[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/images\/8-48452299.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]

Придушення свобод - утиск життєвих можливостей і занепад України

Придушення свобод - утиск життєвих можливостей і занепад України
Свобода людей визначається тим, наскільки влада забезпечує реалізацію їхніх прав. Зворотній процес – обмеження (чи звуження) прав людей – веде до поширення невільностей у країні. Свободи при цьому є не абстрактною категорією. Чим більш невільним є життя людей, тим менше у них можливостей і гарантій займатися своєю справою, вибирати види діяльності, реалізовувати громадянські права, займатися творчістю, відчувати захищеність прав власності, здійснювати фінансові та купівельні операції (будучи впевненими, що при цьому не буде втрачена вартість власного майна) і т. і. Тому свобода - це не тільки чисте повітря нашого життя. Це і широта наших життєвих можливостей, і довіра при здійсненні договірних, майнових, фінансових, юридичних та інших операцій тощо.
 
Сьогоднішнє політичне керівництво країни потискає плечима, коли від нього чекають пояснень, чому скорочуються обсяги іноземних інвестицій в Україну. Додам, що скорочуються також реальні обсяги внутрішніх інвестицій. Зрозуміло, що без інвестицій немає економічного розвитку.
 
Отже, падіння обсягів національного промислового виробництва, скорочення робочих місць, загалом тупцювання економіки на місці, перетворення її структури на архаїчну, доіндустріальну мають свою причинність. Йому (керівництву) в голови не приходить, що при тому правовому безладі, який панує в країні, при тих бездарних і корисливих методах управління, які застосовуються урядом, повсюдно і повсякчас утискаються і вихолощуються свободи наших й іноземних громадян, а затим – погіршуються соціально-економічні показники нашого життя. Я стверджую про придушення наших свобод не з чиїхось слів чи свідчень, а виходячи з подій, у яких сам чи мої знайомі були учасниками або свідками.
 
Прикро, що повітря наших свобод зараз постійно забруднюється. Коли три десятиліття назад в руки українського народу «впала» національна незалежність і перед ним постала задача ліквідувати тоталітарну комуністичну владу, свободи «посипалися» на голови наших громадян, як із рогу достатку. Варто лише нагадати, що на початку нашої нової історії можна було без віз та інших дозволів перетинати кордони з європейськими країнами.
 
Даїшники на дорогах вибачалися перед водіями, коли необхідно було зупиняти машини. Реєстрація нових підприємств, як й їх закриття місцевими органами влади тривала 2-3 дні без жодних бюрократичних довідок і тяганин. Діяла банківська таємниця щодо особистих рахунків громадян, а фермери отримували від держави в довгострокову оренду угіддя (до цього часу їх права не порушені) та пільгові кредити і техніку для господарювання.
 
Проте з часом бюрократична і правоохоронна камаріллі опанували ситуацію і зрозуміли, що можна поживитися на громадянах і за це «нічого не буде». З кожним роком нахабство цього паразитуючого прошарку наростало, переходило будь які межі і відсікало усе більшу частину прав людей. Зараз стало звичним, що нові «даїшники» шукають надумані приводи для зупинки автомобіля, отримання документів водія та складання протоколу з наступною вимогою штрафу. Був випадок, коли зупинка авто інваліда на стоянці на спеціально призначене для інвалідів місце не завадило поліцейським скласти протокол про адмінпорушення, а пояснення порушника стимулювали полісмена до трикратного завищення суми штрафу. Але це – квіточки.
 
Згадаймо випадок, коли через невиконання вимог поліцейських останні відкрили стрільбу на ураження по неозброєній сторонній особі (що перебувала у автомобілі порушника правил руху). Ще, 6 років назад ідеологи реформи міліції вимагали у законодавців запровадження презумпції невинуватості поліцейських, тобто легалізувати безкарність останніх за будь які їх дії і власні правопорушення. Серйозної шкоди завдали вони також через розповсюдження у лавах поліцейських моральних установок про захист не людини, не громадянина, а держави. Ми також звикли, що правоохоронці в погонах імітують слідчі дії при скоєнні злочинів самими полісменами та есбеушниками проти простих смертних, а свою місію бачать лише у здиранні зі злочинців сум з п’ятьма- шістьма нулями за закриття проваджень проти них.
 
Права людей порушуються не тільки слідчими та патрульними. Суди стали місцем не правосуддя, а комерції за прийняття неправочинних рішень, що порушують права постраждалих громадян. І тут випливає не тільки хабарництво. Суди знаходяться під тиском органів виконавчої влади (включаючи апарат Президента), спецслужб, комітетів Верховної Ради, зокрема, комітетів правової, антикорупційної, правоохоронної політики та інших. Для виконавчих центральних і місцевих органів влади суди ніби не існують. Як повідомлялось у медіа, київська міська адміністрація ігнорує судові рішення щодо неправомірності підняття у 2 рази ставки плати за послуги житлово-комунальних служб і необхідності повернення до старих тарифів. До слова, і децентралізація у виконанні цієї адміністрації не додала нам свободи. Ми помітили лише закупівлю абсолютно непотрібних евакуаторів приватних авто та забивання смугастих стовпчиків на тротуарах наших вулиць, які у мене чомусь асоціюються зі смугастими робами ув’язнених.
 
