Служба в ЗСУ, біженство, зґвалтування, сексуальне рабство: що принесла війна українській жінці?

У збройних силах України 15% військовослужбовців — жінки, а якщо зважити на всіх, хто задіяний у військовій сфері, — наприклад, цивільний персонал Міноборони, то жінок буде 25%. Після початку повномасштабного російського вторгнення інтерес українок до служби в армії ще більше зріс.

У перші тижні березня 2022 року репортери CNN вирушили на українсько-польський кордон і побачили, як десятки українок супроводжують дітей та літніх родичів до прикордонних пунктів, після чого повертаються додому - воювати.

До війни частка жінок у Збройних силах України варіювалася від 15 до 17%. З початком бойових дій їх значно побільшало.

Катерина Приймак, заступниця голови організації «Жіночий ветеранський рух», каже:

«Зараз кількість жінок у ЗСУ вам ніхто не скаже, бо це є секретна інформація. До 24 лютого жінок-учасниць бойових дій у країні було 30 тисяч, але зараз в армії їх набагато більше. Серед військовослужбовців близько 15% – жінки, це саме солдати та офіцери. А серед усіх, хто задіяний у військовій сфері, зокрема, чиновників Міністерства оборони, кількість жінок — 25%. Це дуже високий рівень».

«Жіночий ветеранський рух» з'явився до нинішньої війни, щоб досліджувати участь жінок у бойових діях 2014 року. А ще – для захисту прав жінок-військовослужбовців. У 2018 році в Україні ухвалили закон про гендерну рівність у збройних силах.

«Ми відкрили 63 бойові посади для жінок в армії, відколи вони офіційно можуть служити», — розповідає Приймак.

За її словами, відразу після російського вторгнення інтерес жінок до служби помітно зріс.

«Жінки йдуть у тероборону та підписують контракти, це правда. Ми мали величезні черги — що у військкомати, що в тероборону. Якщо ти хочеш проявити себе, знайдеш способи дійти своєї передової, бо є також добробати (добровольчі батальйони. — Прим. ред.), в які можна йти, є медичні служби. Є список громадянських професій, які підлягають мобілізації, зокрема, наприклад, юристи», — пояснює вона.

Катерина каже, що у ЗСУ служать і ті жінки, які мають дітей, — причому їх чимало.

«Є два типи жінок, – розмірковує вона. — Одні оточують своїх дітей прямою турботою, супроводжуючи у мирне місце. А є інший тип жінок — ті, хто воюватиме за безпечне майбутнє своїх дітей, — і такі жінки йдуть на фронт. Я дітей не планую саме тому, що велике кохання — це велика відповідальність і залежність».

При цьому Катерина визнає, що її подруги-військовослужбовці нерідко стикаються із засудженням:

«Їх звинувачують у тому, що вони кинули своїх дітей і пішли воювати, а вони насправді роблять це з найважливіших спонукань – зберегти життя своєї дитини та зберегти її майбутнє, бо нас намагаються його позбавити. Уявіть, наскільки жінці складно поцілувати свою дитину і поїхати на багато місяців і, можливо, ніколи її не побачити. Коли я про це думаю, у мене щелепа зводить: яку трагедію переживають військові жінки, роблячи такий вибір. Суспільство має реагувати на це максимальною повагою. Але все одно знаходиться якийсь сусід, який скаже, що вона залишила свою дитину».

Жінки не лише воюють — вони скрізь. На думку Келлі Джозеф, директорки з надзвичайних ситуацій феміністської організації Voice Amplified це типова ситуація. У момент небезпеки, коментує Келлі, часто саме жінки реагують першими:

«В якості співробітниць організацій, що допомагають, як волонтерки, як матері — загалом у будь-якій ролі». Це підтверджує українська ґендерна експертка Марта Чумало: «гуманітарні ініціативи — переважно жіночі», - каже вона.

