Сьогодні, 30 листопада, Назарію Яремчуку виповнилося б 70 років. Краплина спогадів

Коли я був маленький у мене були свої особливі канони краси, жіночої і чоловічої. І у віці 6-7 років (1975-1976 рр) я вважав найкрасивішою жінкою на світі Джину Лоллобриджиду, а найкрасивішим чоловіком не Алена Делона і не Кларка Гейбла, а нашого українського солов'я Назарія Яремчука. Таке сильне враження він справляв, як виявилося пізніше, не лише на дітей, а й на дорослих.

Сьогодні, 30 листопада, Назарію Яремчуку виповнилося б 70 років. 

Чесно кажучи, я його не уявляю старим і сивим - він назавжди залишиться у моїй дитячій і юнацькій пам'яті молодим і усміхненим з темними кучерями густого волосся на широкому лобі і відкритою довгою шиєю. 

Вони дружили з моїм татом по-чоловічому. Не було жодного візиту співака до Києва, щоб він не приїхав поспілкуватися до батька у нашу доволі скромну оселю. Разом вони співали нових пісень, разом святкували якісь перемоги, разом вирішували творчі та побутові проблеми. 

Його українська була з буковинським акцентом і здавалося, що він іноземець. Якби сказали, що Назарій італієць, або іспанець, я би легко у те повірив. Було в ньому щось не по-радянськи відкрите і "фірмове".

Добре пам'ятаю, коли Рибчинський-старший та Олександр Злотник показували Яремчуку свою нову роботу "Гай, зелений гай". Пам'ятаю, як під одне фортепіано в три голоси вони співали "Ти щаслива будеш..." разів десять, і було ясно, що це буде черговий всесоюзний шлягер.

Пам'ятаю, як у 1985-му у ресторані "Краків" у Києві ми святкували татове 40-річчя, на якому співав Назарій, і як юрба жінок просто винесла Яремчука з зали на вулицю і годину не відпускала. Така у нього була харизма.

І сьогодні, у день його 70-річчя, я схиляю голову перед його талантом і констатую: інколи краще померти молодим, коханим, веселим і знаменитим, ніж жити і бути свідком занепаду культури, зневаги до таланту і знецінення живого солов'їного співу.

З днем народження, любий Назарію! З ювілеєм, вічно жива легендо!