Платон Симиренко - український кріпак, який став мультимільйонером

Платон Федорович Симиренко (1821–1863), український цукрозаводчик, меценат української культури. Був одним із керівників фірми «Брати Яхненки і Симиренко», заснованої його батьком, Федором Степановичем Симиренком.

Симиренки походили з козацького роду Семиренких, тобто Семируких, від старовинного слова «ренка» – рука. Жили здавна на Платоновому хуторі між Млієвом і Городищем на Черкащині. Рід був козацьким, але за Катерини ІІ його закріпачили: позбавили маєтку і вольностей.

З кріпацтва родину викупив Федір Симиренко, який працював на Вільшанських млинах і заробив на тому чималі гроші. Мати Платона Федоровича – Анастасія Яхненко, теж була донькою колишнього кріпака з роду смілянських козаків Яхно. Її батько (Платонів дід) змолоду будь-що прагнув вирватися з кріпацької неволі, багато працював, вичинював шкури, шив взуття, тримав баштани. Згодом він здійснив заповітну мрію.

Шлюб Федора з Анастасією був міцним єднанням двох працьовитих і волелюбних українських родин. Після одруження брати Анастасії, які орендували два млини у Смілі і торгували шкірою, запросили Федора у свою спілку. Він уніс свою частку паю, і такою родинною спільнотою утворилася фірма Яхненків і Симиренків. Це сталося приблизно у 1815-1820 році. Офіційно ж фірму було створено 14 липня 1858 року, коли вона вже мала дуже великі обороти, і необхідність у юридичному її оформленні стала нагальною.

У Федора Степановича й Анастасії Михайлівни народилося двадцять двоє дітей, щоправда, лише 8 дожили до дорослого віку. Найстаршим був Платон. Хлопець закінчив пансіон Золотова в Одесі, хотів вступати до московського університету, але батько зажадав, щоб він залучався до справ фірми. Коли Платон познайомився з сімейною справою, у нього виникла ідея не тільки торгувати цукром, але й самостійно його виробляти.

Платона відправили за кордон для детального ознайомлення з цукровиробництвом. Він вивчав технологію найкращих заводів Франції та Німеччини, і їх прогресивність його вразила – здавалося, реалізувати щось подібне в Україні неможливо. Але повернувшись додому, Платон вмовив родину приєднати до загальної справи виробництва цукру і, як з’ясувалося згодом, це стало новим щаблем успіху сімейного бізнесу.

Фірма Яхненків-Симиренка заснувала перший у Російській імперії паровий пісково-рафінадний завод. У 1839 році розпочалось його будівництво у Ташлику, а Платон Федорович поїхав на чотири роки з України, щоб здобути освіту в Політехнічному інституті в Парижі. Свою роботу цукроварня розпочала у 1843 році. Для роботи на заводі було запрошено з Франції близько 30 кваліфікованих спеціалістів разом із їхніми родинами. Виробництво було повністю оснащене передовою західноєвропейською технікою і реалізовувалося на парових двигунах – вперше на той час у імперії.

У 1850 році Платон Симиренко одружився з Тетяною Овчинніковою – дочкою відомого громадського діяча Івана Овчиннікова, який був тоді головою Одеської міської думи, купцем Першої гільдії, мільйонером. Зв’язок з такою родиною зробив Симиренків ще впливовішими. Старший син Платона Федоровича і Тетяни Іванівни – Лев, який став одним із видатніших спеціалістів-помологів, сорт яблук, вирощений його батьком, дослідить і назве Ренетом Зеленим Платона Симиренка.

5 фактів про Симиренків 
• Цукровий завод у Городищі, заснований 1848 року, був найбільшим у Європі і щорічно давав прибуток в 50-150 тис. руб. На будівництво та обладнання пішло 400 тис. руб.
• Симиренки побудували невелику верф, де зібрали перші пароплави з металу – «Українець» і «Святослав», які ходили по Дніпру.
• Компанія Симиренків щорічно віддавала 10% прибутку на розвиток української літератури. Ця програма тривала 50 років.
• Стипендії від цукрозаводчиків отримували Михайло Коцюбинський, Михайло Драгоманов, Леся Українка, Павло Чубинський, Михайло Грушевський. По суті, це була перша українська премія за досягнення в галузі культури.
• Володимир Симиренко, онук Платона Федоровича, заснував у радянській Україні Інститут помології.