[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/images\/8-48452299.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]

Бути сильнішими і на полі бою, і в тилу

Бути сильнішими і на полі бою, і в тилу

Хочу запропонувати вашій увазі мої відповіді журналісту О. Комасі щодо війни, економіки і політики.

- Чи була можливість запобігти сьогоднішній війні?
 
В.Л.: РФ-ії потрібно знищити Україну, щоб у головах внутрішнього мордорівського споживача не зародилася думка про можливість альтернативного європейського шляху розвитку і необхідність руйнування авторитарного путінського режиму. До того ж рф-ії вдалося накопичити колосальні фінансові ресурси, які частково були трансформовані у запаси зброї. Ординський політичний бомонд був впевнений, що золотий дощ нафтодоларів ніколи не закінчиться. Отож поєднання авторитарної влади та зливи нафтодоларів створило кровожерливого монстра, якому потрібна була жертва. А Україна виявилася найсильнішим подразником для демонстрації сили озброєного до зубів кровожерливого монстра. Отже у нас не було шансів уникнути війни, якщо ми пішли шляхом, що перекреслює шлях московської орди. Фактично у такій історичній мозаїці ми були приречені відстоювати свої інтереси і цілі із зброєю в руках. На жаль, наша влада (еліта) зрозуміла це надто пізно.
 
- Існує думка, що справжня причина війни раші проти України – це величезні запаси сланцевого і шельфового газу на Донбасі та в Криму, видобуток та експорт якого в країни ЄС, міг би призвести до банкрутства Газпрома та втрати доходів путіна…
 
В.Л.: Погоджуюсь з такою думкою, але проблему захоплення родовищ газу на цій території ординці вирішили у 2014 році. Зараз вони мають на меті знищити українську ідентичність і націю.
 
- Хто переможе, коли і за рахунок чого?
 
В.Л.: Переможе Україна. У глобальних війнах перемагає той, хто сильніший і на полі бою, і в тилу. Ми абсолютно переважаємо. Втрати ворога на полі бою у три раз більші і при цьому він фізично не в спромозі наступати. З нашої сторони, протистоїть ворогу коаліція високо розвинутих держав, яка спроможна повністю перебити суперника і у військовому , і у економічному плані. Фактично наш тил – це майже уся західна демократична спільнота, як мінімум, більшість країн НАТО. А ЗСУ показали свої воєнне мистецтво і зарядженість воїнів на захист Вітчизни. Терміни війни можуть бути довшими чи коротшими, але тривалість боїв не є сьогодні критерієм наших стратегічних рішень. Оптимумом, на мій погляд, є мінімізація людських втрат українського війська та цивільних громадян. Мені видається, що українське командування керується саме такими критеріями. Ми маємо принести перемогу не державі, а українському народу.
 
- Які можливості відновлювати економіку вже зараз, підчас воєнних дій і власними силами?
 
В.Л.: На жаль, це ілюзія. Ті можновладці, які представили програму відбудови України на швейцарському курорті (у м. Лугано) виглядали жалюгідно, не знаючи стану економіки після війни і намагаючись лише максимізувати кошториси витрат. Можна погодитись, що економіка настільки зруйнована, що власними силами відбудова триватиме десятиліття. Російські втрати не йдуть ні в яке порівняння з нашими. Тому наше відновлення має відбуватися завдяки спільним зусиллям з країнами Заходу, як спільними є витрати на війну сьогодні. Ми маємо не тільки сподіватись на репарації та пожертвування (гранти). Хоча вони потрібні для відбудови. Головне - зацікавити західних партнерів після війни прийняти участь у масштабних бізнесових проектах в нашій економіці. Ми маємо показати їм високотехнологічну перспективу, щоб інвестиції в Україну дали висококонкурентні продукти на світових ринках. А головний фактор відновлення – інвестиції – почне діяти тоді, коли країна позбавиться ризикованості капіталовкладень, а отже у мирний час. Також після війни має запрацювати внутрішній інвестиційний механізм, який в майбутньому стане визначальним для динаміки економіки. Проте першочерговими є відбудова житла та комунальної інфраструктури, без чого не відбудеться повернення наших мешканців з евакуації, еміграції, депортації у рідні міста і села. А динамічне відродження економіки почне лише після повернення у рідні краї мільйонів українців. Ресурси для цих проектів відбудови повинна лежати в першу чергу на плечах держави.
 
