[]

Як святкували Різдво вояки ОУН-УПА в діаспорі

Як святкували Різдво вояки ОУН-УПА в діаспорі

Для вояків ОУН-УПА Різдво завжди асоціювалося з надією на національне відродження України, її незалежності. Тому на різдвяних листівках, які вони навіть у тяжких умовах підпілля намагалися виготовляти, щоб вітати друзів та рідних – не лише янголи.

Тут люди зі зброєю у руках ідуть поклонитися до скромної карпатської оселі, де Діва у вишиванці поєднала у собі риси їхніх матерів, коханих, сестер… Над хатиною сяє зірка – не радянська п’ятикутна, а справжня, Віфлеємська.

Цю традицію було перенесено і на еміграцію, до тих країн, де оселилися вояки ОУН-УПА. Далеко від рідного краю вони так само вболівали за нього, продовжували як могли свою справу та в різдвяних і великодніх листівках, свої дописах до газет згадували Україну, бажали їй незалежності, підтримувати тих, хто залишився на її теренах і продовжував боротися з совєтською окупацією.

«… Сьогодні на землі нашої Вітчизни, де панує московський большевизм, не чути радісних дзвонів. Засмучена земля не чує пісень возвеличення Того, Хто її утворив, не ходять попід вікна колядники і не співають «Нова радість стала». Бо в цей день куються кайдани і будуються в’язниці. Люди моляться тайно, без радісного передзвіння різдвяних дзвонів, - писав часопис української діаспори у Лондоні «Визвольний шлях» за січень 1952 року. – Пам’ятай, що Україна неупокорена, і сьогодні, в День Рождества Христового вона живе і кріпшає непоборною силою. В горах карпатських, в степах полтавських і яругах київських скрізь святкують Рождество Христове. В підземних криївках збираються Христові меченесці, просять у Нього помочі в їх великому змагу за волю України. Благослови ж їх, Божий Сину, благослови мечі їхні! Підіймай цю Зорю українського змагу все вище і вище».

І тоді, у 1950-ті, й тепер, традиції святкування Різдва місцевою українською діаспорою трималися на вірі, на духовності. Закінчувався піст, люди йшли на різдвяну Службу Божу. Кутя, колядки… Намагалися підігнати справи, щоб побути з родинами. Багато працювали, тяжко. До речі – хлопці довго після війни ще не одружувалися і не приймали британського громадянства. Сподівалися, що визвольна боротьба принесе успіх, і вони стануть громадянами України, повернуться на рідну землю. А пізніше, коли «дівчат розібрали», довелося одружуватися з англійками, шотландками. На Різдво ті, хто мав зв’язки з Україною, намагалися передати подарунки рідним. Українські організації присвячували Різдвяні числа газет темі визволення України.

«Різдво Христове повинне всіх нас об’єднати в одну суцільну українську родину, без різниці територіального походження, ідеологічних переконань, - читаємо у газеті «Українські вісті», що виходила у повоєнні роки в таборах ДіПі під керівництвом Івана Багряного в Новому Ульмі (Німеччина). – Бо мета у нас одна і бажання ті самі, щоб у недалекому майбутньому на рідній, вільній Батьківщині славити Його, Ісуса малого».

А тим часом розкидані по всіх усюдах українці обмінювалися різдвяними листівками. У архівах збереглося чимало листівок, виготовлених у Німеччині, США, Канаді. Здебільшого вони поширювалися на еміграції, в Україну ж їх доставляли закордонні кур'єри ОУН. 

У листівках писали:

«Просимо тебе, Царю, просимо всі нині, пошли долю, верни волю любій Україні!».

Багатьом українцям доводилося зустрічати Різдво у спекотній Австралії. У тих же «Українських вістях» за 1958 рік один з авторів з тугою пише про «Біле Різдво», якого так не вистачає багатьом українським емігрантам.

