«Україні бракує робочих рук» — заступник міністра економіки

Олексій Соболев — заступник міністра економіки України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації. До того працював директором держпідприємства "Prozorro.Продажі". У березні пан Олексій відповів на запитання студентів Українського католицького університету, а  Еспресо записало його відповіді.

- Голова уряду говорить про скорочення кількості міністерств? 

Мінекономіки формує та реалізує державну політику у сферах економіки та торгівлі. На нас вся інтеграція в ЄС, запровадження його торговельних стандартів. Адже навіть ті компанії, які не експортують в країни ЄС, повинні працювати за європейськими правилами.

Якщо нашого міністерства не буде — не буде балансу та інтеграції в ЄС, адже воно координує український план на 50 мільярдів, без якого можуть виникнути фінансові діри в бюджеті. Також важливою є роль у розвитку оборонної сфери та ринку розмінування.

Міністерство визначає економічну стратегію та макроекономічні показники, які впливають на бюджетні рішення. Міністерство координує економічну політику, результати якої помітні щоквартально.

- Володимир Зеленський, коли йшов у президенти, пропонував створити "державу в смартфоні". Чому не можна всі ці процеси, про які ви говорите, оцифрувати та зробити автоматизованими?

Не думаю, що це реалістично. По-перше, для того, щоб створювати програми, які зможуть виконувати всі ці процеси автоматично, потрібні люди. По друге, постійно відбуваються зміни: сотні різних довідок та дозволів скасовуються і приймаються. Хтось має вести облік всього цього, має писати нові постанови та правила. Велика частина цього буде оцифрована, але через величезний обсяг на це піде не рік і не півтора.

- Ви згадали про розмінування. Яким чином Мінекономіки є дотичним до ринку розмінування? 

Зараз велика частина українських територій потребує розмінування. Міни розкидані всюди, а це сотні тисяч гектар сільськогосподарської землі.

 

Відповідно, це унеможливлює безпечне використання земель, що б’є по нашій економіці. Перевірити поле на наявність мін та вивести їх з ладу – в рази дорожче, ніж коштує сама земельна ділянка. Через це у людей відсутні економічні стимули продовжувати роботу у сільськогосподарській сфері.

Для збалансування цієї ситуації необхідно шукати способи здешевлення процесу розмінування, залучаючи нові технології. Один зі способів – збільшення кількості компаній, які надають такі послуги, адже коли число пропозицій зростає – ціни падають. За минулий рік, до прикладу, кількість таких компаній збільшилась десь на 50%. 

Однак, навіть з урахуванням цього, вартість розмінування буде високою. Тому, щоб заохотити людей залишатись і використовувати ці землі, потрібно частково компенсувати витрати на розмінування.

Міністерство займається створенням конкурентоспроможного ринку, на якому було б багато компаній, що здійснюють розмінування, та часткове покриття витрат державою, що допомогло б знизити вартість цих послуг та збільшити доступність розмінування.

Ми змогли знайти гроші в бюджеті на таку програму і зараз запускаємо тендери через Prozorro. Тоді вже приватні компанії та замовники зможуть встановлювати ціни без залучення держави. Зараз це економічно не працює, тому що ринок вузький, ціни дуже високі та нічого не розміновується. За минулий рік вже десятки тисяч гектарів було повернуто в обіг і на них запущено виробництво.

- У нас досі є компанії в державній власності, чому не можна все приватизувати?  

Історично склалося так, що у нас багато державної власності. Ми вже розпочали продажі та аукціони через Prozorro. Відбувається регулярна приватизація сотень об'єктів на рік, але підготовка проєкту дуже ресурсо- та часозатратна, тому це сповільнює темпи приватизації.

Наша відповідальність полягає у зборі нестратегічних компаній та їх передачі у Фонд держмайна. Фонд вирішує чи ліквідувати, чи приватизувати ці компанії. З більше ніж 3,5 тисячі державних підприємств України, нам вдалося передати та приватизувати понад 2 тисячі.

Нещодавно президент підписав закон, який стане наступним кроком у корпоративній реформі. У ньому передбачено розробку та затвердження політики державної власності, а також прописано, для чого нам потрібні компанії у різних сферах, які з них стратегічні, а які — нестратегічні, і чому. Також буде визначено, що від цих компаній очікує уряд.

Що ще стримує приватизацію – це відсутність покупців на великі об'єкти, які коштують понад 100 мільйонів доларів. Ми не можемо віддавати такі компанії будь-кому з грошима, особливо у стані війни, тому це ускладнює процес приватизації. Нам потрібно залучати інвесторів та забезпечувати конкурентність аукціонів. 

Багато підприємств, які "витягують" на приватизацію, обвішані різними poison pills (дослівно "отруйними пігулками" - захисний трюк, коли директори компанії захищають її від продажу, — ред.):  заборгованостями та іншими проблемами, вирішення яких займає час. 

Проте загальна політика є простою: залишити у державі лише невелику кількість стратегічних компаній, які прозоро управляються через наглядові ради, а інші — передати у приватний сектор.

- Стратегічні компанії — це які? 

Стратегічні компанії — це ті, які відіграють ключову роль у забезпеченні національної безпеки та функціонуванні держави. Це військові виробництва, залізниця, пошта, енергетика. Росія як загроза нікуди не зникне, тому такі державні компанії мусять, у разі чого, вирішувати некомерційні завдання.

Наприклад, Укрзалізниця, яка перевозить військові вантажі та рятує людей. Вона швидше виходить в мінус, ніж заробляє з цього, але це передусім питання національної безпеки. Так само як Укрпошта, яка є єдиним зв'язком з державою для невеличких населених пунктів. В період воєнного стану особливо важливо, щоб такі стратегічні компанії продовжували працювати та забезпечували необхідні послуги для збереження національної безпеки та стабільності.

Український Дощ писав раніше, що у Польщі заявили, що не сприятимуть від'їзду українців, бо ті «важливі для ринку праці».