Тому багато в чому завдяки жінкам після початку вторгнення стався сплеск волонтерського руху. Він й раніше був потужним: у країні налічувалося близько 2,5 тисяч організацій, що допомагають українській армії (в них перебувало більше 14,5 тисяч осіб). Рівень довіри волонтерам, за даними на грудень 2021-го, сягав 68% — більше лише ЗСУ. Після 24 лютого волонтерський рух став ще помітнішим.

До однієї лише організації «Українська волонтерська служба» очно приєдналося більше 43,5 тисяч добровольців і більше 100 тисяч людей - онлайн. Волонтери допомагають біженцям, возять із прикордонних територій медикаменти та продукти, організують збирання грошей на потреби армії та мирного населення.

Українську письменницю, феміністку та активістку Ольгу Котрус не дивує така активна участь українських жінок у всіх сферах життя країни під час війни.

«Коли я бачу жінок з автоматом наперевагу в теробороні чи жінок у військовій формі, які ведуть кудись своїх дітей, у мене це не викликає вау-ефекту. Я знаю своїх людей, я довго жила із цими жінками в одній країні. На мою думку, є сплеск правильної люті: у всіх закінчилося терпіння, ніхто більше не хоче миритися з цією агресією, у всіх з'явилося бажання боротися».

Борються і цивільні — хто чим може. У березні у ЗМІ поширилася історія українки, яка збила російський дрон банкою огірків (насправді помідорів зі сливами, як розповіла сама героїня, киянка Олена). Або ось Конотопська жителька попереджає російського військового: «Тут кожна друга жінка — це відьма. У тебе завтра йух не буде стояти».

Woman from Konotop speaks to a Russian soldier: “You do not know our city. Here every second woman is a witch. You won't be able to get a hard-on tomorrow”.#StandWithUkraine pic.twitter.com/kh4uDSW297

— Oleksandra Matviichuk (@avalaina) March 2, 2022

А 68-річна пенсіонерка Ірина Пронченко шиє бронежилети для українських солдатів у вітальні своєї хати.

Нещодавно дружина українського президента Олена Зеленська написала у фейсбуці: «У нашого нинішнього опору… жіноче обличчя».

Українські жінки зазнають сексуалізованого насильства

Одна з головних загроз для українських жінок під час війни – зґвалтування російськими військовими, каже українська письменниця та активістка Ольга Котрус. Перші такі випадки правозахисники та психологи почали фіксувати вже на початку березня. Тепер, ймовірно, рахунок іде на десятки та навіть сотні. Є свідчення про зґвалтування дівчаток та жінок, у тому числі літніх людей; про групові згвалтування та згвалтування на очах у дітей; про згвалтування хлопчиків та чоловіків.

Уповноважена Верховна рада з прав людини Людмила Денисова наводить такі дані: лише за перші два тижні квітня на гарячу лінію психологічної підтримки надійшло близько 400 повідомлень про зґвалтування.

Але звернутися за допомогою може рішитися далеко не кожна жінка, тому точну кількість постраждалих встановити неможливо.

«Поки не було війни, ми розповсюджували інформацію, куди звертатися, якщо ти стала жертвою домашнього насильства чи зґвалтування, — коментує українська письменниця та активістка Ольга Котрус. — З початку війни ми розповсюджуємо інформацію про те, як "вийти з власного тіла", коли тебе гвалтують (тобто „випасти з реальності“, щоб зменшити травму), як надати самій собі першу допомогу, коли взагалі жодної медичної допомоги немає».

Сексуалізоване насильство під час війни - військовий злочин, він заборонений 27-ю статтею Женевської конвенції. Генеральна прокурорка України Ірина Венедиктова наголошує, що, як і будь-який інший військовий злочин, він не має терміну давності.

Офіс генпрокурора збирає інформацію про всі військові злочини у країні для Міжнародного кримінального суду. Цим зараз займаються незалежні міжнародні організації. Наприклад, у першій доповіді правозахисної організації Human Rights Watch про військові злочини в Україні, скоєні в період з 27 лютого до 14 березня, неодноразово згадуються згвалтування, зокрема, групові.

