Покликання: рятувати.

Це історія людини, котра до останнього подиху рятувала чужі життя

Коли взимку 1942 року гестапо прийшло в Холодногорську лікарню Харкова, німці побачили там пацієнтів з перебинтованими обличчями і головлікаря, який замахав на них руками: "Тут багато хворих на висипний тиф!" Гестапівці спішно покинули лікарню і намагалися до неї більше не наближатися. Вони так і не дізналися, що тиф був вигадкою головного лікаря Олександра  Мещанінова, а під бинтами медперсонал приховував зовнішність євреїв, які втекли з гетто.

Достовірно невідомо, скільком євреям доктор Мєщанінов допоміг уникнути смерті. Може, десяткам, а може - сотням.

В архівах збереглися деякі свідчення того часу, наприклад, як ця болюча історія головного інженера харківського водоканалу Ісраеля Пунькіна. Він разом з дружиною і двома синами зміг сховатись від гетто і уникнув долі інших євреїв, розстріляних у  Дробицькому яру

Олександр Мещанінов допоміг інженеру Пунькіну знайти надійний притулок. Самого Ісраеля довелося по-справжньому лікувати, він дійсно захворів і доктор помістив його в лікарню, вдавшись до маскування бинтами. Нарешті Ісраеля було вилікувано і колишній головний інженер водоканалу зміг повернутися до сім'ї в їх таємний притулок. Бажаючи віддячити Мещанінову і господарям житла, що дали їм притулок, наївний Ісраель Пунькін відправився на ринок продати деякі свої речі. На ринку він зустрів довоєнного знайомого, який доніс на нього в гестапо. Ісраеля Пунькіна заарештували і невдовзі стратили. Дізнавшись про арешт Пунькіна, Мєщанінов терміново підготував підроблені документи для його дружини і дітей і допоміг їм втекти з міста.

Сім'я Ісраеля Пунькіна та інші харківські євреї були не єдиними, кому доктор Мєщанінов врятував життя. Багатьом, кому загрожувала відправка на роботу в Німеччину, він ставив неправдиві діагнози, і люди залишалися на батьківщині.

Збереглося також багато свідчень про те, як головлікар Холодногірської лікарні рятував радянських військовополонених з табору, розташованого по сусідству з лікарнею. У роки фашистської окупації на території Холодногірської в'язниці розмістився один з найбільших концтаборів, створених на території України, - «Шталаг-363». Одночасно в ньому знаходилося до 20 тисяч осіб, а кількість військовополонених, які загинули тут, перевищує 30 тисяч. Багато військовополонених, які пройшли цей концтабір, вціліли завдяки допомозі знаменитого харківського хірурга. Під час окупації йому вдалося відкрити на базі міської лікарні відділення Червоного Хреста.

Взагалі, ще до початку Великої Вітчизняної війни А.І. Мещанінов встиг накопичити, без перебільшення, величезний досвід лікарської діяльності в найскладніших умовах. Він народився в Путивлі 16 серпня 1879 року, рано лишився батька, закінчив в 1904 році медичний факультет Київського університету і став працювати в земських лікарнях. У 1905 році, в розпал війни з Японією, молодий лікар стає хірургом пересувного фронтового госпіталю. Пізніше працював в Сумах, головлікарем повітової лікарні. З початком 1-ї світової війни знову був мобілізований в армію, очолив Сумський шпиталь Червоного Хреста, розрахований на 300 поранених. Після Жовтневої революції власті кинули лікаря за грати...

Коли завершилася громадянська війна, А.І. Мещанінов переїхав до Харкова і очолив лікарню № 9, розташовану на Холодній горі. За довгі роки роботи він зумів сформувати колектив справжніх подвижників медичної справи, готових на все заради порятунку людського життя. І в суворі воєнні роки це стало в нагоді.

Коли розпочалася Друга світова війна - вже третя війна в житті А.І. Мещанінова - лікар самовіддано боровся за життя кожного пораненого, а фронт, між тим, невблаганно наближався до Харкова.

Але лікар продовжив боротьбу за людські життя і тоді, коли місто окупували гітлерівці - дивом Олександру Мещанінова вдалося домовитися, щоб з концентраційного табору в лікарню можна було забрати пацієнтів з інфекційними захворюваннями. Тут він знову вдався до трюку з тифом і переконував німців у необхідності лікувати військовополонених, якщо ті не хочуть епідемії в місті. Для такої афери потрібні були мужність і не аби яка витримка.

Щоб прийняти людей з концтабору якомога більше, Мєщанінов організував додаткове відділення, хоча вкрай важко було з продуктами, медикаментами та постільними речами. Але медики звернулися за допомогою до населення - і люди ділилися останнім для порятунку співвітчизників. Більшість військовополонених з лікарні в табір вже не повертали: їх зараховували до списків «померлих» і переправляли до партизанів,  таким чином полонені "вмирали" за документами доктора Мещанінова, а потім "воскресали" під чужими іменами вже за лінією фронту. До цієї ризикованої справи лікарем було залучено понад 50 медиків.

 «На щастя, - писав після війни Мещанінов, - ніхто з персоналу не видав, не знайшлося зрадника, який захотів би вислужитися перед німцями».

Так день за днем, вперто і планомірно, він рятував життя. Різними способами – ліками, хитрістю, брехнею, своєю працею, здоров’ям, безсонням, ризикуючи собою, всім чим завгодно, як тільки міг.

За різними оцінками, Олександр Мещанінов врятував близько 2 500 осіб.

У 1996 році ізраїльський національний меморіал Катастрофи (Голокосту) та Героїзму Яд Вашем удостоїв його звання "Праведник народів світу".

Після війни доктор Мещанінов продовжував багато працювати: він провів більше 15 тисяч операцій, очолював кафедру у Харківському інституті удосконалення лікарів з 1919 по 1957 рік, де підготував понад 500 фахівців. У Харкові Олександр Іванович був відомий не тільки як головлікар лікарні. Він був почесним головою Харківського хірургічного товариства, депутатом міськради, був ініціатором створення в Харкові мічурінського товариства, активно виступав за озеленення міста та екологію.

Помер Олександр Іванович 1 січня 1965 року у 89 років. Прожив довге, яскраве, наповнене світлом і героїзмом життя.  В останню путь його проводжали тисячі харків'ян.

Іменем хірурга Мещанінова в Харкові названа одна з вулиць і лікарня невідкладної допомоги. Минулого року на корпусі колишньої Холодногірської лікарні №9 (сьогодні це Дитяча клінічна лікарня №19) було встановлено меморіальний дошку пам'яті лікаря-праведника.