[]

Шевченко і Гоголь. Україна і Малоросія. Самородок і обдарований

Шевченко і Гоголь. Україна і Малоросія. Самородок і обдарований

Коли замислюєшся над життям і творчістью обох наших гeнiальних земляків, впадає в очі дивна річ: вони довго проживали обоє в Петербурзі, до того ж в один період часу; мали одного і того ж самого покровителя (чи "хрещеного батька") — Василя Жуковського, мали велику кількість спільних знайомих і спільних приятелів, але... Шевченко і Гоголь ніколи не були знайомі особисто, не зустрічалися, не спілкувалися як українці, як земляки, як літератори. Навіть, якщо сказати точніше: "примудрилися" ніколи особисто не зустрітися.

Вони обидва народилися навесні, були майже ровесниками (з різницею в 5 років, Гоголь був трохи старший), мали спільне оточення, обидва писали про Україну, але ж як по-різному йшло їх життя, як різно вони розуміли і відчували свою батьківщину.

Дослідник творчості Тараса Шевченка Гнат Стеценко писав:

«Йшли вони у світ різними стежками, з різними долями. Увійшли, щоб розказати Світові про український народ, яким він був, яку мав свою нелегку долю. Про народ,  який є, живе і народжує вірних синів своїх, на жаль, як часто буває в житті, не тільки вірних».

Справді, коли молодий абсольвент Ніжинського Ліцею, син дідича— Микола Гоголь Яновський опиняється в Петербурзі десь на самім початку 1829, то весною 1831 р. з'являється там і 17-літній льокай-кріпак пана Енгельгардта. Миргородський панич, окрилений надіями та озброєний рекомендаціями свояка, бувшого міністра, Дмитра Трощинського, повен жаги діяльности і слави, а кріпак Тарас ще під невольник, виконує "кімнатні" обов'язки та супроводжує в ппохдках свого пана, крадькома малює та пише вірши.

Молодий Гоголь в той період оббиває у вимріянім Петербурзі пороги департаментів та шукає знайомства з великим Пушкіном. Наразі з тієї біганини нічого не виходить. Розчарування за розчаруванням. Гоголь уявляв собі Петербург  "значно гарнішим і пишнішим". Вибухає ностальгія — він благає у матері опису "обычаевъ и нравовъ малороссіянъ нашихъ" та "папенькиныхъ малороссійскихъ комедій", щоб виставити їх в "тутейшім театрі" і "трохи заробити".  Видає невдалу поему, потім її спалює. З розпачу тікає морем закордон, спроневіривши гроші матері. Битий соромом, восени повертається, і , нарешті, в 1830 доля йому  усміхається знайомством з постійним "протектором" В. Жуковским. Він друкує "Ніч під Купала". Літературна кар’єра почала налагоджуватись.

Тим часом убогий кріпак, людський крам в руках власника своєї "душі", вже битий за свою "злочинну" пристрасть до мистецтва, нишком малює і мандрує маршрутами свого пана: Вільно, Варшава.  Коли на веcні 1834 р. юнак Шевченко опиняється в Петербурзі, як лакей і кріпак, то Гоголь вже професорує в аристократичній школі (Патріотическій Институтъ), вже є знаним в літературних колах автором, вже І часть його "Вечорів на хуторі" лежить у цензурі, щоб у вересні того ж року вийти у світ.

1837 року Шевченко увірвався в літературний світ зі своєю «Причинною» і її неперебутнім символом Дніпра:

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма…».

Гоголь тоді був знов за кордоном, бо виїхав ще в 1936 і вже до кінця свого життя "подорожуватиме": до половини 1848 р. переважно за кордоном, останні три роки — переважно в Росії (Москва) і в Україні (родова Василівка, Одеса).

Підчас незaбутнього викупу "живої душі" Шевченка (22. 4. 1838 p.) з кріпацтва Гоголь перебував як раз в Римі, працюючи саме над "Мертвими душами". В моменті виходу в світ "Кобзаря" (весна 1840 р.) Гоголь, приїхавши восени 1839 р. з Відня, був у Москві, але 18 травня 1840 р. виїхав знову до Відня і до Італії. Проміжок від 18 жовтня 1841 р. по 5 червня 1842 р., ц. т. коли Гоголь знову є в Росії і коли вийшли "Гайдамаки" і ім'я Шевченка ставала знаним, — це період, в якім особисте знайомство, теоретично кажучи, могло б мати місце, а спільних знайомих було аж досить (хоча б Гребінка, шкільний товариш Гоголя, Жуковський, чи К. Брюлов). Але і в тім періоді до знайомства не дійшло.

Від того часу Гоголь, все глибше впадаючи в містику і в безнадійну працю над II ч. "Мертвих душ"', аж до весни 1848 р. перебував за кордоном без перерви. Шевченко ж на самім закінченню свого історіографічного циклю "Три літа", 5. 4. 1847 р. в Києві був заарештований і на десять довгих літ викреслений з числа живих.