Причому інформація про згвалтування групами (до п'яти осіб) надходить регулярно з не пов'язаних одне з одним джерел, наприклад психологів. Клінічна психологіня Катерина Галянт, яка створила закритий телеграм-канал допомоги потерпілим від згвалтувань, повідомляє, що до неї звернулися троє дівчат від 16 до 20 років, яких російські солдати ґвалтували групами. Одна з них втратила кілька зубів через побої.

Відомі і інші випадки. Наприклад, історія Олени із Херсона. У магазині місцевий мешканець, вказавши на Олену, назвав її «бандерівкою». Після цього двоє російських солдатів переслідували жінку дорогою додому, а потім зґвалтували, погрожуючи гвинтівкою. Ще один випадок описала у фейсбуці уповноважена Верховна Рада з прав людини Людмила Денісова: 20-річну дівчину з Ірпеня зґвалтували троє російських солдатів.

Жінки зазначають, що хвиля найжорстокішого насильства часто передувала відступу російських військ. Наприклад, так було у Бучі, де російські військові замкнули у підвалі 25 дівчат віком від 14 до 24 років і регулярно ґвалтували, розповідала Людмила Денісова. Дев'ять із них завагітніли.

Посол Великобританії в Україні Мелінда Сіммонс вважає зґвалтування не лише свідомим актом підпорядкування, а й одним із знарядь війни. На її думку, згвалтування не є приватною ініціативою конкретних російських військових, а повноцінним методом збройних сил країни в цілому. З нею згодна і Катерина Черепаха із правозахисної організації «La Strada Україна». А держсекретар США Ентоні Блінкен називає зґвалтування у нинішній війні «навмисною кампанією».

Згвалтування - злочин, який складно розслідувати навіть у мирний час. По-перше, жінки далеко не завжди звертаються до правоохоронних органів: ті рідко беруться за подібні справи з ентузіазмом, а суспільство все ще схильне засуджувати постраждалих. По-друге, критично важливою для розслідування стає медична експертиза; її потрібно пройти якомога раніше - бажано в першу добу.

У воєнний час все ще більше ускладнюється. Навіть якщо жінка повідомила про те, що сталося, знайти злочинця практично неможливо. Багато постраждалих розповідають, що у момент зґвалтування російські військові не знімають балаклав. Крім того, постраждала не може пройти судово-медичну експертизу, якщо у населеному пункті тривають бої або його окуповано.

Голова Місії ООН з прав людини в Україні Матільда ​​Богнер підтверджує, що зґвалтування під час війни в більшості випадків залишаються безкарними. Так, на військові злочини поширюється принцип універсальної юрисдикції — притягти людину до відповідальності можна будь-де і будь-коли. Але навіть незважаючи на це розслідувати будь-які військові злочини і вести суди за ними - завдання дуже складне.

Українським жінкам складно зробити аборт та отримати медичну допомогу

Міжнародна організація «Аборти без кордонів» (Abortions Without Borders), відома своєю активною діяльністю в Польщі, у період з 1 березня по 12 квітня задокументувала понад 200 вагітностей, які настали внаслідок згвалтувань. А Міжвідомча робоча група з репродуктивного здоров'я у кризових ситуаціях (IAWG) внесла аборт та відхід після нього до списку пріоритетних послуг гуманітарної допомоги.

В основному українки, які звертаються до AWB за допомогою з абортом, знаходяться на території Польщі. Хірургічні аборти в Польщі заборонені, а медикаментозні дозволені умовно: за зберігання та використання пігулок екстреної контрацепції покарання не передбачено, але за їх продаж чи передачу третій особі загрожує кримінальний термін. Тому якщо після згвалтування українка вирішує зробити аборт, вона стикається з серйозними перешкодами, часом — непереборними.

Крім того, на жінок чинять тиск так звані пролайфери. Голова правозахисної організації Federa Крістіна Кацпура каже, що на кордоні з Україною біженкам роздають листівки про те, що «аборти вбивають більше людей, ніж війни».

