Перший гол Блохіна

15 квітня 1972 року  у ворота дніпропетровського «Дніпра» 20-річний динамівець Олег Блохін забив свій перший гол в чемпіонаті СРСР. Всього за сезон 1972 року він забив 18 голів, що дало змогу закріпитись в основному складі і зіграти за Олімпійську збірну СРСР, з якою згодом Олег Блохін здобув бронзові медалі. Так розпочався його зірковий шлях в світі футболу, в якому він стане сравжньою епохою.

Олег Блохін народився 5 листопада 1952 в Києві у спортивній сім'ї. Мати, Катерина Адаменко, була відомою легкоатлеткою, батько Володимир Блохін працював у Київській обласній раді спортивного товариства «Трудові резерви».

Матері дуже хотілося, щоб син теж став легкоатлетом, але він з дитинства обрав футбол. Футбольну кар'єру розпочав у юнацькій команді київського «Динамо». Вихованець школи «Динамо» (Київ) з 1962 року (перший тренер — Олександр Леонідов).

Вже в ті роки він умів відмінно тримати м'яч, сміливо йти у прорив, завдавати сильні й точні удари по воротах. Талант голеадора був помічений, і Блохіна взяли в дубль. 17-річний Олег Блохін дебютував 25 листопада 1969 року в Тбілісі на матчі першості СРСР, проте тривалий час не зміг себе проявити.

Справжню славу йому приніс йому день - 15 квітня, коли ним у ворота дніпропетровського «Дніпра» був забитий і перший гол в чемпіонаті СРСР. Всього за сезон 1972 року Блохін забив 18 голів, що дало йому змогу закріпитись в основному складі і зіграти за Олімпійську збірну СРСР, з якою Блохін здобув бронзові медалі.

Наступний рік для Олега Блохіна виявився ще успішнішим — з рузультатом 30 голів в усіх турнірах, де брало участь «Динамо», він був визнаний кращим футболістом СРСР і здобував цей титул ще два роки поспіль, рекорд СРСР, який ніким не був перевершений. Крім того, Блохін чотири роки підряд ставав кращим бомбардиром чемпіонату і разом з клубом двічі ставав чемпіоном і двічі віце-чемпіоном СРСР.

Того ж, 1975 року, київське «Динамо» виграло Кубок володарів кубків Європи, коли у фіналі переграло угорський «Ференцварош» (третій гол на рахунку Блохіна), і Суперкубок УЕФА — всі три м'ячі у двох матчах у ворота мнюнхенської «Баварії» були забиті Олегом Блохіним, якого французький «Франс Футбол» визнав найкращим футболістом Європи сезону і вручив «Золотий м'яч».

У 1986 році Олег Блохін разом з «Динамо» вдруге виграв Кубок володарів кубків Європи і став кращим бомбардиром турніру.

Всього за свою кар'єру гравця в «Динамо», яка тривала до 1988 року, Олег Блохін зіграв 585 матчів і став семиразовим чемпіоном СРСР та п'ятиразовим володарем кубка СРСР.

21 серпня 1985 року у ворота харківського «Металіста» Блохін першим з радянських футболістів забив 200-й гол у чемпіонатах СРСР; всього ж на його рахунку за рідний клуб у чемпіонаті 211 голів і 319 голів у всіх турнірах, де грало «Динамо».

Характер, спортивна злість і приголомшливе вміння адаптуватися – три якості, котрі відрізняли його гру. Гол «Атлетіко» в фіналі Кубка кубків-1986 – еталон класичного і видовищного футболу:

20 листопада 1987 року в матчі на Кубок СРСР проти волгоградського «Ротора» Олег Блохін забив свій 319-й і останній м'яч за київське «Динамо». Всього за свою футбольну кар'єру на його рахунку 336 голів і багато футбольних рекордів СРСР, так ніким і не перевершених. За збірну СРСР Блохін провів рекордні 112 матчів і забив також рекордні 42 голи.

Закінчивши в 1987 році грати за київське «Динамо», Олег Блохін потім протягом року виступав за австрійську команду Форвертс (Штайр). Олег Блохін ніколи не вів щоденників, але в Австрії зробив кілька нотаток.

«Перший час я відчував себе там дикуном: не знав, що таке кредитна картка. Гроші носив в простому дипломаті ... Талон за неправильну парковку викликав у мене шок. «Я ж Блохін!» - сказав я поліцейському. «Футбол - гуд!» - відповів той, але талончик з лобового скла так і не зняв ... » - згадував, сміючись Блохін.

28 червня 1989 року в Києві відбувся прощальний матч на честь Блохіна, де збірна СРСР зустрічалася зі збірною футбольних зірок світу. Олег прощався зі збірною, граючи за яку він забив 42 м'ячі. Судив ту зустріч суддя Олексій Спірін, який на прощання презентував винуватцеві торжества жовту і червону картки.

 «Аж холодок по шкірі пробіг», - з посмішкою зізнавався пізніше Блохін.

На концерті у Палаці спорту, що відбувся напередодні прощального матчу Олега Блохіна, Тамарою Гвердцителі була виконана пісня «Віват, король!», спеціально написана Юрієм Рибчинським (слова) і Геннадієм Татарченком (музика) для Олега Блохіна. Зал вітав улюбленого спортсмена стоячи, лунали крики «віват», вболівальники скандували його ім’я, трибуни кидали квіти, люди плакали, разом з ними заплакав і великий спортсмен, прощаючись з рідним клубом.

Попрощавшись з київськими вболівальниками, 36-літній Олег Блохін поїхав на Кіпр, де наступний сезон грав за Аріс (Лімасол)..

У 1990-у році він перейшов на тренерську роботу спочатку в закордонних клубах, а у вересні 2003 року Блохін став головним тренером національної збірної України.

Під його керівництвом збірна вперше в своїй історії успішно пройшла відбірковий етап великого міжнародного турніру — чемпіонату світу з футболу 2006 року в Німеччині, причому путівку до Німеччини завоювала раніше всіх інших європейських команд.

На турнірі збірна України, яка вперше брала участь у фінальних стадіях ЧС, дійшла до чвертьфіналу — це найвище досягнення українців. 6 грудня 2007 року Блохін подав на звільнення з поста тренера збірної, після того як не зміг пробитися зі збірною на Євро-2008.

Олег Блохін - найрезультативніший бомбардир радянського футболу. Лауреат Ювілейної нагороди УЄФА як найвидатніший український футболіст 50-річчя (1954–2003). Один з найкращих футболістів в історії радянського футболу. Володар «Золотого м'яча» (1975). Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1972), Заслужений майстер спорту СРСР (1975), Заслужений тренер України (2005). Семиразовий чемпіон СРСР, п'ятиразовий володар Кубку СРСР, двічі володар Кубка Кубків УЄФА. Рекордсмен збірної СРСР з футболу за кількістю проведених за неї ігор і забитих голів. Один з трьох радянських футболістів, який здобував «Золотий м'яч». 

Блохін - один з двох найважливіших людей в історії «Динамо» разом з Валєрієм Лобановським, за самим вибагливим гамбурзьким рахунком. На момент його дебюту в складі команди у неї було 4 титули чемпіонів СРСР та 3 Кубка СРСР, на момент його відходу з клубу - «Динамо» було 12-кратним чемпіоном і 8-кратним кубковладельцем плюс два Кубка кубків і Суперкубок УЄФА.

Безумовно, він не тільки видатний спортсмен і абсолютний рекордсмен серед футболістів часів СРСР, він є і залишився кумиром мільйонів і живою легендою українського і європейського спорту.