Сьогодні Саші Ройтбурду виповнилося б 60. Але спогади про нього житимуть довше

Є люди, з якими дружиш роками на відстані, а зустрічаєшся - ніби вчора розсталися. Таким був і Саша Ройтбурд, який народився в Одесі рівно 60 років тому, і який мав не лише геній живописця, але й талант друга.

Перший раз ми з Ройтбурдом зустрілися в Перлині у моря в далекому 1996-му на концерті продюсованого мною співака. Потім цілу ніч курили кальяни у маестро вдома, обмінювалися анекдотами і спогадами, пили вже не пам'ятаю що, але міцне і вбиваюче сум.

Вже тоді було зрозуміло, що Ройтбурд - видатний митець, бо писав він не так як усі інші та й не про те. І був повністю позбавлений навіяних радянщиною комплексів.

Довгий час Одеса у мене асоціювалася з Сашком, кальянами і горілкою з апельсиновим соком. Потім були зустрічі у Києві, Венеції, Штатах...

Але найвизначнішою у нашій з Сашею історії була отака подія.

Взимку 2014-го на Майдані під час Революції Гідності ми домовилися, що якщо переможемо, то нап'ємося в хлам у Брукліні, де жив його батько, дядя Толя. І от у грудні 2014-го ми зустрілися на нью-йоркській дерев'яній набережній Брайтон-Біч, щоб реалізувати намічене другим Майданом.

Дядя Толя з нами пити відмовився, посилаючись на здоров'я, а ми з Ройтурдом ангажували столик у ресторані з оригінальною назвою "Tatiana" і замовили смажену картоплю, мариновані білі гриби, оселедець і оковиту з пивом.

Спочатку пили мирно, не зачіпаючи нікого. Але після першої 750-грамовки революційний дух узяв своє і ми почали "виховувати" офіціантів у дусі українського буржуазного патріотизму. І сталося диво. Уся та кацапня, яка щойно акала та окала, почала переходити на українську і зізнаватися в українському походженні. Так, виявилося, що один з Кіровограда, другий з-під Одеси, а третя - взагалі з Тернополя.

І знаєте, чим то все закінчилося? Правільно - співанням українських народних пісень, куди мешканці Брайтон-Біч приписали і "Червону руту" і батькову "Ой летіли дикі гуси". А найгучніше, не в такт і не потрапляючи в ноти співав сам Олександр Ройтбурд.

До чого я це все?

А до того, що для мене Ройтбурд не помер! Він просто десь там, а я десь тут. І ми обов'язково ще колись зустрінемося випити оковитої з пивом і поспівати "Ой на горі та й женці жнуть"...

З днем народження, Саню!!!