У квітні Міжнародна федерація планування сім'ї (IPPF) забила на сполох. Організація закликала владу ЄС доповнити гуманітарну допомогу Україні протизаплідними засобами та засобами екстреної контрацепції. Їх можна застосовувати протягом 72 годин після згвалтування і уникнути вагітності.

Подібні посилки надсилає і сама IPPF, та інші некомерційні структури: наприклад, ЮНІСЕФ, організація «Жінки допомагають жінкам». А «Жіночий ветеранський рух» доставляє такі кошти до Харківської та Одеської області. 

Крім труднощів із доступом до абортів, є й складнощі з медичною допомогою загалом. За даними ВООЗ, на сході України систему охорони здоров'я майже знищено. А по всій країні за медичною допомогою не можуть звернутись 39% українців.

Для жінок ситуація ускладнюється ще й тим, що їм стали практично недоступні послуги з підтримки репродуктивного здоров'я, а також до, під час і після пологів. За даними Фонду ООН у галузі народонаселення, на кінець лютого 265 тисяч українок були вагітні. Протягом наступних трьох місяців 80 тисяч із них мають народити. 15% всіх вагітностей вимагають кваліфікованої медичної допомоги. Але де її взяти, коли пологи зараз проходять у тому числі у бомбосховищах та підвалах?

Українки залишають свої оселі — і несуть відповідальність за сім'ї

Біженців з України рахує насамперед ООН. Але це дуже приблизні дані: через відсутність жорстких кордонів усередині Шенгенської зони складно робити чітку статистику.

У дата-центрі ООН інформацію оновлюють, спираючись на дані українських прикордонних пунктів. Наприклад, станом на 11 травня один тільки кордон з Польщею перейшли 3 272 943 особи. Чи залишилися вони в країні, чи поїхали далі — не можна встановити. Тому директор Інституту демографії України Елла Лібанова впевнена, що загальна кількість біженців насправді завищена: людей рахують і в країні першого перетину кордону, і на момент отримання ними документів у наступній державі. Сама Лібанова схильна довіряти даним Держприкордонслужби України: за підрахунками відомства, війна зробила біженцями 3,2 мільйона українців. Український Forbes наводить власні цифри: 9 мільйонів українців перебувають далеко від дому, з них 4 мільйони — за кордоном, а 5 мільйонів — усередині країни.

Найскладніше порахувати тих, хто виїхав до росії, або був туди насильно вивезений. Частина з них, очевидно, виїхала з невизнаних ДНР та ЛНР у квітні під час підготовки до наступу окупантів на Донбас. Російські медіа оцінюють загальну кількість українців у 1,2 мільйона людей. А за оцінкою ООН їх не більше ніж 740 000 осіб.

У чому експерти одностайні, то це у тому, що абсолютна більшість біженців — жінки та діти. Проте яка їхня точна частка у загальному потоці, зараз неможливо підрахувати. Озвучуються дані у 90%, але річ у тому, що до української гуманітарної кризи застосовують стандартні розрахунки, що базуються на аналітиці великих даних, а не на конкретній статистиці. За даними ООН, у будь-яких збройних конфліктах жінки та діти становлять 90% усіх біженців. Тому експерти роблять висновок, що і в цій війні їх так само.

Багато європейських міст вже переповнені біженцями. І деякі українці, не знайшовши собі місця, почали повертатися додому — навіть туди, де все ще небезпечно. Адже системної підтримки біженцям ніхто не надає, і люди залишаються зі своїми проблемами віч-на-віч.

Багато українок відчувають провину за те, що врятувалися.

«Я жива, мої близькі живі, через що я постійно відчуваю пекельне почуття провини перед постраждалими. Так, до мого будинку потрапила ракета, але це вже зовсім неважливо», — розповідає киянка Соня.

Українські жінки ризикують потрапити до рабства

Жінок, які зуміли покинути Україну, чекає ще одна небезпека — ризик потрапити у рабство чи секс-експлуатацію.

Торгівля людьми («трафікінг») заборонена у Євросоюзі спеціальною Конвенцією. Вона ратифікована і Україною, і всіма країнами, що межують з нею, — крім росії.