- Наскільки адекватною воєнному стану є сьогоднішня фінансово-економічна система України?
 
В.Л.: Фінансово-економічна система підчас війни має сприяти надходженню на фронт максимальної кількості потрібних військово-технічних та інших матеріальних засобів. Це можливо при створенні механізмів максимального наповнення суспільними коштами (і державними, і приватними) потреб армії. Такий механізм передбачає, по-перше, направляти максимальну частку бюджетних видатків на ці потреби як за рахунок направлення доходів державного кошторису, так і за рахунок максимальних обсягів державних запозичень. Також для реалізації такого механізму потрібні стабільність фінансових параметрів економіки, доступність вартості матеріально-технічних засобів для ЗСУ (тобто притомність цін і низький рівень процентних ставок за кредитами), накопичення фінансових фондів підприємств і громадян в цінних паперах, у власних схованках, на банківських рахунках тощо (наприклад, підприємства ВПК повинні використовувати боргові інструменти для розрахунків з постачальниками). Можна сказати, що сьогодні такий механізм максимального наповнення фінансовими засобами потреб армії працює з суттєвими перебоями і ресурсів для ефективної оборони не вистачає.
 
Окрім того, внутрішній фінансовий механізм, що працює на цивільну сферу, повинен бути надійним, відповідним обсягам товарообороту (потребам у засобах платежів і накопичень), забезпечувати рівновагу попиту і пропозиції на фінансових ринках. Зараз про це ніхто й не зарікається, гроші друкуються у необмежених сумах і ніхто не думає, до чого це приведе.
 
- Реальним чи віртуальним є сьогоднішній дефіцит державного бюджету? Чи правомірним є підвищення зарплат депутатів та чиновників підчас війни і як це впливає на дефіцит? Чи є можливості підняти пенсії і соціальні допомоги найменш забезпеченим громадянам? Чи допустимим є покриття дефіциту бюджету шляхом друкування грошей Нацбанком України?
 
В.Л.: Мінфін оцінює цьогорічний дефіцит бюджету як половину усіх його видатків. В розрахунку до ВВП дефіцит становить приблизно 30%. Чи може наш чи будь який інший уряд знайти кошти, щоб профінансувати такий дефіцит? У країнах ЄС цей показник, як правило, не перевищує 3 % ВВП (підчас найглибшої кризи у Європі на території Греції десять років назад він максимально досягав 6 %). Тому треба вважати таке перевищення теперішніми видатками над доходами нереальним, примарним. Уточнемо, що ці величезні надпланові видатки не поступають на рахунки скарбниці і не наш уряд розпоряджається ними. Вони надходять у вигляді безповоротної допомоги на потреби армії та державного управління, а також науку, медицину, освіту. Очікується, що ця іноземна допомога за рік складе 23-25 млрд. дол. ( 1000 млрд. грн., хоча наш уряд стверджує, що щомісяця додаткові потреби бюджету дорівнюють 5 млрд. дол., а це означає, що урядовці сподіваються на річний обсяг допомоги не менше ніж на 2000 млрд. грн.). Якщо вилучити цю суму іноземних надходжень з обсягів бюджетних видатків, то номінальний дефіцит зменшиться до 10 % ВВП. Фактично колективний Захід витягає нас із прірви, з якої самотужки ми б не вилізли. Хоча потирати руки ще рано. Внутрішніх джерел для фінансування цих 10 % дефіциту ( 400 - 450 млрд. грн.) недостатньо .
 
