Росія без Русі це одна велика мильна бульба

Є свідомі речі і є речі підсвідомі. Це стосується не тільки психологічних категорій, а й тем наддержавних, макрополітичних.

Не зважаючи на процеси, які вирують у головах можновладців, є те, що було і залишиться незмінним за будь-якої влади - українці відчували і відчувають себе європейцями і попри все налашовані виключно на ЄС і нікуди більше.

Тому на поверхні зовнішньої політики ми бачимо одвічний конфлікт інтересів: Україна хоче на Захід, а Росія нікуди не хоче й не може хотіти, адже парадигма її розвитку - розростання як ракової пухлини на всі боки.

Це її кармічна місія – поглинати і випльовувати.

Проте в глибині стосунків Москви і Києва лежить не патологічна територіальна хвороба "матушкі-расєї", а споконвічна війна між двома православними мегаполісами за історично надважливу спадщину Київської Русі.

Чому? Бо ніколи держава слов'ян не була могутнішою і славетнішою у світі, як тоді, за два з половиною століття до горезвісного 1240 року.

Відніміть Київську Русь у Росії і залишиться одна велика мильна бульба.

Вперше поняття "Украйна" з'являться на Русі у київському літописі в другій половини 12 сторіччя у зв'язку з переяславським князем Володимиром Глібовичем.

І йдеться там про землі Київської Русі від Прип'яті до Понту, тобто до Чорного моря. А це практично весь терен сучасної України до анексії Криму.

А поняття "Росія", що б там не вигадували придворні історіографи, з'являється лише наприкінці 17 сторіччя. Хоча вживанішим було поняття "Московія".

Якщо у сучасної Московії забрати Київську Русь, то Ерефія або Імперія Зла фактично залишиться наодинці з Ордою, тартаріями і ярликами на безглузде цапське княжіння. 

Тому українські історики і археологи повинні і вдень і вночі працювати над тим, аби довести світові, що Русь до Росії має стільки ж відношення, як і Росія до пРусії. Просто фонетична подоба і не більше.

А Росія, як мильна бульба, нехай лусне від пихи і гніву.