[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/images\/8-48452299.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]

Як пояснити сироті, батька якого вбили у Іловайську, чому українські артисти розважають вбивць?

Як пояснити сироті, батька якого вбили у Іловайську, чому українські артисти розважають вбивць?

Після Революції Гідності ми розпочали важливий для державотворення процес декомунізації країни. Важливий передусім для того, щоб ланцюги тоталітарного минулого не тримали Україну прикутою до кривавої стіни російського імперства. І не в останню чергу для того, щоб комуністична ідеологія зрештою опинилася там, де їй саме місце – на цвинтарі історії.

Першими кроками декомунізації стало перейменування українських міст і вулиць, а також знесення монументів вождю пролетаріату і за сумісництвом агенту німецької розвідки – Володимиру Леніну.

Другим етапом мала бути люстрація. Як і у посткомуністичних державах Східної Європи, люстрація в Україні мала застосовується до високопосадовців комуністичного режиму, колишніх агентів КДБ, українофобів і до всіх членів компартіі тощо. Така люстрація була проведена зокрема у Чехії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії, Естонії та інших державах.

В нас, як завжди, люстрацію очолили самі колишні комуністи і агенти КДБ в резерві. Адже це прекрасний інструмент отримання і утримання влади. Тому і наша доморощена люстрація є суб'єктивною і вибірковою. Але що можна було вдіяти, якщо по суті країною керували колишні члени КПРС.

Тепер щодо державних нагород, якими радянське керівництво щедро нагороджувало не найдостойніших, а тих, хто найвправніше вислужився перед владою. Звання заслужених і народних: артистів, діячів культури, вчителів, лікарів, юристів тощо, мали б назавжди піти у небуття відразу після проголошення незалежності України. Але на жаль перефарбовані комуністи вирішили собі і надалі залишити цей важливий інструмент впливу – роздавання державницьких подачок. А це завжди призводить до знецінення праці і її виконавців, адже чим гірші тисячі вчителів, лікарів, юристів і артистів ніж їхні "заслужені" і "народні" колеги? Нічим!

І так утворилася вже нова кон'юнктура, мало чим відмінна від старої.

Інколи щоправда і вона давала збої. Так у 2005 році лідер групи ВВ Олег Скрипка відмовився від звання заслуженого артиста України, а поетеса Ліна Костенко – від звання Героя України. Таким чином видатні митці показали владі, що найбільшим досягненням людини є не дароване їй звання, а чесне і заслужене ім'я, якого самі можновладці ніколи не матимуть. Проте мало хто знає, що відмова від знання не означає, що його в тебе нема - в Україні немає механізму скасування звань і нагород.

Ми абсолютно свідомі того, що боротьба за вільну і незалежну Україну ще триває і передусім у мізках та у серцях наших громадян.  У цій боротьбі, не зважаючи ні на що, ми не маємо права здавати наших позицій, адже всього 28 років тому ми жили зовсім у іншій країні, з зовсім іншою ідеологією і зовсім іншими життєвими пріоритетами. І вірили не у Бога, не в Україну і не у загальнолюдські цінності, а у гіпотетичне світле радянське майбутнє з його народними і заслуженими артистами, п'ятилєтками і первомаями, Афганами і армійською дідовщиною. А нині у нас є принаймні державність, гіпотетична незалежність і суверенність.

Але вернемося до звань і артистів, що їх отримували. Наприклад, покійний Йосип Кобзон. Безсумнівно, він є уособленням радянської епохи. Своє звання народного артиста СРСР від відпахав по-повній, прославляючи "великий і могутній" від Камчатки до східного Берліну. Але, яке відношення до незалежної України мала ця особа, окрім того, що тут вона народилася? Ніякого! І тим не менше, до травня 2018 року Кобзон значився народним артистом України, проти якої розлючено і безжально виступав на мітингах російських квазі-утворень лнр і днр. І лише завдяки рішенню РНБОУ це звання було з нього знято.

У 2018 році ВРУ 8 скликання зробила подання до РНБОУ з вимогою ввести подібні санкції і до трьох російських і чотирьох українських виконавців, які мають почесні державні звання нашої країни. Щодо Кіркорова і Баскова, що співають оди путіну, гадаю, зрозуміло усе. Не народні і не України! Інша справа це відомий режисер Володимир Бортко, який зняв справді дивовижний фільм "Собаче серце". Він, будучи депутатом Держдуми Росії, є народним артистом України. Цей українофоб з українським корінням свідомо веде антиукраїнську пропаганду, не визнає українців окремим народом і вважає, що Україна має бути частиною російської педерації. Найпоширеніша фраза Володимира Бортка: "український і російський народи це один і той же народ". В поданні ім'я Бортка стояло чи не першим.

Щодо українських виконавців, згаданих у тій постанові ВРУ 8 скликання, що на жаль так і не знайшла відклику РНБО.

Основним критерієм, за яким визначалося неправомірне володіння державними званнями України цих артистів є участь у державних концертах країни – агресора. Не у корпоративах і днях народження на терені сусідньої держави, а саме участь у заходах, які підносять і прославляють країну, яка анексувала український Крим, розв'язала війну на Донбасі, вбила тисячі українських громадян і посадила у тюрми десятки і сотні українських патріотів.

Як пояснити сироті, батька якого вбили у Іловайську російські військові, чому українські артисти розважають вбивць і ненависників України? Як пояснити, чому народна артистка України не вважає її батька захисником вітчизни, й більше того вважає вбивцею? Як пояснити, чому її батько одягнув військову форму з тризубом і пішов воювати за незалежність від Росії, а вихолощений молодик у Москві одяг форму з колорадською стрічкою і поздоровляє росіян з днем перемоги? Чи має це якісь пояснення?

Направду, кожен діє у рамках свого сумління. Кожен має право висловлювати свою життєву позицію, де хоче і як хоче. І через пісенну творчість тощо. Але й держава повинна мати свою непереборну і непохитну позицію. 

Ще попередня Верховна рада мала би прийняти законопроект про скасування усіх пострадянських звань і нагород, адже все це і називається процесом декомунізації. І деРосіїзації тощо. Але так не склалося, на жаль. А сподіватися на те, що слуги народу вкупі з ОПЗЖ приймуть щось подібне - себе не поважати.

Тому відновлення національної самоповаги залишається завданням, як то кажуть, на майбутнє.

[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house1.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Iншi дописи автора
Якщо ви українець, починайте закликати вашу громаду до переходу з УПЦ МП до ПЦУ
День пам'яті, кажете? Ми добре пам'ятаємо і Голодомор, і жертви Другої світової, і Бучу, і Маріуполь
Якою б не була ціна перемоги, усе буде помножено на 10 і забрано у росії без перешкод
Заради нашої перемоги, заради єдності і монолітності слід прикусити собі язика і бити спільного ворога, а не опонента