Звичайно, на допомогу може прийти МВФ чи інші фінансові гіганти. Але це не значить, що можна приховано роздавати міжнародну допомогу , як у випадку підвищення зарплати депутатам та іншим чиновникам. Це ганебне явище і з фінансової, і з моральної сторони. За сьогоднішніх обставин, держава не може знайти гроші для підвищення пенсій, хоча після стрибків споживчих цін уряд зобов’язаний підвищити (проіндексувати) рівень пенсій. Як можна зрозуміти, для отримання додаткових коштів влада діє двома шляхами: по-перше, тисне на Нацбанк України, змушуючи його прямо перераховувати мінфіну зі своїх емісійних рахунків додатково надруковані кошти – шляхом купівлі державних облігацій. На сьогодні НБУ перерахувало, як повідомляють офіційні джерела, з початку року більше 400 млрд. грн., а надлишкове друкування грошей - головне джерело грошової інфляції (додам, що запущена грошова інфляція має властивість прискорюватися і це ми побачимо восени і взимку). І страшна інфляція не тільки тим, що зменшується купівельна спроможність і добробут громадян, а й тим, що падають ресурси інвестування в економіку (в тому числі у ВПК). Інший шлях – намагання відновити скасовані на час війни та підвищити ставки податків. Величезним успіхом було зниження на початку війни ПДВ на енергетичні товари (з 20 до 7 %) та відміна акцизів на нафтопродукти, а також введення прямого лінійного оподаткування МСБ за єдиною мінімальною ставкою у відсотках від обороту.
 
Але зараз (хоча воєнний стан не закінчився) ці досягнення влада збирається скасувати або вже скасувала (як повернення акцизу на нафтопродукти). Ще одним «подарунком» від фіскалів є намагання ввести 10 %-не оподаткування імпорту. На жаль, як відомо, підвищення оподаткування не збільшує, а зменшує надходження до бюджету (через звуження податкової бази). Отже, така фінансова політика загнала владу у глухий кут: вона не сприяє зростанню реальних надходжень до бюджету і зменшує фінансові можливості громадян.
 
- Чи треба очікувати подальшого росту цін? Які головні чинники інфляції та як її зупинити?
 
В.Л.: Грошова інфляція, про яку згадувалося раніше, кумулятивно прискорює ще два джерела зростання цін - товарний дефіцит (відомо, що ціни на бензин, медикаменти, харчові продукти, послуги авторемонту і ремонту житла зросли від 30 до 70%) і підвищення інфляції витрат. Перша з них спричинена руйнуванням і погіршенням умов виробництва і поставок товарів, а друга – подорожчанням енергетичних товарів на світових ринках (наші монополісти збираються підняти ціни на газ, електроенергію, воду восени). Обидва джерела мають об’єктивну природу і їх треба сприймати як даність. Але усі три компоненти разом формують проінфляційну фінансову модель, за якою до кінця року варто очікувати подальшого зростання цін (плюс 20-25 % до прогнозованого урядом темпу у 30 %). Така динаміка неприйнятна. Вона ще більше виснажить мізерні фінансово-інвестиційні ресурси економіки.
 
- До чого приведе ріст ставок валютно-грошового ринку України (облікової ставки центробанку, валютного курсу гривні, відсотків за депозитними сертифікатами)? Чи є поповнення золото-валютних резервів головною метою НБУ, навіть всупереч задачам подолання девальвації валютного курсу гривні?
 
