звичайно, дармові подорожі до Лугано. До речі, як мені здається, у склад делегації на конференцію до цього міста влада включила не фахівців, а тих, хто за посадою розподіляє запозичені кошти (деяких з них В. Зеленський давно не бачив у Києві).
 
Ось, що чекають шмигалі та К* від плану відновлення, - кредити без повернення. А українці чекають справжніх змін і переходу на вищий рівень і якість нашого життя. Фінляндія стала членом Євросоюзу за 2 роки. І ми маємо зробити такий самий стрибок. Ми зможемо це зробити, а політичній владі треба усунути ті перешкоди (в тому числі від чиновників, олігархів, державних монополістів, корумпованих депутатів та інших), які заважають проведенню трансформацій. Поки продовжується війна, ми повинні здійснити усі підготовчі заходи і у перші ж дні миру почати запроваджувати зміни. Проте, не з цим складом уряду, який відпрацював у найбільш кризові моменти пандемії та війни, а тепер відстає від нових викликів, на жаль. З таким планом відновлення нам, по-перше, не бачити омріяних величезних сум, а по-друге – ми залишатимося за бортом Євросоюзу десятиліттями.
 
Ми повинні продемонструвати здатність створити в Україні європейську модель економіки, з якою нас радо зустрінуть у Брюсселі. Це модель ринково конкурентної системи, вільної і максимально децентралізованої економіки, цільової модернізації енерговитратних підприємств важкої промисловості та побудови високотехнологічних підприємств сучасної техніки, електроніки та продуктів IТ, демонополізованих державних концернів та корпорацій, стимулювання інноваційного підприємництва, динамічного залучення іноземного високотехнологічного капіталу, обмеження концентрації фінансового та земельного капіталу олігархічними холдингами та скасування їх державної підтримки, активне розгортання вітчизняних науково-технічних розробок, якісної української освіти, медицини, якісного сучасного житла і міської інфраструктури (це дозволить мільйонам людей, що емігрували, були евакуйовані або депортовані, повернутися в Україну).
 
І головне. Усі плани нашого відновлення і процвітання стануть реальністю тільки після перемоги у війні. Без уступок і недомовок. А тому усі ресурси – на потреби оборони! Україна переможе! Слава Україні!
[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house1.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Iншi дописи автора
Бюджет, що може принести економічний смерч Україні
Бути сильнішими і на полі бою, і в тилу
Не тільки війна руйнує наше життя. На внутрішньому фронті - вакханалія безглуздих дій влади
Парадокси фінансів у час війни: дефіцит бюджету є, а дефолту не буде