[]

Право бути вільними: цього дня Україна позбулася рабства - було скасувано кріпосне право

Право бути вільними: цього дня Україна позбулася рабства - було скасувано кріпосне право

3 березня 1861 року російський імператор Олександр II підписав довгоочікуваний  "Маніфест про відміну кріпосного права" і "Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності", які супроводжувались 17-а законодавчими актами, що стосувались питань звільнення селян, умов викупу ними поміщицької землі і розмірів наділів в окремих районах Росії.

Кріпацтво було ще з часів Київської Русі та Новгородської республіки, в яких селяни (холопи) обробляли князівську чи державну землю і не мали права залишати її. Були так звані закупи, які попадали в залежність до землевласника до повного розрахунку з ним, але після сплати боргу ставали вільними людьми. З часом в Росії сформувалася помісна система землеволодіння, коли ділянка державної землі передавалась у тимчасове володіння служилим людям. Обробляли ці землі вільні селяни, які мали право відмовитись від її обробки.

Умови відмови постійно ставали жорсткіші, і в 1649 році за царя Олексія Михайловича Романова була встановлена безстрокова прикріпленість селян до землі (тобто неможливість відмови селянина від обробітку землі) і їх повна залежність від землевласника.

В Угорщині (на Закарпатті) аналогічна система склалась на початку XVI століття, а в Литві та Польщі — у 1543 році. Після об'єднання Литви з Польщею за Люблінською унією українське селянство було повністю закріпачено артикулом короля Генріха Валуа 1573 року і Литовським Статутом 1588 року.

На Гетьманщині перші спроби закріпачити посполитих (вільних) людей були здійснені після 1654 року, коли їм було заборонено продавати землю на свій розсуд; в 1720-х роках за гетьмана Данила Апостола була спроба закріпити посполитих за оброблюваною ними землею, що остаточно відбулось 14 травня 1783 року, коли цариця Катерина ІІ видала указ, за яким кріпацтво було поширене на Лівобережну Україну — поміщик міг продати кріпака, обміняти на будь-яке майно, розлучити чоловіка з жінкою і батьків з дітьми. В 1796 році кріпосне право було поширене також на Катеринославську губернію і Таврію.

Панщина і оброк

Суть кріпосної системи Росії в наступному. Селянин прикріплювався до землі і не міг покинути без дозволу власника землі. Поміщик надавав наділ селянинові, натомість селянин ніс певні повинності на користь поміщика. Такий повинністю могла бути панщина або оброк. Панщина - безкоштовну працю на користь поміщика кілька днів в тиждень. Оброк - грошова повинність на користь поміщика. Працюй як хочеш, але в певний час віддай за користування наділом певну частину продуктів або грошей поміщику.

Оброк, як правило, був більш поширений не в самих хлібних нечорноземних областях Росії. В інших місцях більш вигідною власникам землі зазвичай була панщина.

Тут ми бачимо першу серйозну відміну кріпосного від раба. Раб не має ніяких прав, трудиться там, де накажуть, і виключно за їжу. Кріпак працює на користь поміщика за землю в особисте користування. В цьому плані кріпосної набагато ближче не до раба, а до батрака.

Державні селяни

Друга найбільш значна частина населення - державні селяни. Їх відмінність від поміщицьких полягало в повинності на користь не окремо взятого поміщика, а державної скарбниці, оскільки жили і працювали такі селяни на казенних землях. Державним селянам дозволялося купувати землі в приватне користування. Ця категорія склалася з раніше вільних чорносошну селян і однодворців. Після селянської реформи державні селяни викуповували землі по тій же схемі, що і кріпаки. Як правило, повинності цих селян були м'якше, ніж у поміщицьких.

Дворові люди

Незначна в загальній масі, але найменш захищена група селян. Селянами їх називати не варто, оскільки землі вони не мали. Дворові люди - прислуга: покоївки, кухарки, кучера, слуги. Вони використовувалися в якості прислуги і не несли ніяких повинностей, але і не отримували ніякої плати, за рідкісним винятком. Фактично, працювали за їжу і невелику платню. Їх стан трохи кращий, ніж у поміщицьких селян, оскільки прислужувати на балах і орати в полі - все ж різні речі. З іншого боку, саме ця категорія людей найчастіше і продавалася з молотка

У 1782 році, наприклад, однорічна дівчинка оцінювалася в 50 коп., Що було дорожче свині, але дешевше старої коні.

