Мова має значення і завжди на часі: пара слів про мовне питання під час війни
Ідіотське словосполучення "не на часі" виводить за дужки сьогоденного буття цілу купу питань і проблем. Це і питання люстрації, і питання законних підозр у колабораціонізмі у найвищих ланках влади, і питання знищення ворожої ідеології під дахом московського патріархату, і, безумовно, питання подальшого розвитку української мови.
Те, що значна кількість захисників Вітчизни - наших героїв, а також медиків і волонтерів розмовляють мовою агресора і окупанта - не секрет. Так само, як і не секрет, що держава нехтувала розвитком української культури і культури мовлення зокрема усі 30 років незалежності. І в цьому немає нічого дивного: в адміністраціях і офісах усіх шести президентів України здебільшого шпрехали і шпрехають російською, бо їм так легше і зручніше.
Мовне питання не на часі у тих, хто нехтував ним вчора і нехтуватиме завжди. Бо ж вони і не збираються нічого в цьому сенсі змінювати в країні, мовляв, саме розсосеться. Але це хибна думка і вкрай небезпечна позиція на майбутнє.
У противників поширення української сьогодні з'явився новий аргумент - рашисти не щадять ані україномовних, ані базікаючих російською - вбивають усіх.
Дозвольте не погодитися! Російські окупанти не шукають колаборантів з числа україномовних - це для них маркер іншості, вони шукають "своїх" серед "своїх", тобто цапів серед цапобазікаючих.
Крім того, одним з приводів вторгнення рф був так званий "захист російськомовного населення", а не винищення україномовного, що є геноцидом.
Окупанти, де б не вторглився і що б не захопили, відразу палять усі книжки українською і везуть на окуповані території вчителів "язика Пушкіна і Толстого". Вони добре розуміють важливість мовного питання (на відміну від наших псевдопатріотів і псевдоідеологів).
А вбивають усіх тому, що чекали, що "русскоязичноє насєлєніє" зустріне російську армію хлібом-сіллю, а не сино-жовтими прапорами і українськими гаслами. Тим більше не російським матом і посилом загарбників слідом за російським кораблем.
Так само як у 2004-му і 2014-му дуже багато людей після вторгнення росіян перейшло на українську, не бажаючи розмовляти "язиком" окупанта, агресора, гвалтівника і мародера. Проте, залишається дуже багато й тих, кому війна не війна, а звичка - друга натура. Їх дратує навіть думка про те, що в Україні треба говорити українською. Вірніше - бажано! Вірніше - природно!
Щось не чути від перших осіб держави й закликів говорити українською до мільйонів вимушених переселенців та біженців з України. Бо за кордоном (особливо у братній Польщі) просто ніяковіють від того, що українці навіть під страхом смерті залишаються вірними "язику", а не мові. На демонстраціях у Франції й Німеччині неможливо відрізнити ворожуючі групи, адже вони шпрехають русіш. А у Британії наші студенти гуляють з російськими, бо, незважаючи на страшну війну, їх об'єднує цапоязичіє. Отаке життя!
Тому як раз на часі Україну робити українською: з вулиць прибирати не лише окупантів, а й назви і пам'ятники, пов'язані з божевільною росією, закликати народ до україномовності і навіть стимулювати грошима перехід з мови окупантів на мову героїв. Зрештою це окупиться і принесе шалений ідеологічний прибуток.
Адже МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ І ЗАВЖДИ НА ЧАСІ !!!
