[]

Два українці. Два прапороносці. Дві долі і дві країни - історія у двох знімках

Два українці. Два прапороносці. Дві долі і дві країни - історія у двох знімках

В архівах США є багато історичних світлин, які яскраво висвітлюють драматичне минуле, але є одна, найбільш знакова для них, американців, і особливо цінна для нас, українців. Це - світлина, що стала культовою за своїм значенням для всієї Америки: «Підняття прапору на Іводзіма».

Її було зроблено військовим кореспондентом агентства «Associated Press» Джо Розенталь у лютому 1945 року. Ви, напевно, бачили цю світлину.

Треба віддати належне майстерності Джо Розенталя, адже в часи Другої світової війни камери не були досконалими, але він зміг зробити цей неймовірний кадр. Світлина передає весь спектр емоцій – патріотизм, жертовність та силу духу американських солдат. І мабуть саме тому ця світлина стала офіційним символом Корпусу морської піхоти США.

На знімку епізод страшної американо-японської «м'ясорубки» на невеликому острові Іводзіма. За місяць на острові суперник втратив майже п'ятдесят тисяч чоловік вбитими та пораненими. Американцям важливо було зайняти японський аеродром і знищити радар, а японцям - захистити і те, і те, плюс принципово не здати Іводзіму,  споконвічно японську територію, на яку в роки Другої світової ступила нога ворожого солдата. Це була перша поразка Японії на її власній території.

Вранці 23 лютого 1945 року американський прапор замайорів на найвищому пагорбі острова Іводзіма – сплячому вулкані Сурібаті, але кадри підняття цього прапору не стали легендарними. Знаковою стала світлина встановлення другого прапора на тому ж місці - після того, як прапор, що був піднятий першим, виклянчив собі присутній на місці подій міністр ВМС США. Прапор піднімали шестеро солдат-морпіхів. До кінця битви на Іводзімі дожили тільки троє з них. Першим загинув сержант Майкл Стренк, українець.

Він народився в 1919 році на території нинішньої Словаччини в селі Орябина на Пряшівщині. Його батьки були лемками, яких в ті часи називали русинами. Батько Василь Стренк незабаром після народження сина емігрував в США і через рік, коли накопичив трохи грошей, перевіз в Пенсільванію дружину з дитиною. Дитину, до речі, при народженні назвали Михайлом, а Майклом він став уже в Америці.

У 1939 році Михайла-Майкла Стренка зарахували до Корпусу морської піхоти США. За кілька років він стає капралом, а потім сержантом. Сержантом в складі елітного штурмового підрозділу він і вирушив воювати з японцями на Тихоокеанський флот під час Другої світової війни. Там на нього чекає довга кампанія на Соломонових островах, дуже жорстокий бій на острові Бугенвіль і, нарешті, Іводзіма.

Прапор над Іводзімою ставили шестеро. Майкл Стренк був старшим за званням серед них. Отак, по старшинству, він і піде з життя там же на Іводзімі - першим, через тиждень після світлини, у перший день весни 1945 року.

Загалом же бої за Іводзіму завершились ближче до кінця березня, але й то не зовсім, адже багато японських солдат поховались у лісах і підземних тунелях, звідки нападали на американських солдат ще шість років, до 1951 року включно.

А світлина з підняттям прапора моментально стала легендарною. У тому ж році світлина отримує Пулітцерівську премію – вищу журналістську нагороду США. Світлину друкують на марках, плакатах, листівках і календарях. Шість фігур, одне древко, сорок вісім зірок на полотнищі. Мабуть, найвідоміший символ американської армії взагалі та морської піхоти США, зокрема.

Цікавий факт. Документи про американське громадянство Майклу були видані посмертно і отримала їх на урочистій церемонії в Арлінгтоні його молодша сестра. Пояснюється це тим, що Майкл прибувши в США у віці трьох років автоматично отримав громадянство в 1935 році, коли був натуралізований його батько. Однак відповідні документи йому так і не були вручені, а можливо він не зміг їх отримати.

Це тільки половина історії. А ось друга половина.

