[]

Уроки демократії від наших предків

Уроки демократії від наших предків

Сучасна система виборів – з бюлетенями, списками кандидатів і відверто настирливою, а часом і незаконною рекламою – прийшла до нас із Заходу. У той же час на території України були свої, національні, форми волевиявлення - протодемократичні об'єднання та громадські збори (ради, віче), що впливали на життя суспільства. Отже, як починалася, розвивалася і трансформувалася козацька демократія?

Варто почати з того, що в Київській Русі демократією і не пахло. Це була типова монархія, керована князем, якого, як всі розуміють, ніхто не вибирав – як правило, монархія була спадковою. Втім, стихійні прояви виявлення народної волі, все-таки, існували. Зараз вони відомі як віче. Це не був якийсь регулярний захід чи діючий державний орган. Скоріше, віче Київської Русі нагадувало сьогоднішній український Майдан – стихійні збори частини населення в тривожній і дуже неординарній ситуації. Серед таких могла бути смерть князя, який не залишив спадкоємців. Або ж небажання князя вийти на битву, коли вороги вже на підступах.

"Найбільш правильна відповідь на запитання "що таке віче?" – Це слово. Так, просто одне з старослов'янських слів (невідомо навіть, вживалося воно в розмовній мові), яке іноді літописці використовували для різного роду збору людей або заворушень", – каже експерт з історії Київської Русі, магістр Києво-Могилянської академії Вадим Аристов.

Хрестоматійним прикладом віче було Київське повстання 1068-го. Причиною його стала відмова князя видати киянам зброю і коней для продовження боротьби з половцями, які розбили об'єднані сили Ярославовичів (Ізяслава, Всеволода і Святослава) на річці Альті і грабували київські землі. Святослав втік до Чернігова, а Ізяслав і Всеволод – до Києва.

Після поразки, як свідчить літопис, "люди київські прибігли до Києва і вчинили віче на торжище і сказали, пославши (послів) до князя:

"Ось половці розсипалися по землі. Дай-но, княже, зброю і колій, і ми ще поб'ємось з половцями". Але Ізяслав цього не послухав".

Після цього почалося повстання. Люди звільнили з "порубу" полоцького князя Всеслава Брячиславича, проголосивши його великим князем. Ізяслав з братом Всеволодом втекли з князівського палацу, який був розграбований городянами, які взяли "незліченна безліч злата і срібла".

Пізніше Ізяслав перебрався до Польщі, де, заручившись підтримкою, через півроку висунувся на Київ з військом польського князя Болеслава. Всеслав, дізнавшись про це, втік назад у свій Полоцьк. Ізяслав же увійшов до Києва і, незважаючи на заступництво молодших Ярославовичів, послав свого сина Мстислава, який "порубав киян, які висікли було (з порубу) Всеслава, числом сімдесят людей, а інших осліпив, а (ще) інших він без вини погубив, не вчинили дізнання". Повстання було придушене.

Як видно з даного прикладу, князі не дуже-то прислухалися до думки громади, винесеної на віче, так що особливого впливу в українській частині Русі воно не мало.

Зовсім інша ситуація була в іншому місті Русі - Новгороді, де більше шести століть існувала своєрідна форма державного правління – щось на кшталт "вічового ладу" або "боярської республіки".

Громадяни збиралися на віче біля Софійського собору. Незгодні з прийнятим рішенням утворювали альтернативне віче на Ярославовому дворищі. Питання вирішували різні – про вибір або вигнанні князя, про війну і мир, про фінанси – але найчастіше літописці говорять про збори з нагоди надзвичайних подій, керованих посадовими особами.

Що стосується повноважень, оцінити їх дуже складно – віче часто саме визначало свою компетенцію, тому в різні періоди воно сильно відрізнялося. Над ним – своєрідною надбудовою – довліла урядова рада, яка виросла із дорадчої установи при князі, але згодом стала незалежною і об'єднувала в собі статечних, посадника, тисяцького, соцьких і кончанських старост.

Історія новгородського віче закінчилася в XV столітті – спочатку воно виродилося в олігархію (великі хлібороби підкуповували людей, створюючи собі "партії" і приймаючи потрібні рішення), а потім і зовсім зникло. 15 січня 1478-го в місто в'їхали московські бояри і дяки Івана III, забрали вічовий дзвін і ліквідували самоврядування.