Але Шевченко був палким шанувальником творчості Гоголя. «Вечори на хуторі біля Диканьки» називав фантастичними, майже казковими повістями, що розкривають глибокий, самобутній розум автора і його ніжну любов до людей. Твори Гоголя «Тарас Бульба»,  «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Миргород» та інші, за словами літературознавця Ю.Барабаша, «життєдайним соком жартівливої пісенності живили творчість Шевченка…» Творча манера Кобзаря поєднана з цими творами. Однодумцем, «великим другом», «братом» бачився Шевченкові автор «Тараса Бульби». Шевченко сприймав Гоголя  патріотом України, що своїми повістями з українського життя, передусім на історичні теми, прославив Україну і волелюбність українського народу.

Шевченко запам’ятав гнівні слова з монологу Тараса Бульби: «Переймають, чорт знає які бусурманські звичаї, цураються мови своєї, свій зі своїм не хоче говорити, свій свого продає, як продають бездушну тварину на торговому ринку».

1842 року Шевченко створює на папері сепію «Зустріч Тараса Бульби з синами». Це була перша ілюстрація до повісті Гоголя «Тарас Бульба». В спадщині Тараса Григоровича лишилося багато художніх творів, особливо гравюр - як художник він займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення (деякі роботи внизу)

Благоговійне ставлення Тараса Шевченка до Миколи Гоголя також знайшло відображення в повісті «Близнецы»: там відтворено атмосферу суперечок навколо «Мертвих душ». Письменник і краєзнавець Петро Ротач впевнений, що якщо «герой повісті Савватій Сокира читає й перечитує «велику книгу», то це оцінка самого Шевченка: це сам він читав і перечитував книгу».

А от Гоголь , натомість не мав такого щирого захоплення Шевченком і висловлювався про нього обережно, навіть трохи зверхньо. Григорій Данилевський зафіксував фразу, яку почув від Гоголя 1851 року:

«Я знаю і люблю Шевченка як земляка і обдарованого художника; мені вдалося і самому дечим допомогти в першому влаштуванні його долі».

(Правда, дослідники-шевченкознавці досі не дізналися як допомагав Гоголь молодому Шевченкові, якщо на той час і він сам потерпав від матеріальної скрути.) У цій розмові брав участь і професор Осип Бодянський.

«Скажіть про талант, про його поезію», – звернувся до Гоголя. –  «Дьогтю багато, – неголосно, але твердо промовив Гоголь. – І навіть додам: дьогтю більше, ніж, власне, поезії. Нам-бо з вами як малоросам це, мабуть, і приємно, та не у всіх носи, як наші».

Так обережний Гоголь відгукнувся про свого опального земляка. 

Також в мистецькій творчості і листуванні Гоголя ми не зустрічаємо прізвища Шевченка ані разу. І лише в спогадах про Гоголя другорядного російського письменника-натураліста Григорія Данилевського ми маємо єдиний документ про відношення Гоголя до Шевченка, тим більш прикрий, що безсумнівний; є це, сказали б ми тепер, "репортажовий" запис розмови між Йосипом Бодянським та Гоголем про творчість і особистість Шевченка.

Коли Шевченко перебував у засланні і потребував допомоги, бо йому заборонили писати і малювати. У  1850 році він писав до Варвари Рєпніної: «Я сегодня же напишу Василию Андреевичу Жуковскому и попрошу его о исходотайствовании позволения мне только рисовать… Или напишите Гоголю, чтобы он ему написал обо мне, он с ним в весьма коротких отношениях».

В іншому листі до В.Рєпніної  Кобзар зізнавався:

«Я завжди читав  Гоголя з насолодою… Перед Гоголем слід схилятись з обожнюванням, як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов’ю  до людей… »

Чи шукав Шевченко зустрічі з Гоголем – невідомо.  Коли Тарас увійшов у світське життя, його знаменитий земляк виїхав за кордон. Певно, тому Тарас і написав своє відоме послання йому навздогін «Тарас Шевченко – Гоголю»

За думою дума роєм вилітає,
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й бог не побачить.
Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли – похилились
В кайданах… байдуже…
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.

 

Отже, в остаточній формулі Шевченка посланія до Гоголя — "Ти смієшся, а я плачу" — дано найповніше й найконструктивніше поняття творчості (й особистості) Гоголя в сфері нашої літератури і культури, в мірилі, сказати б, всеукраїнському, при одночаснім самовизначенні творчості Шевченка. Пророчість і сатиричність, пломінь сліз і їдь сміху, ліричність і епічність — ці контрасти можна було б продовжувати далі. Йдеться тут лише про те, що Шевченко, з йому одному притаманною, всенаціональною, "суверенною" широчиною вказав місце Гоголя в нашій національно-духовій дійсності.