В.Л.: Ці параметри мають відповідати стану фінансових ринків і врівноважувати попит –пропозицію на ринках. Війна, руйнування господарств, волатильна поведінка суб’єктів ринків суттєво змінили ситуацію. І фінансове керівництво мало здійснити регулювання, які б виправляли нерівноваги. Так, маємо отримати відповідь на питання, що важливіше стримування девальвації гривні чи збереження золото-валютних резервів центробанку. На мій погляд, важливіша стабільність валютного курсу, який стає стрижнем усіх вартісних оцінок у нестійких економічних умовах. Валютні резерви утворені для стабілізації курсу у критичних ситуаціях (а зараз саме така ситуація). На жаль, наш центробанк відійшов від політики стабілізації валютного курсу за рахунок власних валютних інтервенцій, яку він сповідував у перші три місяці війни (і йому вдалося контролювати майже катастрофічну ситуацію). На вимогу уряду він почав друкувати гривні «з повітря», і після цього він змушений заощаджувати валютні резерви, які швидко тануть. Грошовий регулятор фактично відмовився від підтримки курсу гривні і запровадив методу стрибкоподібної валютної девальвації (одноразово на чверть ставки). Така методологія може бути дуже шкідливою, якщо емісійне фінансування дефіциту держбюджету не зупинити: курс гривні встановлюється адміністративно (а тому не може відповідати стану рівноваги попиту-пропозиції і зараз ринок вже «перестрибнув» рівень рівноваги); разовий стрибок ставки курсу також підштовхує інфляцію внутрішніх цін (посилює інфляційні очікування), збільшуючи витрати імпортерів іноземної продукції.
 
Ще більш карколомне підвищення два місяці тому облікової ставки НБУ (з 10 до 25 %) стало неочікуваним для ринку і відвернуло банки від емісійних запозичень. Ініціатори такої зміни сподівалися, що вона підштовхне вгору відсоткові ставки й на інших кредитно-депозитних ринках: державних облігацій, банківських позик і депозитів, депозитних сертифікатів НБУ тощо. Тут явно проглядається галузевий інтерес, проте значно погіршуються умови фінансового обслуговування господарського і домашнього секторів економіки. Щоб відновлювати національну економіку, треба не піднімати, а знижувати процентні ставки.
 
- Чи має місце конфлікт між керівництвом НБУ та мінфіну, який не погоджується підняти процентні ставки за державними облігаціями?
 
В.Л.: Якщо вартість грошей, тобто облікова ставка Нацбанку залишатиметься на рівні 25 %, то плата за держоблігації має піднятися до ще вищого рівня, інакше комерційні банки не зможуть отримати прибутки від надання за рахунок емісійних кредитів позичок бюджету. Але надвисокі процентні ставки вимагатимуть пропорційно більших витрат мінфіну на обслуговування таких позичок, що для гіпердефіцитного бюджету є неприйнятним. Тому на ринку облігацій продовжують діяти ставки у 12-14 %, а банки використовують для їх купівлі гроші клієнтів, які депонуються за 7-8 %, і яких, звичайно, дуже мало. Можна сказати, розриви між обліковою ставкою та процентами за держоблігаціями порушують нормальний обіг грошей в системі, бо усувають комерційні банки від емісійного процесу і неправомірно покладають на Нацбанк України функцію прямого фінансування дефіциту держбюджету.
 
- Чи справляється зі своїми функціями банківська система? Що дало перетворення приватних банків у державні? Чи варто повернення в Україну іноземних банківських установ? Чи потрібно стимулювати ефективність роботи банківської системи?
 
В.Л.: На жаль, наша банківська система деградує. Почалося це, приблизно з 2008 року. Тоді наша влада наругалася над національною грошовою системою, власноручно зірвала курс гривні ( з 5 до 9 грн./ дол.), допустила крадіжки активів банків їхніми керівниками, змусила іноземні банки світового рівня бігти з України через втрату капіталу. Далі руйнацію продовжили олігархи, які через корупційні оборудки розхитали Національний Банк і з метою загарбання заставленого майна, довели до штучного банкрутства більшу частину банківських установ. Подальше керівництво грошового регулятора закрило очі на перетворення кредитно-депозитних корпорацій нашої країни на спекулянтів (валютою і емісійними ресурсами), лихварів (які, наприклад, отримують до 20 % річних на купівлі депозитних сертифікатів, а раніше - і державних облігацій), пральні комбінати (Коломойського американська феміда звинувачує у відмиванні рекордної суми у приблизно 60 млрд. дол. і він не один), фінансових аферистів, які через фіктивні фірми виводять гроші з банків на приватні рахунки і в офшори тощо. Перетворення ж приватних банків у державні повернуло нас на 30 років назад, коли бізнес не кредитувався, державні монополії поглинали, не повертаючи, кредитні фонди банків, а самі кредитні корпорації поєднували касові операції з поліцейськими функціями (контролем за майном і доходами клієнтів, дозволяли собі заморожувати гроші клієнтів тощо).
 
