«Шекспір і компанія». Неймовірна історія легендарної крамниці книжок у Парижі

Цього року одна з найвідоміших книгарень світу святкує сторіччя. Як вона була заснована, хто тут працював та що видавалося?

"Я обожнювала  Едрієнн Моньє, Джеймса Джойс та "Шекспіра і компанію ", - писала Сільвія Біч.

Її легендарна паризька книгарня вперше відкрила свої двері 100 років тому. Разом із Моньє вони були партнерками по магазину «La Maison des Amis des Livres», що був місцем зустрічі провідних чоловіків французьких літератури. Протягом життя жінки  виховали  два покоління американських, англо-ірландських та французьких письменників, у тому числі були Андре Жід , Поль Валері, Томас Стернз Еліот, Езра Паунд, Ернест Гемінґвей та Джеймс Джойс.

Це була перша в Парижі книгарня та одночасно бібліотека з англійськими книгами, яка забезпечила доступ до англо-американської літератури у міжвоєнний  час. Книгарня також була основним джерелом розповсюдження авангардних «маленьких журналів», які перші публікували деяких, сьогодні всім відомих, поетів, романістів та критиків початку XX століття.

Біч цінувала літературу. Завдяки її вихованості любителі книг могли приходити до магазину, переглядати книги, читати їх, але не були зобов’язані купувати. Це зробило магазин справжнім притулком для англо-ірландських та американських письменників, які прибули до французької столиці у міжвоєнні роки.

Дж. Джойс зі своїм завзятим прибічником Е. Паундом приїхали влітку 1920 року, одразу за ними – Т.С. Еліот та В.Льюїс. Е. Гемінґвей, Т. Вайлдер та Р. Макалмон з'явилия наступного року, коли магазин переїхав у нове приміщення на вулиці у кварталі Одеон.

Хтось був частим відвідувачем, хтось – ні. Проте для багатьох книгарня стала місцем зустрічей, читальним залом, поштовим відділенням та навіть обмінним пунктом.

Езра Паунд, який шукав у собі новий талант, спонукав Біч зацікавитися «маленькими журналами». Біч захоплювався Еліотом ще до того, як вони зустрілися. Згодом його книги у вітрині книгарні  продавалися з неабияким успіхом.

Гемінґвей став її довічним другом. "Ніхто, кого я коли-небудь знав, не був для мене більш приємним", - казав він про Біч, яка позичала йому книги, коли він був занадто бідний, щоб заплатити за них. Завдяки книгарні він здружився з Паундом. Вони часто зустрічалися, займалися боксом та обговорювали літературу.

"Саме під  час дружби із Сільвією Біч, він дійсно почав дізнаватися яким письменником може бути", - каже Волш про Гемінґвея.

Але, звичайно, що в цьому питанні йому допомогли Джойс, з яким «Шекспір і компанія» був найбільш пов'язаний.

Коли американський  журнал «Літл Рев’ю» опублікував роман Джеймса Джойса «Улісс» і його судили за непристойність та забороняли будь-що публікувати, Біч запропонував опублікувати весь роман сама.

«Вона побачила професійну можливість. Вона знала свою роботу і думала, що це буде чудово для її книгарні та для всього світу », - каже Гемінґвей.

Проте вона зовсім не знала, які можуть бути наслідки. Біч закінчила вимагати передплати, наймати друкарів, виправляти докази, піклуватися про сімейні потреби Джойса та переконувала друкаря Моріса Дарантьєра знову додавати роман до рукопису. Його публікація принесла Джойсу, Біч і Шекспіру та компанії всесвітню популярність, але майже затягла книгарню.

Магазин перетворився на мекку і для модерністів та їх читачів. Еліот, Паунд та Макалмон продавалися також, можливо, навіть більше, ніж Джеймс, Вітман та Конрад.

Справи значно погіршилися в 1932 році, коли, незважаючи на те, що Джойс ініціював контракт з Біч і надавав їй всі права на «Улісса», потім тиснув щоб вона підписала ці права, перш ніж укладе угоду з «Рендом Хаус».

«Світ був його власним», -  зітхала пізніше Біч.

Втрата доходу від продажів «Улісса» все-таки компенсувалася  відсутністю постійних фінансових потреб Джойса, але, тим не менш, депресія 1930-х років глибоко вплинула на «Шекспіра і компанію».

Вірні друзі – Жід та Валері, організували групу людей, які підтримували магазин, збираючи підписки та організовуючи читання відомих сьогодні Еліота та Гемінґвея.

Підписки не допомогли крамниці втриматися від злиднів, а невдовзі настала війна. Коли Біч, все ще віддана роботі Джойса, відмовилася продавати свою останню копію «Пробудження Фіннегана» німецькому офіцеру в 1941 році, він погрожував повернутися і конфісковувати всі її книги. Незабаром Біч зуміла сховати все накопичення у квартирі четвертого поверху та втекти.

Однак вона продовжувала надавати книги старим друзям, таким як Жід та Симона де Бовуар, які відвідували магазин ще з 1930-х роках, та кільком новим, включаючи Річарда Райта автора «Рідного сина».

Біч також відвідувала нову книгарню «Ле Містраль», яку створив американець Джордж Вітман. Вітман вітав нове покоління письменників, серед яких були Генрі Міллер, Анаїс Нін, Лоуренс Даррелл та Вільям Барроуз. Вони часто досліджували «Голий ланч» у бібліотеці магазину.

Під час обіду, проведеного у 1958 році для Джеймса Джонса, автора "Звідси у вічність", Вітман запросив Біч. Вона сказала, що хоче, щоб заклад отримав ім'я «Шекспір і компанія». Задоволений Вітман перейменував свій магазин на честь Біч у 1964 році, через два роки після її смерті та на 400-ту річницю від дня народження Шекспіра.

Через кілька років, на 20-й день народження своєї дочки, він передав їй своє перше видання «Улісс», сторінки якого досі нерозроблені. Зараз вона керує «Шекспіром і компанією» так, як колись Біч та Вітман. Заснувавши літературний фестиваль та нову премію за роман, вона навіть почала друкуватися.

На полицях «Шекспіра і Компанії» Біч все ще посідає почесне місце, а як інакше?