Левко Симиренко - вчений, практик, патріот

6 січня 1920 року від рук чекістів загинув Левко Симиренко, український учений у галузі садівництва. Його натхненна праця і життя лишили світові на віки п'янкий аромат соковитих яблук, названих на його честь, смак яких ні з чим не сплутати - «Ренет Симиренка».
Народився Симиренко Левко Платонович 18 лютого 1855 року у селі Млієві, нині Городищенський район, Черкаська область, Україна (тоді Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія). Був сином Платона Симиренка. У 1879 р. – закінчив природничий факультет Новоросійського університету і у 1879-1887 рр. за участь у русі народників перебував на засланні у Східному Сибіру, де працював садівником.
Після повернення до Млієва Симиренко створив у ньому маточний колекційний сад і помологічний розсадник, який став найкращим у Російській імперії й однією з найбагатших в Європі помологічних колекцій; попри ін. овочеві й ягідні рослини, розсадник включав: 900 сортів яблунь, 889 — груш, 84 — слив, 350 — вишень і черешень, 15 — бросквини, 36 — абрикоси, 165 — аґрусу, 54 — горіха. Симиренко всебічно вивчав зібрані ним сорти, поліпшував селекційним способом якість місця, акліматизував чужі й вивів нові (наприклад, популярний сорт яблуні Ренет Симиренка, названий ним на честь батька[1]), вказував для яких районів рекомендовані сорти є перспективними. При своєму розсаднику організував школу садівників і виховав низку висококваліфікованих фахівців, серед інших свого сина Володимира Симиренка.
Перші результати вивчення помологічної колекції свого розсадника виклав у «Генеральному каталозі». 1912 р. видав капітальну працю «Кримське промислове плодівництво.
За радянської влади маєток Симиренка націоналізовано і на його терені засновано Мліївську дослідну станцію садівництва, яку згодом названо іменем Л. Симиренка. Першим директором станції був його син Володимир.
За наявними даними, 6 січня 1920 р. Левко Симиренко трагічно загинув від рук чекістів.
За загадкових обставин загинули в 1919 році двоє молодших братів Лева Платоновича — Микола й Олексій, які мешкали у Києві
Симиренки – рід українських патріотів
Володимир Левкович Симиренко , син знаменитого батька, український помолог і селекціонер плодових культур в Україні, один із перших агроекологів та розробників дослідницької справи методології сучасного садівництва. Професор Київського політехнічного інституту, Уманського і Полтавського сільськогосподарських інститутів.
Народився 29 грудня 1891 року в с. Млієві, нині Городищенський район, Черкаська область, Україна (тоді Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія) в сім'ї українського вченого-помолога Левка Симеренка. З 1904-1910 рр. – навчався в 7-й Київській гімназії. Після закінчення (1915 р. ) сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту працював у відділі садівництва Міністерства земельних справ. У 1920 р. – очолив секцію садівництва та городництва Всеукраїнського сільськогосподарського комітету. На його пропозицію, на терені створеного батьком помологічного розплідника було засновано Млієвську садово-городню дослідну станцію та Центральний державний плодовий розсадник України. Директором цих установ призначили В. Симиренка (1921–1930 рр.). У 1930–1933 роках – організатор і директор Всесоюзного науково-дослідного інституту південних плодових і ягідних культур у Китаєві (передмістя Києва; нині Український науково-дослідний інститут садівництва).
Довгий час очолював створену в 1923 році Всеукраїнську помологічну комісію при Наркомземі УРСР (тепер Державна комісія для сортовипробування плодових, ягідних культур і винограду), що функціювала на науковому підґрунті Млієвської дослідної станції садівництва. У 1932–1933 роках – професор Уманського сільськогосподарського інституту. У 1933 р. – заарештований і ув'язнений за участь у «антирадянській шкідницькій організації». У 1933 р. – кінець грудня 1937 р. – перебував у Херсонській виправно-трудовій колонії. Наприкінці 1937 року був звільнений з колонії з формулюванням «за чесну працю і високі показники діяльності». У 1938 році – заарештований утретє. Постановою генерального прокурора НКВД СРСР від 2 вересня 1938 року засуджений до страти через розстріл. Місцем поховання Симиренка вважають урочище «Солянка» в міській зоні Курська.
На фото зверху - Платон Федорович Симиренко (1821–1863), український цукрозаводчик, меценат української культури. Був одним із керівників фірми «Брати Яхненки і Симиренко», заснованої його батьком, Федором Степановичем Симиренком.
Симиренки походили з козацького роду Семиренких, тобто Семируких, від старовинного слова «ренка» – рука. Жили здавна на Платоновому хуторі між Млієвом і Городищем на Черкащині. Рід був козацьким, але за Катерини ІІ його закріпачили: позбавили маєтку і вольностей.
З кріпацтва родину викупив його батько Федір Симиренко, який працював на Вільшанських млинах і заробив на тому чималі гроші.
Більше про славетний рід Симиренків читайте нас сторінках Українського Дощу.