Між де-юре і де-факто: півроку Євросоюз плаче за російським газом як наркоман за дозою

 

Де-юре, весь цивілізований світ підтримує Україну і засуджує російську агресію. Де-факто, весь цивілізований світ місяці не постачав нам зброї, чекаючи, що Україна здасться сама і все повернеться на круги своя. Засудження рф не пішло далі санкцій. Ніхто не розірвав з Кремлем дипломатичних відносин і не експорпріював активів рф та її громадян на своїй території. Арештовано не більше 2% усіх активів рф в ЄС і менше 1% у США.

 

Де-юре, геноцид українського народу не припинявся протягом століть. Про Голодомор європейцями написано десятки книг. А починаючи з 24 лютого рашисти закатували, зґвалтували і по-звірячому вбили тисячі людей. Занепокоєнню наших партнерів немає меж. Поза тим, де-факто ніхто ще визнав рфію навіть спонсором тероризму, не те що країною-терористкою.

 

Де-юре, Україна самостійно протистоїть «спецоперації» рф. Офіційно навіть не оголошено війни. Втім НАТО і наші партнери бояться вводити в Україну свій контингент, аргументуючи це тим, що буде пряме зіткнення з російськими військами. Де-факто, за логікою «спецоперації» таке зіткнення на терені союзної держави для країн-союзників не загрожує нічим, адже ніхто не перетинає кордони рф і не наносить ударів по її території.

 

Де-юре, США, ЄС і Великобританія зневажають росію і мають можливість деверсифікувати енергетичні ризики. Де-факто, півроку Євросоюз плаче за російським газом як наркоман за дозою і дуже неохоче скорочує постачання російського енергоносія.

 

Якби відразу після Бучі наші партнери розірвали дипвідносини з рф, почали відмовлятися і не платити за російські енергоносії і забирати усі дотичні активи Московії, надаючи Україні усю необхідну зброю, доля півдня і сходу України була б вже вирішена.

 

Але маємо те, що маємо. І дякуємо за те, що гідне подяки.