Треба терміново розробляти свої газові свердловини. Іншого виходу немає.

Не відчувається, що Меркель і Макрон тиснули на Путіна, як це було у 2014 році, що призупинило тоді російську агресію і зібрало за одним столом президентів воюючих країн за участю посередників.

За цих обставин Президент Зеленський вчора у Парижі тримав бій, але необхідних цілей – закінчення війни при очищенні нашої землі від окупантів і терористів – сам, без західних партнерів досягти не міг.

Думаю, що треба шукати більш продуктивну модель розв’язання конфлікту на Донбасі, яка б принесла нам користь. Вона має включати новий міжнародний дипломатичний аспект і нові умови перемир’я. Інакше все залишається як є…
У найбільш критичній ситуації, на мій погляд, договір про транзит російського газу. (Нагадаю, що газова тема є однією з причин введення військ агресора на Донбас).

Путін хоче покарати Україну. А тому його метою є позбавлення нас потужностей трансєвропейського транзиту. Він хоче покарати нас також за міжнародні арбітражі, які стали глобальним соромом для цієї гонористої людини. Він буде мститися і за те, що ми відвели його протягнуту руку, коли він просив відмовитися від компенсації нанесених Нафтогазу збитків у 3 млрд. дол.
Краще б мої прогнози не справдилися, але думаю, що Росія не укладе нового контракту ні на 10, ні на 5 років. Такий контракт Кремлю не потрібен. Менше ніж через 1 рік почне діяти Північний поток-2, а цей проект є для Росії суперважливим і політично, і економічно – магістраль буде належати Газпрому, а отже послуги з транзиту стануть для нього БЕЗКОШТОВНИМИ!

Згадаймо, що Путін пропонував пролонгувати старий контракт на 1 рік, і тут він проколовся, бо показав нам свої дійсні наміри.  Технологія Путіна – тягнути гуму, демонструвати перед Європою свою відданість виконувати зобов’язання з поставок газу на умовах попереднього контракту і цим змусити Україну протягом ще одного року діяти під тиском і Росії, і Європи. Через рік це питання буде закрите. А ще через декілька років ми залишимося з купою іржавого заліза «при своїх інтересах».

Знову повторюю, що я хотів би помилитися.
Треба термінові кроки. Запаморочення-самозадоволення від успіхів – не та ситуація, яка склалася після Парижу. Треба терміново і форсовано відкупорювати і розробляти свої свердловини. Іншого виходу немає. Приріст власного видобутку – це і відмова від російського газу (і тоді розмова з Путіним буде зовсім іншою), і ресурс для транспортування в Європу надлишку власного блакитного палива. Гроші для цього треба взяти і в олігархів, і в іноземців.
Ситуація – критична і Президент повинен проявити свою волю.