Головне - зупинити розкрадання країни

Ми – українці – розуміємо, які людські і матеріальні втрати завдає ця війна нашій країні. У ХХ-ХХI cтоліттях таких матеріальних втрат (відносно чисельності населення) не понесла жодна з країн-учасниць воєнних конфліктів (окрім Німеччини у Другій світовій війні). Знищена половина української економіки, мільйони наших людей втратили житло. Ми свідомо пішли на такі втрати, бо не уявляли собі існування під чоботом дикого азійського монстра. До речі, у Другій світовій декілька країн свідомо відмовилися битися з нацистською Німеччиною і пішли на втрату власної незалежності, аби зберегти від смерті своїх громадян та від руйнування національні цінності – міські архітектурні ансамблі, палаци, будинки, собори тощо (зокрема, Швеція, Норвегія, Австрія, Чехословаччина та деякі інші). Ми – інші. Ми готові битися, втрачати і жертвувати заради перемоги. І хочемо, щоб на нас не наживалися і нас не обкрадали.

А хто збагачується у цей час?

В першу чергу – казнокради, які вчепилися не тільки у внутрішні фінансові потоки, а й у кошти західної військової та гуманітарної допомоги. Ледве відчепили від посади реп’яха Резнікова, як нас порадували призначенням на міністра оборони ще одного незрозумілого фігуранта - керівника Фонду держмайна Умерова. При чому тут ФДМ, який відомий безглуздим розтринькуванням власності держави за лозунгом «Все – на продаж!», сприянням олігархам, вбивствами попередніх очільників Фонду і втечею інших його керівників, що вижили, за кордон? Знову бачимо, що чинна влада відбирає на посади не за освітою, кваліфікацією і моральними якостями, а найзручніших для себе нуворишів. Може я помиляюся, але незабаром дізнаємося про масштаби крадіжок поставок в армію і виявлені вони будуть не за допомогою власної слідчо контролюючої машини, а завдяки десанту в Україну американських аудиторів і ревізорів з невизначеним порядком легітимізації виявлених порушень, а значить без гарантій притягнення винних до відповідальності! Звичайно, ми сподіваємося на новоутворені правоохоронні органи, що працюють у співпраці з американською юстицією і що сприятливі правові умови їх діяльності не будуть блоковані моно більшістю, у якої свої сектантські інтереси.

Інша реальність розкрадання нашого майна: особливо велике, неправомірне збагачення у перший та другий рік війни українських комерційних банків, статки яких виростають від 50 до 70 % за рік. Якщо економіка не приростає (а у нас вона падає), то не може об’єктивно набагато збільшитися грошова маса, а отже і обсяги операцій банків та їх прибутки. Звідки ж надуваються ці надприбутки? Банки, очевидно, грають у гру на підвищення ставок відсотків між собою. І це не визнається правопорушенням! У когось - голод і війна, а у когось – надприбутки (як реакція, Нацбанк України збирається ввести новий податок на ці надприбутки, але справедливим було б покарання таких антинародних банків).

Можна називати інші потоки пограбунку української громади, але головний висновок: розкрадання є суцільним і на внутрішньому фронті до останнього часу ніякої боротьби з легальними і нелегальними крадіями не відбувається. Навпаки, розкрадання державного майна і фінансів під прикриттям війни та воєнного стану тільки збільшилося. І ще цікаво, що крадіжки в українському бюджеті тепер покриваються іноземними траншами, які нам надаються для фінансування ніби то дефіциту бюджету(!). І, на мій погляд, даремно ми сподіваємося, що після перемоги військові наведуть лад у владі. Якщо військові підрозділи підуть на силовий варіант заміни Президента і уряду, то останні зможуть інтерпретувати такий революційний процес, як воєнний переворот, і до такого висновку формально може приєднатися міжнародна спільнота. А тому встановлена таким чином нова влада може бути визнана нелегітимною.

Сумно і те, що перевибори влади, до яких нас підштовхують деякі українські та іноземні політики, можуть не дати потрібного ефекту щодо більш повного представництва у владі різних груп громади і ослаблення авторитарних можливостей Президента України та його неконституційного апарату, які були запроваджені ще до війни, і зараз, зрозуміло, лише посилені. Справа у дискримінаційному виборчому законодавстві, зокрема, обмеженні прав тих кандидатів, за якими не стоять грошові мішки та олігархи, надвисоких прохідних бар’єрах для невеликих політичних організацій та недопущенні до виборів новоутворених блоків (норма, що буде заважати створювати передвиборчі блоки учасникам війни, які змушені будуть розчинитися у старих партіях, як це було після майдану у 2014 році). Отже, має бути змінене відповідним чином виборче законодавство, а також треба буде оновити у відповідності з новими реаліями склад центр виборчкому. Інакше – нове розчарування людей та новий бенкет олігархів.