Перш ніж говорити про козацької демократії, можна згадати вікінгів. Вони теж якийсь час вирішували питання точно так само – все суворі мужики збиралися в одному місці і кричали один на одного, намагаючись вирішити, хто буде головним, як ділити експропрійоване майно і кого б ще можна пограбувати.

Так-так, як би не було соромно це визнавати, до створення Запорізької Січі (а часом і під час її існування) козаки були свого роду злочинцями. Втікачі з різних земель і країн, які помчали в дикий степ, переслідувані панами і дуже часто з кримінальним минулим, абсолютно не гребували банального розбою. Але всі питання, все-таки, вирішували спільно.

Пізніше, коли вільні загони почали об'єднуватися і була створена перша Січ, традиція загальних зборів прижилася і залишилася. Мало того, вона проіснувала майже сто років, перш ніж перетворилася на церемоніальне дійство, на якому вже нічого не вирішувалося.

Козаки голосували підкиданням шапок і гучними криками

Але про все по порядку. У 50-х роках XVI століття Дмитро Байда-Вишневецький заклав на острові Хортиця Запорізьку Січ – перше повноцінне протодемократичне утворення в історії України.

"Головною причиною, по якій дослідники вважають козацьку республіку демократичним утворенням, було те, що кожен козак, що знаходився на Січі, міг взяти участь в Генеральній Раді, – розповідає кандидат історичних наук Могилянки Іван Гаврилюк. – Втім, подібна традиція була звичайною для всіх автономних квазімілітарістскіх утворень".

Генеральну Раду козаки збирали тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову. Перед цим, скликаючи народ, били в барабани, стріляли з гармат і дули в труби. На Раді загальним голосуванням вирішували різні питання: обрання або переобрання гетьмана; питання війни, миру і служби (запорожці вважалися відмінними найманцями); поточні питання (Рада була адміністративним і законодавчим органом); судові питання (покарання злочинців і так далі).

"Про те, як це відбувалося, можна прочитати в щоденнику Еріха Лясоти, посланника імператора Священної Римської імперії Рудольфа II. У 1594 році він приїхав на Січ з пропозицією від імператора вступити до нього на службу і разом воювати проти турків, – говорить Гаврилюк. – Спочатку поговорив з козацькою старшиною, ті зібрали "коло" на площі біля церкви. Гетьман в центрі, осавули стежать за порядком. Розповіли всім про пропозицію імператора – і почалася рада".

Вже з цього документа помітно, що козацький старшина намагався відокремитися від решти – "черні", тому вони радилися окремо.

Природно, ніяких бюлетенів у козаків не було. Зате були шапки, які вони підкидали в повітря, і луджені глотки. Так і приймали рішення – хто голосніше кричить, той і правий.

Лясота пише, що запорожці погодилися на пропозицію Рудольфа, про що тут же повідомили старшині, пригрозивши, мовляв, якщо вони не підтримають – будуть убиті на місці. Ті перечити не стали.

Звичайно, ні про які кворуми на таких зібраннях не йшлося. Частина козаків могла бути в походах, частина роз'їжджалася по своїх справах – а рішення приймали ті, хто в момент зборів опинявся на місці. Що більшість вирішила – те й робили, а меншість могли побити за непокору або навіть убити.

Зате зміна влади відбувалася дуже швидко. Запорожці були войовничими хлопцями, тому гетьманів вибирали досвідчених і загартованих у боях. За прояв боягузтва можна було позбутися як посади, так і голови. Так сталося, наприклад, з гетьманом Яковом Бородавко, якого Петро Сагайдачний (до того часу обіймав посаду кілька разів) публічно звинуватив у небажанні йти з поляками в похід проти турків. Уміло зігравши на войовничості запорожців, він знову став гетьманом, а Бородавку згодом усунув. Подібні маніпуляції, до речі, не були чимось незвичайним – багато гетьмани користувалися послугами "агітаторів" і "пропагандистів", які виставляли противника в непривабливому світлі.