«Ось уже який рік Різдво Христове я зустрічаю в Англії, і лише на один святвечір випав сніг. Для нас це було найкраще Різдво за останні 9 років. Ми тоді повиходили із бараків із свічками і стояли простоволосі й мовчазні, впиваючись небуденною красою: на свічі згори падали легенькі сніжинки, ліниво викручувалися і встеляли грунт білою-білою постіллю, ніби готуючи Землю для прийняття найчистішої Душі і Серця. Стояли ми, повні врочистості й благоговіння, і в кожного з нас тремтіло серце при згадці далеких-далеких зим дитинства, коли в цей вечір було обов’язково тихо, падав сніжок і біле довкілля очікувало на щось таємниче і радісне… Ми були тоді замалі, щоб розуміти сяйво зірки над Віфлеємом, але в зачатках нашої свідомості прихід маленького Ісуса обов’язково поєднувався з красою нашої степової зими…».

Біла зима, краєвиди України – на різдвяних листівках, що друкувалися в умовах еміграції. Виготовлялися вони не тільки для популяризації та нагадування про воюючу Україну. Насамперед розповсюджувалися серед української діаспори для збору коштів на підтримку боротьби в Україні. Архів у Лондоні зберігає чимало з них. Багато – адресовані «Провіднику Степану Бандері», чий день народження припадав на Новий рік – 1 січня.

У своїй статті «З невичерпного джерела», написаній з нагоди Різдвяних свят у 1957 р. Степан Бандера писав:

«Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. Особливо у найтяжчих життєвих ситуаціях, великому нещасті, терпіннях і боротьбі, віра в Христа дає найсильнішу, часто єдину й певну поміч. (…) З цього джерела віри ми повинні зачерпнути найбільше сили, щоб витримати на правильному шляху. Свідомість, що з нами Бог — це найпевніша і найбільша поміч для нас усіх зокрема для всіх борців і страдників українського визвольного змагання».

В умовах визвольної боротьби, листівки були тим засобом, що у бойові будні повстанців вносили незбагненну Різдвяну містерію. Їх або малювали, або виготовляли за допомогою друкарських пристроїв, схованих зазвичай під землею, у криївках. Прикрашатися листівки могли нескладним візерунком з комбінації надрукованих літер, вітальними текстами. Поліграфічним же способом, з кольоровими малюнками, різдвяні листівки друкувалися закордонними частинами ОУН та представництвами Української Головної Визвольної ради. Народжувалися повстанські колядки, що несли у собі потужний енергетичний заряд, прагнення не відступати у боротьбі за волю України, надію на Божу допомогу у цій боротьбі. Ось слова Повстанської коляди:

«Нова радість стала,
Яка не бувала
Над вертепом звізда ясна
Увесь засіяла.
Ой ти чуєш, брате,
Сумную новину:
Закували у кайдани
Нашу неньку Україну.
А Степан Бандера
На се споглядає
Здоймив руки до Ісуса,
Ісуса благає:
«Ісусе, мій милий,
Я Тебе благаю,
Поможи ми сю комуну
Вигнати із краю...»

[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house2.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Схожi
Два українці. Два прапороносці. Дві долі і дві країни - історія у двох знімках
Витоки
Два українці. Два прапороносці. Дві долі і дві країни - історія у двох знімках
Українців зазвичай вважають мирним народом, але «мирний» не означає «безпорадний». Історія це доводила неодноразово....
Історичний СУМівський календар: травень
Витоки
Історичний СУМівський календар: травень
Вашій увазі пропонується перелік травневих подій різних років, пов’язаних з історією становлення та діяльності Спілки Української Молоді...
22 квітня - було відкрито Українську господарську академію у Празі
Витоки
22 квітня - було відкрито Українську господарську академію у Празі
Саме на 22 квітня 1922 року припадає початок існування у Празі Української господарської академії, яка стала другою вищою школою української еміграції за кордоном...
Канада: Урочисте відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку
Витоки
Канада: Урочисте відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку
Прем’єр-міністр Канади Джон Діфенбейкер урочисто відкрив пам’ятник Тарасу Шевченку у місті Вінніпег, провінції Манітоба 9 липня 1961-го...
Історичний СУМівський календар: лютий
Витоки
Історичний СУМівський календар: лютий
Підбірка лютневих подій та дат, які пов’язані з історією та сьогоденням Спілки Української Молоді...