Про зростання ризику работоргівлі почали говорити вже у перші тижні війни, коли кількість біженців з України перевищила мільйон людей. Занепокоєння висловлювали і самі громадяни та профільні НКО (наприклад, Група експертів Ради Європи з протидії торгівлі людьми; GRETA). А генеральний секретар ООН Антоніо Гутерреш сказав:

«Для торговців людьми війна в Україні – це не трагедія, а можливість: їхні мішені – це жінки та діти».

При цьому офіційно підтверджених випадків работоргівлі або секс-трафікінгу поки що немає. Це визнають і самі дослідники проблеми — зокрема незалежний комісар Великобританії з боротьби з рабством жінок Сара Торнтон. Але є приватні свідчення. Наприклад, українська волонтерка Маргарита Усманова на польсько-українському кордоні доповідала в поліцію про підозрілих італійських чоловіків, які помічені в таборі для біженців.

«Я викликала поліцію, і виявилося, що я мала рацію у своїх підозрах», — цитує Усманову ВВС.

Судячи зі свідчень очевидців, тактика скаутів (так називають «вербувальників», які діють на користь работоргівців і рабовласників) змінювалася. У перші дні війни вони відкрито стояли в місцях скупчення біженців з саморобними картонними оголошеннями. Вони розповідали про можливість переїхати в комфортні привабливі країни — наприклад, до Італії. Потім вербувальники почали діяти обережніше: тепер вони є волонтерами і навіть можуть носити спецодяг. Скаути заманюють біженців фальшивими пропозиціями про роботу (скажімо, у масажному салоні) — і це прямий шлях до секс-експлуатації. Такі випадки не рідкість, наприклад, у Німеччині та Нідерландах.

Келлі Джозеф із Voice Amplifeid каже, що їй відомо про кілька епізодів торгівлі людьми на кордоні:

«Є випадки, коли чоловіки з'являються у шелтерах для біженців, щоб забрати дітей та вагітних. Є гурти у фейсбуці, де жінкам пропонують стати донорками яйцеклітин. На жаль, подібна експлуатація була поширена і раніше. А криза біженців та поява великої кількості вразливих людей лише підтверджує, що це є наша реальність».

Експлуатацією займаються не лише організовані злочинні мережі, а й окремі люди. Наприклад, опубліковані свідчення від жінок, які на запрошення лжеволонтеров приїхали до Німеччини та Великої Британії. Там у біженок забрали паспорти, схиляли до сексу та змушували виконувати роботу по дому. Для вербування українок у такі місця навіть створюються спеціальні групи у соціальних мережах.

З березня 2022 року питанням запобігання трафікінгу разом із Національною поліцією України займається Інтерпол. До його програми підключилися офіційні відомства та неурядові організації Австрії, Болгарії, Іспанії, Німеччини, Польщі, Словаччини, Румунії та Угорщини.

У Нацполіції України стверджують, що на момент створення цієї програми жодного факту залучення українців до торгівлі людьми на території ЄС не було підтверджено. Проте до середини березня, коли кількість біженців з території України перевищила три мільйони людей, некомерційні організації почали дедалі активніше висловлюватись про цю проблему. Агентство ООН з прав біженців поширювало у прикордонних пунктах інформаційні листівки про те, як захистити себе від залучення до сексуалізованого рабства. Подібні брошури розповсюджують і приватні НКО (наприклад, Fem Podmoga).

А у травні організація GRETA випустила Guidance Note — велике керівництво для європейських країн щодо запобігання трафікінгу. Автори стверджують, що їм відомі підтверджені випадки торгівлі людьми з України і їх зараз розслідують.

В інструкції наголошується: всіх людей, які отримують та надають допомогу, потрібно обов'язково реєструвати. Причому безперервно і в країнах транзиту, і в країнах призначення. Окремо згадується, що необхідно збільшити кількість жінок-прикордонниць — як і в принципі кількість фахівців-жінок, які працюють із біженками з України.