Основи козацької демократії захиталися в 1648 році після обрання гетьманом Богдана Хмельницького. Він провів кілька блискучих військових операцій проти поляків – битви під Корсунем і Жовтими Водами, – після чого посли Речі Посполитої прибули просити миру. Хмельницький зібрав Раду – але козаки, на відміну від нього і старшини, бажали продовження війни. Гетьману вдалося переконати їх, але осад, як кажуть, залишився.

Усі наступні скликання Хмельницький вміло звертав собі на користь, позбавляючись від незручних представників козацької старшини. І, нарешті, в 1654 році, на Переяславській Раді, коли було підписано договори з Москвою, стало зрозуміло, що загальні збори себе вичерали. У них, крім козаків, почали брати участь і селяни, і міщани, і духовенство, але основні рішення приймав гетьман і його Старшинська рада. Втім, на захист демократії варто згадати, що за всю історію Війська Козацького гетьмани не стали диктаторами і приймали рішення спільно зі старшиною.

У той же час Запорізьку Січ все більше і більше усували від управління козацькою державою. Запорожцям це, природно, не подобалося. Цим скористався знатний демагог і популіст Іван Брюховецький під час знаменитої Чорної ради 1663 року. Він запросив туди ігнорованих досі запорізьких козаків, пообіцявши, що вони будуть брати участь у прийнятті державних рішень, і, виступаючи перед сорокатисячна зборами (до речі, найбільшим за всю епоху), пообіцяв усім вольності. Варто, однак, згадати, що крім запорожців Брюховецький привів туди і московські війська, так що посада, по суті, була у нього в кишені.

На фото: Чорна Рада. На неї зібралося більше 40 000 людей, а переміг головний демагог і популіст.

Далі, після Переяслава, вплив Москви тільки зростав. Почали призначати (а не обирати) гетьманів, потім же їх і знімали. Згодом загальні збори трансформувалося в раду гетьмана, його оточення та представників полків (самих полковників і найбагатших старшин) – тепер замість тисяч людей збиралося 500-800 осіб. Почали з'являтися й держструктури – наприклад, суди. Генеральна Рада стала, скоріше, церемоніальним органом, який збирався для того, щоб прославити новообраного гетьмана. Впливати на його вибори у козаків вже не було ніякої можливості.

Але довгі роки, аж до революції 1917 року і після неї – Україна вважалась «неспокійною територією» з великим індексом вільнодумства, потенціалом народного опору та громадського і національного волевиявлення. Попри регулярні ущемлення демократії, знищення культури і мови, голодомори, розстріли та викорінювання цього волелюбного гену, він відроджувався в кожному новому поколінні с новою силою. Це вже, мабуть, у нас, українців, в крові – прагнення бути вільними.

[]
Теги
<
Новини партнерiв
Схожi
Історія інавгурацій Президента США у вінтажних фото і малюнках
Історія
Історія інавгурацій Президента США у вінтажних фото і малюнках
Слово «Інавгурація» насправді звучить трохи специфічно, на кшталт якогось медичного терміну, проте у буквальному перекладі з латини Іnauguro означає - посвячення до посади...
18 січня 1654 року Хмельницький скликав Переяславську раду заради союзу з Московією
Історія
18 січня 1654 року Хмельницький скликав Переяславську раду заради союзу з Московією
Якими б не були причини прийняття такого рішення, його наслідки у вигляді поневолення, зросійщення і голодомору українці розгрібають і по сьогодні...
Оприлюднено оголені знімки радянської кінодіви Любові Орлової
Історія
Оприлюднено оголені знімки радянської кінодіви Любові Орлової
У мережі спливли фотографії радянської акторки театру та кіно Любові Орлової. У кадрі знаменитість постала повністю оголеною. Світлини чудово збереглися...
Операція «Блок»
Історія
Операція «Блок»
12 січня 1972 року КДБ УРСР у Києві та Львові було заарештовано 14 діячів дисидентського руху, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі»...
Козацький чуб: статус, символ, історичне походження
Історія
Козацький чуб: статус, символ, історичне походження
Про статусне значення чуприни, історичне походження зачіски та причетність козацтва до лицарського стану: кілька фактів про зачіску, яку дозволялось носити тільки обраним...