Диспропорція — разюча... Але і обоє авторів і за характерами, і за стилем, і за філософією - різні. Характер Гоголя, ускладнений і розщеплений, був, на загал, цілковитою протилежністю суцільно-щирого характеру Шевченка, який посідав уповні рідку здібність — бути самим собою на кожнім місці і при кожних обставинах. Гоголь був (чим далі, тим частіш) похмурим, гірким і скритим. Немає сумніву також, що поезія Шевченка (а він її не міг не знати!) зправила на нього глибоко-болюче вражіння і, до певної міри, якби "зрадила" в загально-признанім "голові російської літератури" його справжню національну істоту. Не зупиняючись тут над цим ширше, вистарчить лише ствердити, що Гоголь, напевно, уникав згадувати про Шевченка, бо той був наче крик української душі і виклик сумління, як важка неприємна правда, яку не завжди хочеться чути .

Вони обидва, Шевченко і Гоголь, пишалися своїм краєм, своєю Україною. Намагалися казати правду про її долю. Писали по-різному і про різне. Та й не могло бути інакше: мали осібні характери і геть різні долі. Іван Франко, порівнюючи їх, стверджував:

«Як безмірно корисніші були обставини, серед яких писав Гоголь у порівнянню до тих, серед яких пройшло бурлацьке життя Шевченка! А в їх духовній діяльності що бачимо?  У Гоголя прудкий хід на недосяжні височини артизму, та на тих височинах заворот голови, внутрішнє роздвоєння, чорні сумніви і упадок у дебрі містизму, а у Шевченка рівну, ясну дорогу вгору та вгору, все вище, світліші височини, до таких гармонійних акордів гуманної Євангелію, як «Марія». (І.Франко,«Двоязичність і дволичність»).

За часів їх життя, Гоголя читали і розуміли в усій Імперській Росії, бо писав він на «общедоступном языке», а Шевченка, з його «малороссийским наречием», спочатку розуміли лише «петербургские малоросы». Гоголь звеселяв, Шевченко спонукав до дії, Гоголь висміював слабкості, Шевченко за них стидив, Гоголь відчував Україну як теплу дачу,  Шевченко – як обкрадену, змучену неньку. Кожен безумовно мав великий талант і фантастичне володіння словом, але кут зору на Батьківщину був зовсім різний.

Та з іншого боку Гоголь поклав початок «гоголівському стилю» в російській літературі: коли автор талановито, легко, іронічно висміює чиновників, міщан, закони. Гоголь писав для росіян на «понятном языке», але саркастичні, антидержавні речі («Ревізор», «Мертві душі»), він висміював своє оточення, воно йому було бридке, може тому він  весь час перебував за кордоном, особливо часто проводив роками в Італії. Шевченко ж, навпаки, весь час рвався повернутися в Україну, до своїх.

Взагалі, коли перечитуєш по черзі всі короткі замітки й думки Шевченка про Гоголя, дивуєшся, як вірно відчував Шевченко їх зміст і сенс. Характеристично, нaпp., що філософічну книгу Гоголя "Вибрані місця з листування" (яка вийшла в рік заслання Шевченка), що викликала в pocійській еліті однодушне обурення, ба, навіть (у Бєлінского) вибух ненависти до її автора, — Шевченко уважно читав на засланні. В першім же листі з Орської фортеці 24. 10. 1847 р. просив він у Рєпніної надіслати йому "останній" твір Гоголя. І потім пише В. Рєпніній цілого листа (07.03.1850 р.) про "нашого" Гоголя, як "справжнього знавця серця людського".

"Я ніколи не перестану жалкувати, що мені не довелось познайомитись особисто з Гоголем" — зазначає Шевченко в цім же листі, і зараз же пояснює, чому: "при особистім знайомстві іноді випадком така краса серця poзгopтaється, що її жадне перо не спроможе змалювати".

Ще одна з картин Т.Шевченка:

Так само і з іншим твором Гоголя – коли для цілої духової еліти Петербурга і Москви "Вибрані місця з листування" представлялися, що найменше "хибою" Гоголя, книгою, яка ніби "випадає" з його творчості,  то для Шевченка вона була органічною складовою частиною її, як воно і було в дійсності. Дуже важливим моментом у відношенні Шевченка до Гоголя було також зрозуміння ним справжнього сенсу і справжньої природи "Мертвих душ", які він звав "безсмертним твором" Гоголя, з огляду, власне, на його національно-українське значіння (дегенерація і гниття української шляхти — пор. "Щоденник" 9. 7. 1857).