Той же 1945 рік, але декількома місяцями пізніше. Берлін, вмираюче серце Третього Рейху. Три людини в формі червоноармійців виконують бойове завдання - під кулями ставлять прапор на купол Рейхстагу. Це, звичайно, не перший червоний прапор в Берліні, і навіть не перший на Рейхстазі - але перший на самій його вершині, і тому знаковий. Пізніше цей прапор назвуть «Прапором Перемоги».

Як і в ситуації з прапором на Іводзімі, старшим за званням в групі прапороносців був українець. Лейтенант Олексій Прокопович Берест, родом із Сумської області. Колишній безпритульний. Нахаба і політрук, який очолював групу з себе любимого, російського сержанта Єгорова та молодшого сержанта Кантарія, грузина.

Після легендарного подвигу (не будемо зупинятись на тому, що рейхстаг і з прапором і без нього ніякої ролі в житті Німеччини не відігравав, а головною будівлею Берліна його призначив особисто Сталін - при цьому Гітлер, наприклад, такою будівлею вважав свою Ставку, яка знаходилась в абсолютно іншому місці) доля Олексія Береста склалася дивно. Можна навіть сказати - не склалась.

Основні почесті дісталися російсько-грузинському дуету Єгорова і Кантарії. Незабаром після закінчення війни Береста звільняють з армії. Офіційно - за двоєженство. Після звільнення поїхав в Ростов там став директором, а в 1953-му його було звинувачено в розкраданні та засуджено на 10 років, термін скоротили до 5. Він важко переживав замовчування його участі у встановленні прапора. Його бойові товариші не вірили в справжність звинувачень та вважали всі справи проти Береста сфабрикованими.

3 листопада 1970 року Олексій Берест вів п'ятирічного онука Олексія на приміський потяг на роз'їзді «Сільмаш». Раптово, в момент наближення до платформи швидкісного потягу  «Москва-Баку», в результаті тисняви ​​на рейки впала трирічна дівчинка. Ніхто не встиг нічого зробити - зреагував тільки Берест. Він відштовхнув свого онука в сторону, а сам кинувся на рейки, і витяг дитину з-під коліс локомотива, врятував дівчинку, але сам врятуватися не встиг - отримав сильний удар. Берест не помер на місці, його можливо було врятувати, але машина швидкої їхала понад три години і герой стік кров'ю. У 2006-му йому посмертно присвоєно звання Герой України.

Дві долі. Два українця. Два старших в групах, що встановили два символічні прапори під час однієї з найтрагічніших воєн в історії людства. Сорок дев'ять зірок на прапорах: сорок вісім на смугастому, одна - на червоному. А українців всього двоє.

Прапори чужі. Не було серед них синьо-жовтого. Але українці були. Були в більшості воюючих армій. На всіх сторонах. На всіх континентах. Така вже у нас мирна нація, ось так.

[]
Теги
Схожi
Історичний СУМівський календар: травень
Витоки
Історичний СУМівський календар: травень
Вашій увазі пропонується перелік травневих подій різних років, пов’язаних з історією становлення та діяльності Спілки Української Молоді...
22 квітня - було відкрито Українську господарську академію у Празі
Витоки
22 квітня - було відкрито Українську господарську академію у Празі
Саме на 22 квітня 1922 року припадає початок існування у Празі Української господарської академії, яка стала другою вищою школою української еміграції за кордоном...
Канада: Урочисте відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку
Витоки
Канада: Урочисте відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку
Прем’єр-міністр Канади Джон Діфенбейкер урочисто відкрив пам’ятник Тарасу Шевченку у місті Вінніпег, провінції Манітоба 9 липня 1961-го...
Історичний СУМівський календар: лютий
Витоки
Історичний СУМівський календар: лютий
Підбірка лютневих подій та дат, які пов’язані з історією та сьогоденням Спілки Української Молоді...
Український Вільний Університет в центрі Європи
Витоки
Український Вільний Університет в центрі Європи
Цього дня, 99 років тому засновано Український Вільний Університет – єдиний університет поза межами України з українською мовою викладання, з правом присвоєння вчених ступенів магістра та доктора наук....