Найдорожче коштували кухаря, перукарі та інші майстри своєї справи, а також ті, кого продавали в рекрути. Так що торгівля майбутніми солдатами перетворилася в окремий і найприбутковіший сегмент людського ринку.

збереглися і точні відомості про ціну селян в Катерининської епоху. У 1782 році на вимогу капітана другого рангу Петра Андрійовича Борноволокова була проведена опис майна його неспроможного боржника - капітана Івана Івановича Зінов'єва. Чиновники скрупульозно записали і оцінили

«У нім дворі дворових людей: Леонтій Нікітін 40 років, за оцінкою 30 р. У нього дружина Марина Степанова 25 років, за оцінкою 10 рублів. Юхим Осипов 23 років, за оцінкою 40 р. У нього дружина Марина Дементьєва 30 років, за оцінкою 8 рублів. У них діти - син Гурьян 4 років, 5 рублів, дочки дівки Василиса 9 років, за оцінкою 3 р., Мотрона одного року, за оцінкою 50 к. Федір 20 років по оцінці 45 руб. Кузьма, неодружений, 17 років, за оцінкою 36 рублів. Дементьєва діти. У Федора дружина Ксенія Фоміна 20 років, за оцінкою 11 рублів, у них дочка дівка Катерина двох років, за оцінкою 1 руб. 10 коп.»

Особливою статтею були кріпаки, схильні до торгівлі. Власники обкладали їх значним оброком, і деякі з цих торгових мужиків приносили доходу не менше, ніж великий маєток. Один з таких молодців згадував, що кріпосне стан його не тільки не обтяжувало, а й допомагало в справах. Знатний пан з великими зв'язками служив непоганим прикриттям від набігів дрібного чиновництва. Але коли оброк став непомірно обтяжувати його, відбираючи оборотні кошти і руйнуючи торгівлю, він вирішив викупитися і запропонував за свою свободу 5 тис. Руб. На що отримав відповідь: «І думати забудь».

Перші законодавчі обмеження кріпацтва у Росії відбулись 5 квітня 1797 року, коли імператор Павло І видав маніфест, яким заборонив примушувати селян працювати в неділю та обмежив панщину до щонайбільше 3 днів на тиждень, та 20 лютого 1803 року, коли був виданий указ Олександра I, за яким поміщики отримали право за викуп звільняти кріпаків поодинці і селищами з видачею земельної ділянки.

З 1816 по 1854 рік на підставі указу Олександра I, який надавав селянам право викуповуватись у поміщиків відразу цілими селами і разом з землею, свободу отримали 957 тисяч осіб

Проте «Звід законів про стан людей у державі», виданий в 1833 році, став черговим етапом в утвердженні безправ'я кріпаків — ним декларувалося панське право карати своїх дворових людей і селян, розпоряджатися їх особистим життям, в тому числі право дозволяти або забороняти шлюби; поміщик оголошувався власником всього селянського майна.є

Революційні події 1848 року в Європі змусили австрійський уряд 7 вересня цього ж року ліквідувати панщину та інші феодальні повинності в усій Австрії, зокрема у Галичині, на Закарпатті й Буковині, і на середину XIX століття Росія залишалась єдиною європейською країною, де використовувалася підневільна праця.

Після поразки Росії у Кримській війні (1853-56 рр.) суспільна думка в країні була вже готова до реформ, які були ініційовані литовськими дворянами, — 20 листопада 1857 року на їх прохання імператор Олександр II видав рескрипт, яким дозволив зайнятися розробкою проектів «про устрій і поліпшення побуту поміщицьких селян» і створення для цих цілей в губерніях спеціальних комітетів. Результатом їх роботи став підписаний Олександром II 3 березня 1861 року "Маніфест про відміну кріпосного права", який був оприлюднений у Москві 18 березня і торкнувся 37% населення країни (23,1 млн чоловік станом на 1858 рік).

Станом на 1861 рік в Росії, де проживало біля 60 мільйонів чоловік, було 23 мільйони кріпаків і ще близько 29 мільйонів селян були «прикріплені» до державвної землі

За маніфестом Олександра II селяни перестали вважатися кріпаками, отримали деякі громадянські права, а поміщики, які зберігали власність на всі належні їм землі, зобов'язані були надати в користування селянам прибудинкову ділянку і польовий наділ. За це вони виконували на користь поміщика низку повинностей і перебували на становищі «тимчасовозобов'язаних». Лише після викупу наділів селяни ставали їх власниками.