Чи варто при цьому згадувати про кредитування підприємств, яким виставляли умови нарахування 30 і більше відсотків річних, а також про кредитування сімей, для яких короткострокові позики коштують 50-60 % річних? Виглядає так, що банківська система працює сама для себе, на свої прибутки будь якими, в тому числі шахрайськими методами, не надаючи грошову допомогу виробничій сфері (До речі, у першій половині року , не дивлячись на війну, банки отримали прибутки). Справжніх банків дуже мало. А без банків ринкова система, як відомо, не працює. Після війни очевидно, треба буде побудувати нову кредитно-банківську систему. І, звичайно, нам потрібно повернути в країну потужні авторитетні міжнародні банки та західну банківську законність, чистоту, пунктуальність і культуру.
 
- Чи можна підчас війни прискорено приватизувати державні активи (включаючи землю), причому без конкурсів, по балансовій вартості і т. п.?
 
В.Л.: Підчас війни, коли немає інвесторів, а незначні інвестиції надто ризиковані, правові норми до кінця не визначені, немає конкурсів між покупцями, з якою метою здійснюється приватизація підприємств? Ризикують спекулянти, які не будуть розвивати об’єкти і перепродадуть їх за дійсні ціни, або протеже влади, яких запевняють у гарантіях власності на майбутнє. При чому українська методика приватизації корпорацій сприяє створенню нових і укрупненню діючих олігархічних холдингів, які спроможні лише паразитувати і загнивати. Отже уся ця кампанія розпродажу державних активів наскрізь просочена корупцією і не приведе до відновлення наших підприємств і господарств. Не зрозуміло, навіщо її проводити. І навіть легальні гроші від продажу об’єктів уряд не цікавлять (хоча б аргументом отримання додаткових доходів прикрилися як фіговим листком), До речі, західні країни (наприклад, Англія, Франція, Італія) підчас другої світової війни проводили не приватизацію, а націоналізацію підприємств. Все так виглядає, що виконується завдання усе продати якомога скоріше і без будь якої доцільності.
 
- Чи зможемо ми підняти економіку після війни? Чи потрібен нам український План Маршала?
 
В.Л.: Пограбунок країни треба зупинити. Запровадити жорсткий контроль за фінансовою сферою і відповідальність за порушення законів, які тут діють. Заново розбудувати грошову і банківську системи, які б гарантували стабільність валютного курсу, доступні позичкові ставки і орієнтацію банківського сектора на кредитування ринкових клієнтів – підприємства, сім’ї, фізичних осіб-підприємців. Радикально змінити податкові та митні норми і механізми (обійдемося без нахабства податківців, без ПДВ, податків на громадян з низькими доходами, на високотехнологічний імпорт, але запровадимо оподаткування експорту сировини, вивозу капіталу та інше). Направляти капітали у інноваційно технологічні галузі, залучати світових високотехнологічних лідерів до спільних з нами підприємств в Україні, в тому числі для виробництва сучасної зброї та військової техніки. Думаю, що новий План Маршала буде при цьому вкрай необхідним.
[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house1.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Iншi дописи автора
Бюджет, що може принести економічний смерч Україні
Не тільки війна руйнує наше життя. На внутрішньому фронті - вакханалія безглуздих дій влади
Українська економіка потребує революційних змін після перемоги у війні
Парадокси фінансів у час війни: дефіцит бюджету є, а дефолту не буде