Але й самі судді ініціюють неправочинні ухвали, як наприклад, випадок в одному з центральних судів Києва, де ніби помилково заставне майно з однієї справи перенесли до іншої, де, очевидно, була домовленість з шахраями з виконавчої служби мінюсту. Ця служба реалізує майно підставним фірмам за заниженими цінами. Її нахабство не має меж: зараз міністерство юстиції самочинно запровадило норму про передоплату (у відсотках до суми відшкодування втрат) самими постраждалими по справі на користь місцевої виконавчої служби. Без передоплати вона не поворушить і пальцем. Якийсь нонсенс. Не дивно, що за офіційними даними в середньому по країні фактичне матеріальне відшкодування втрат громадян не досягає й 20 % від усієї суми, визначеної судом. Очевидно, що виконавча служба має бути виведена з-під прикриття мінюсту і поставлена під прямий контроль НАБУ та інших правоохоронних органів, а судді – позбавлені статусу недоторканних. Окрім того, суди, як мінімум, повинні стати незалежними і недоторканими з боку органів виконавчої та законодавчої влади і мати право накладати адміністративні покарання на ці органи при невиконанні ними рішень суду. Також треба заборонити судам ухвалювати рішення, які спираються на закони, що суперечать Конституції України у частині прав громадян (найчастішими є її порушення законом про бюджет).
 
Не виконують судові рішення й великі мережеві та монополістичні корпорації. Знаю про випадок, коли Київстар проігнорував постанову суду про надання роздруківок телефонних розмов злочинців, відправивши слідчого по справі за дозволом до СБУ (яке дозволи не надає). Ми перестали також реагувати на постійні підвищення тарифів мережевими компаніями та довільну зміну пакету послуг, що ними надаються (тут особливе нахабство останнім часом проявляє компанія Воля кабель – прощавай безкоштовні трансляції футболу). Ще одна сфера – банківська. Люди забирають гроші з комбанків, бо останні дозволяють собі затримувати їх видачу (на 2 і більше місяців) та неправомірно вимагають від клієнтів приватну інформацію, що виглядає як переслідування людей. У гіршому випадку, банкіри крадуть чужі гроші, об’являючи свої установи банкрутами (як правило, без правових наслідків).
 
Почувають себе панами, а не слугами народу також зграї митарів-податківців. Вони без докорів сумління проштовхують через парламентську монобільшість підвищення старих і введення нових податків, в той час як компанії легалізованого грального бізнесу ними звільнені від оподаткування. В Печерській податковій інспекції неможливо протягом двох-трьох місяців отримати довідку про відсутність податкового боргу. Треба звертатися до Київської міської податкової адміністрації, яка без затримок видає такі довідки тим же людям. Іншу нісенітницю запускає Київська обласна податкова адміністрація, яка вимагає від платника податків погасити неіснуючий податковий борг 8-річної давнини. (За законом вимоги за податковим боргом не можуть перевищувати три роки).
 
Починаючи з часів Януковича і до сьогодні, податківці можуть самочинно арештовувати рахунки і майно підприємницьких і громадських структур без перспективи звільнення з-під арешту та відшкодування втрат, завданих діями податкової. На митниці в аеропорту Бориспіль ще недавно вимагали сплату мита при в’їзді в Україну за речі в багажі, які належали самому пасажиру. Відомий також випадок, коли в цьому ж аеропорту професора англійського університету, який прибув організовувати співпрацю з київським вузом, митники змусили роздягатися догола, аби знайти контрабанду. Він двічі приїжджав до нас і двічі проходив цю процедуру (чимось він їм не сподобався). Знущання над людьми мабуть входять до службових обов’язків цієї частини співробітників аеропорту. До речі, один мій знайомий – італієць, працівник великої корпорації, що знає російську мову, не втомлюється робити зауваження нашим митарям, банкірам, працівникам аеропортів, супермаркетів тощо, коли вони порушують права або принижують гідність людей.
 
Зневажання прав і свобод людей, яке поширюється в Україні, звичайно, не можуть не бачити не тільки іноземці, які приїжджають до нас, а також і ті, що займають високі посади в органах влади Євросоюзу та США. За цих обставин бізнесмени фактично відвернулися від України, власники капіталів з нашої сторони відраховують гроші у західні країни, побоючись власних чиновників-вурдалак, або масово переводять свій бізнес в інші країни. Іноземні інвестиції покидають нашу економіку, а єврочиновники не бачать нас європейською державою. Не через їхнє небажання нас не приймають до Євросоюзу. Наша влада, на жаль, сама торуємо шлях в іншому напрямку – північно-східному, до державного авторитаризму і утискання прав і свобод людини і громадянина.
 
Як можна при такому утисканні прав і свобод наших людей довіряти владі та її сателітам у своїй власній країні! Сьогодні – захмарні тарифи на послуги ЖКГ, заморожені пенсії та міграція працівників за кордон, а завтра - платна медицина, спорожнілі депозитні рахунки, погіршення продовольчого асортименту та подальша інфляція цін для споживачів.
 
Ми маємо пам’ятати події Революції гідності, 2013-2014 років, коли повстанці виступили саме за права і свободи, на які своїм брудним черевиком наступив олігархічний режим Януковича. Цілі тієї Революції, як відомо, не досягнуті і вона не закінчена. Наступники Януковича роблять виглядь, що цього і робити не потрібно. Але не така країна потрібна нашому народу. Нам потрібні вільні, безпечні, комфортні умови життя. І ніхто, крім нас самих, не принесе нам цього. Ми маємо оновити владу, аби захистити наші права і свободи.
[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house1.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Iншi дописи автора
Українська економіка потребує революційних змін після перемоги у війні
Парадокси фінансів у час війни: дефіцит бюджету є, а дефолту не буде
Не треба нас звільняти від щасливого життя у вільній Україні
Дерев’яні рублі не можуть бути твердою валютою: на кого розрахований черговий блеф кремля