І, нарешті, ще одне: Шевченко ніколи не приймав Гоголя, мовляв, в цілості й безкритично. При усій своїй повазі й любові, а навіть побожності до Гоголя-письменника ("помолись Богу на могилі Гоголя за його праведну душу" пише він 01.05.1854 р. з заслання до Бодянського), Шевченко ніколи не закривав очей на тіньові сторінки його творчості, на "малоросійські" елементи Гоголя-письменника, а, певно, ще більш, Гоголя-особистості. В цих випадках любов Шевченка мимоволі оберталася в гнів (повість "Мистець" зі згадкою про Гоголя в Римі і його "сальные малороссийские анекдоты").

Академік Микола Жулинський назвав Гоголя і Шевченка «двома половинками українського серця», які репрезентують українську духовність і є «послами» нашої культури в усіх усюдах».

Тарас Шевченко у 1840 році вибухнув своїм кобзарем. Цей посил був надсерйознішим у той непростий час. Шевченко був талановитим художником і членом Академії мистецтв, він умів і міг би преспокійно писати портрети, заробляти собі тим на життя і вписатися в петербурзький контекст тодішньої інтелігенції, так званої «інтелектуальної сметанки». Але чомусь, він обрав те, що брав. Шевченко очолив собою національно-визвольний рух. Бо саме той, хто обирає життєвий шлях за покликом своєї совісти і переконань, насправді очолює світ.

«Шевченко і Гоголь – це люди однієї епохи. Але ж який діаметрально протилежний шлях вони обрали! На Черкащині ще досі росте дуб, коло якого Шевченко любив сидіти. Зараз його ланцюгами скували, аби він не розсипався. Але той дуб до сих пір плодородить. Натомість поруч було дерево, посаджене Гоголем. Воно вже всохло. Ось вам приклад дороги прямостояння, протистояння і приклад дороги пристосування» - зауважує професор і мовознавець Ірина Фаріон.

Поезія Шевченка – це не просто художні твори і живе слово, а політична поезія, а він -  перший політичний поет в історії української літератури.

Шевченко на відміну від Гоголя - перший поет-націоналіст в українській літературі, українській культурі, українському осмисленні. Це перший український поет-політик.

Тарас Шевченко є і сьогодні найвидатнішим українським політиком, вважає народний депутат Юлія Тимошенко.

"Фахівці з літератури стверджують, що політичні переконання Тараса Шевченка важко ідентифікувати, бо він насамперед поет, а не політик. Я гадаю, це помилка. Бо такого великого політика, як Шевченко, ще не знала Україна. Бо у "Заповіті" Тараса Шевченка більше політики, більше експресії та дії, ніж у всіх чотирьох Універсалах Центральної Ради та всіх заявах сучасної української опозиції. Поезія Шевченка — це політика: це політика боротьби, свободи і визволення, а Кобзар — це донор, що дає народові України кров оновлення ", - переконана екс-прем'єр.

«Так він і залишився, – писав Є.Сверстюк, – на полі вічному – «великий друг», з яким можна сміятися і плакати на високості…» Обидва йшли вони у Cвіт різними шляхами. Тільки короткий був Cвіт для обох. У розквіті літ пішли у вічність два великі українці і письменники.

Довідка

У світі налічується 1384 пам'ятника Тарасу Шевченку, 1256 з них знаходяться в Україні.

У різні країнах світу існує більше 15 пам'ятників Миколі Гоголю, 5 з них – в Україні.

 

 

[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house2.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Схожi
Як росія робила з українців рабів: річниця закріпачення України імперськими колонізаторами
Історія
Як росія робила з українців рабів: річниця закріпачення України імперськими колонізаторами
14 травня 1783 року указом російської імператриці Катерини II закріпачено селян Лівобережжя та Слобожанщини...
8-ма річниця Битви за Одесу: 2 травня 2014 року росія вперше зробила спробу захопити місто
Історія
8-ма річниця Битви за Одесу: 2 травня 2014 року росія вперше зробила спробу захопити місто
В цей день зійшлися сили мирних громадян українського міста Одеса і сепаратистські угруповання та заслані російські провокатори. Битва була не на життя, а на смерть...
8 років одному з найвідоміших українських мемів - візитка Яроша
Історія
8 років одному з найвідоміших українських мемів - візитка Яроша
Сьогодні вісім років, як з'явився один з найвідомійших постмайданних мемів - «візитка Яроша»...
19 квітня - дата першої анексії Кримського півострову імперською росією
Історія
19 квітня - дата першої анексії Кримського півострову імперською росією
19 квітня 1783 року, через кілька днів після зречення престолу хана Шахін Герая, імператриця Катерина II підписала «Маніфест про анексію Кримського півострова...
Перша Конституція в світі з'явилася понад 300 років тому і була українською
Історія
Перша Конституція в світі з'явилася понад 300 років тому і була українською
16 квітня 1710 року, на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер була прийнята перша в світі Конституція...