Православний патріарх належав до ОУН: трагічна історія Василя Романюка, патріарха Володимира

9 грудня 1925 року у селі Химчин Косівського району Івано-Франківської області народився Василь Омелянович Романюк, майбутній патріарх Володимир.

У молоді роки він належав до ОУН. Восени 1944 року був засуджений військовим трибуналом НКВС Івано-Франківської області до 20 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін знизили до 10 років.

У 1959 році він закінчив вищі богословські курси у Івано-Франківську і був висвячений у сан диякона. Згодом закінчив Московську духовну семінарію. У 1964 році був висвячений на священика. До 1972 ніс пастирське служіння в парафіях Івано-Франківської та Коломийської єпархій РПЦ. Закликав віруючих зберігати народні церковні традиції, приятелював з шістдесятниками.

За активну діяльність по захисту прав людини 20 січня 1972 року був заарештований, засуджений до 7 років позбавлення волі й 3 років заслання. Перебував у Мордовії та Якутії. Там перший заявив про свою приналежність до Української автокефальної православної церкви.

У 1979 році Володимир став членом Української Гельсінкської спілки. У червні 1987 року на запрошення предстоятеля Української православної церкви в Канаді митрополита Василія виїхав за кордон для читання лекцій. З розпадом СРСР повернувся в Україну, де увійшов до УАПЦ.

На Всеукраїнському православному соборі 21 жовтня 1993 року Володимира обрали патріархом. Він регулярно виступав з проповідями та статтями на богословські, патріотичні й державницькі теми.

24 жовтня 1993 року у соборі Святої Софії в Києві відбулася інтронізація Володимира Романюка. Його обрали патріархом Київським і всієї Руси-України УПЦ Київського патріархату. Після 1991 року Володимир виступав за створення незалежної Української православної церкви з центром у Києві, піднесеної у статус патріархату.

Конфлікт з Філаретом і смерть

Останні місяці життя Володимир (Романюк) провів в постійній напрузі. Йому регулярно погрожували невідомі. Незадовго до смерті Романюк звернувся в Управління по боротьбі з організованою злочинністю із заявою, в якій просив захисту від свого заступника Філарета (Денисенка). Там же він вказував на зв'язок Філарета з кримінальними кланами Києва і просив допомоги в тому, щоб знайти церковну касу УПЦ, присвоєну Філаретом.

Патріарх Володимир (Романюк) найближчим часом збирався здійснити комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності очолюваної Філаретом Київської Єпархії. Він просив керівництво ГУ МВСУ в місті Києві надати допомогу в проведенні перевірки. Особливо Володимира (Романюка) цікавила доля присвоєної Філаретом каси Київського екзархату, в якій, станом на 1990 рік, перебувало близько 3 млрд рублів. На думку Володимира (Романюка), ці гроші були переведені в вільно конвертовану валюту і вкладені на депозитні рахунки в банки за межами України, про що свідчить Доповідна керівництву МВС начальника II-го відділу УБОЗ в Києві майора міліції І. Т. Загребельного 25 липня 1995 р.

Незабаром після цього Романюк помер при загадкових обставинах 14 липня 1995 року. Йому було 69 років.

В цей день, близько 19-00, після якогось телефонного дзвінка патріарх, переодягнувшись в мирську одяг, попрямував зі своєї резиденції в Ботанічний сад Київського університету. Тут, в глибині саду, на одній з лавок, йому була призначена зустріч. На лавці Романюка чекали дві жінки.

Згідно з офіційною версією, Романюку стало погано, жінки, які були присутні при зустрічі, протягом двох годин намагалися його реанімувати, можливо, при масажі серця поламали йому ребра, а також робили йому прямі уколи в серце (що зазначено в акті судмедексперта), проте, коли прибула швидка, «реаніматори» зникли. Це був вже четвертий інфаркт патріарха Володимира: з дев'ятнадцяти місяців свого патріаршества сім він провів в лікарні.

Відразу після смерті Романюка його син Тарас і ряд експертів, в тому числі Роман Зварич, висловив думку про можливість його насильницької смерті. Однак потім ця тема була поступово закрита.

Поховання

Помер Володимир від четвертого інфаркту — з дев'ятнадцяти місяців свого патріаршества майже сім провів у лікарні (наслідок 17 років ув'язнення в радянських концтаборах). Згідно з деякими джерелами знайдений мертвим 14 липня 1995 року за нез'ясованих донині обставин^[10].

18 липня 1995 року спроба поховати тіло у Софійському соборі наштовхнулася на опір з боку духовенства УПЦ Московського Патріархату та силові дії з боку загонів спеціального призначення МВС України.

Похований біля брами Св. Софії у Києві.За словами професора Київської богословської академії доктора Дмитра Степовика, цей "чорний вівторок" назавжди залишиться незмивною плямою гріха на тодішньому політичному керівництві нібито незалежної на той час України.

На батьківській землі, яка породила першого патріарха-гуцула, в його рідному селі Хімчині розташований музей-садиба.