Перехід селян на викуп розтягнувся на десятиліття і представляв для них справжню кабалу, оскільки вони не були в змозі виплачувати належні суми викупу. Розмір недоїмок по викупних платежах постійно збільшувався і до 1902 року загальна сума недоїмок по селянських викупних платежах становила 420% від суми щорічних виплат. Лише в 1906 році, після того як селяни протягом попереднього року спалили близько 15% поміщицьких маєтків в країні, викупні платежі і накопичені недоїмки були скасовані, і «викупні» селяни, нарешті, отримали свободу, обіцяну їм 45 років перед тим.

Але і це ще був не кінець історії кріпацтва -  остаточно вільними селяни стануть лише через 115 років, вже після Другої світової війни, коли вже нова влада - «Совєтов» - нарешті дозволить їм, після майже 60 років перебування в раю «робочих і селян», вільно покидати свої села, мати свободу і відповідні документи та розпоряджатися власним життям. Адже перші внутрішні паспорти зʼявилися лише в 1932 році і їх одержували лише жителі «режимних» міст, робітничих поселень, новобудов та радгоспів. Селянам, які становили майже 40 відсотків населення країни, вперше дозволили видавати паспорти лише з 1974 року.

До цього вони понад 50 років з моменту утворення СРСР були фактично кріпаками при колгоспах. Туди їх автоматично записували в 16 років і вони не могли нікуди виїхати без довідки від колгоспного начальства. Порушників карали штрафом або тюремним терміном. За самовільний виїзд карали грошовим штрафом, а за повторне порушення була кримінальна відповідальність — до трьох років вʼязниці.

Нерідко голови колгоспів і сільрад або працівники НКВС за хабар видавали довідку, на підставі якої можна було отримати паспорт. Особливо це було поширене після Другої світової війни, коли до села повернулися солдати з «трофеями з Європи». На ці трофеї вони купували собі паспорти й осідали в містах.

Тільки в 1964-му, коли до влади прийшов Леонід Брежнєв, після його остаточної перемоги питання про паспортизацію селян зважився підняти уродженець Луганщини, перший заступник голови Радміну і майбутній міністр сільського господарства Дмитро Полянський. Його підтримав і голова МВС Микола Щолоков, якому не вистачало даних для «більш успішного виявлення антисуспільних елементів». Лише з 28 серпня 1974 року  колгоспники отримали відносну свободу пересування, але вони як і раніше не могли влаштуватися на роботу в місті без довідок від колгоспного начальства. Нові паспорти почали видавати у 1976 році, і до кінця 1981-го їх отримали близько 50 мільйонів селян. З цими паспортами вони й зустріли розпад СРСР у 1991 році.

[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house2.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Схожi
Знищення російською імперією Запорозької січі
Історія
Знищення російською імперією Запорозької січі
3 серпня 1775 року російська імператриця Катерина II видала маніфест, яким оголосила про ліквідацію Запорозької січі...
105 років тому було ухвалено II Універсал Центральної Ради: росія визнала право України на автономію
Історія
105 років тому було ухвалено II Універсал Центральної Ради: росія визнала право України на автономію
16 липня 1917 року на відкритому засіданні Центральної Ради Володимир Винниченко урочисто виголосив ІІ Універсал...
Декларація незалежності США: з днем народження, Америко!
Історія
Декларація незалежності США: з днем народження, Америко!
4 липня 1776 року у Філадельфії Другий континентальний конгрес прийняв Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки від Великої Британії і її короля...
Життя і смерть Леді Ді – все, що потрібно знати про принцесу Уельську
Історія
Життя і смерть Леді Ді – все, що потрібно знати про принцесу Уельську
1 липня 1961 року у Сандрінгемі народилася Діана Френсіс Спенсер. Їй не судилося стати королевою Британії, але вона стала «королевою людських сердець»...
25 років тому були підписані так звані «Великі угоди» між Україною і росією
Історія
25 років тому були підписані так звані «Великі угоди» між Україною і росією
31 травня 1997 року підписано «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією»...