[]

Переяславська (з)Рада: трагедія чи історична необхідність?

Переяславська (з)Рада: трагедія чи історична необхідність?

368 років тому в соборній церкві міста Переяслава відбулася подія, яка досі викликає гарячу полеміку істориків, аналітиків, громадських діячів та яка докорінно змінила історію України і всієї Східної Європи. 8 січня 1654 року у місті Переяслав, що неподалеку від Києва, на Старшинській раді Богдан Хмельницький та частина представників козацтва закріпили присягою союз із Московською державою.

Своєю чергою, царський посол боярин Василій Бутурлін на вимогу української сторони відмовився зробити те саме від імені царя, бо неможливо, щоб за "великого государя хто-небудь міг віру вчинити, ніколи не було і тепер не буде".

Передумови

У січні 1648 року на Запоріжжі розпочалася Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Повстанці здобули низку перемог над урядовим військом Речі Посполитої, їх підтримували народні маси, розраховуючи на збільшення козацького реєстру (який утримувався коштом державної скарбниці), послаблення панського гніту Речі Посполитої, утисків з боку відкупників-євреїв — управителів маєтків заможної шляхти, а також поновлення позицій православної церкви на своїх землях.

Однак здобута Богданом Хмельницьким автономія опинилась затиснутою між трьома великими державами Східної Європи — Річчю Посполитою, Османською імперією та Московським царством.

В умовах феодальної Європи Хмельницький не міг офіційно проголосити незалежність, бо не мав права стати легітимним монархом. Він був тільки гетьман, а не нащадок короля Данила, бо навіть не належав до жодного роду руських князів. Серед ватажків повстання теж не було відповідної кандидатури. Вчинити інакше — проголосити республіку з конституцією на зразок Орликової — не було змоги, бо на те бракувало потужного військового підкріплення. До Великої французької революції залишалося ще майже півтора століття

Економічну і людську базу Хмельницького становили Київське, час від часу також Брацлавське і Чернігівське воєводства — землі, обтяжені постійною окупацією Річчю Посполитою та війнами. В таких умовах Гетьманщина ніяк не змогла б провадити затяжну війну.

Єдиний можливий союзник, кримський хан, не був зацікавлений в остаточній перемозі козаків. Тут важили міркування про різну віру та про періодичні набіги на Україну по ясир — джерело ханських прибутків. Самодостатнє господарювання українців завжди було джерелом збагачення татар, шляхти Речі Посполитої та відкупників-євреїв і московського боярства з москалями — служивим людом московського царя. Ще з часів Римської імперії слов'яни були «сильними рабами і сміливими та вмілими воїнами». Саме тому ця імперія не змогла досягти успіху на землях Північного Причорномор'я, хоч мала успіх в просуванні на схід — в Азію.

Отже, спершу Хмельницький намагався побудувати автономне утворення в межах Речі Посполитої, а потім зважився звернувся про військову допомогу до московського царя.

 

Чого варті договори з Росією

Далі розгортався справжній трилер, про перебіг якого російські імперські історики, а за ними — й радянські, воліли не згадувати. Багатогодинні перемовини, що їх проводили представники старшини, які залишили боярина Бутурліна в церкві, нарешті завершилися, і гетьман України Богдан Хмельницький таки погодився взяти на віру бояринову заяву, виголошену двічі, що "царське слово перемінним не буває", витлумачивши її як рівнозначну присязі царя Олексія Михайловича.

Отже, присягу в Переяславі склали лише 284 особи. Того широкого "волевиявлення російського і українського народу про возз'єднання", про яке йшлося в багатьох працях істориків, у фільмах, творах образотворчого мистецтва, не було і в помині. Незважаючи на те, що представники посольства Московського царства згодом побували у 117 містах та містечках Гетьманату, де, за їхніми даними, присягу "білому цареві" склали 127328 осіб, опозиція Переяславській угоді з першого дня її підписання була досить впливовою і численною. Так, відзначимо, що відмовилися присягати Москві Брацлавський, Полтавській, Уманський і Кропив'янський козацькі полки, полковник Іван Богун, частина міщан Києва, Переяслава, Чорнобиля. І серед церковних ієрархів не було одностайності. Митрополит Сильвестр Косів та архімандрит Києво-Печерського монастиря Йосип Тризна також відмовилися присягати московському цареві, чудово усвідомлюючи, що попереду — наступний крок: повне підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату. До речі, так і сталося вже за гетьманату Івана Самойловича 1685 р. Тобто за якихось 30 років після підписання Переяславської угоди.

Багато українських істориків вважають, що саме свобода Московського царства від присяги і стала головним чинником у майбутній руйнації перших паростків державності в Козацькій Україні.

Чи була альтернатива Переяславській угоді?

Курс на зближення з Москвою, який призвів до поглинання згодом більшої частини українських земель, на той час обумовлювався важкою військово-політичною ситуацією, в якій опинилася Гетьманська Україна. Компроміс із державною потугою Речі Посполитої став неможливим через прихід до влади у Варшаві справжніх "яструбів", які хотіли покарати "схизматиків". Після Жванецької кампанії 1653 р. стало ясно, що жодних сподівань не можна покладати й на непевного союзника — Кримське ханство. Його суверен (Османська імперія) все ще продовжував тривалу війну з Венеціанською республікою у Східному Середземномор'ї. На зближення з Варшавою пішли й васали Порти — князівства Трансільванія, Молдавія та Валахія. Отже, реальна допомога могла надійти лише від Москви, тим більше що в українців та московитів був і об'єднавчий стрижень: одна віра — православна…

Шанси на незалежність

Слід відзначити, що оцінювати виключно Переяславську угоду 1654 р. як головну передумову майбутніх поразок України, мабуть, не варто. Так, це був перший, але ще не остаточний, не незворотний крок у цьому напрямку. "Інкорпорація" України до складу Російської імперії розтягнулася в часі.  Шанси збудувати справді незалежну державу ще залишалися. Вже 27 березня 1654р., після непростих перемовин із повноважними послами Війська Запорозького Самійлом Богдановичем-Зарудним і Павлом Тетерею, угоду з Гетьманатом від 8 (18) січня ухвалив цар Олексій Михайлович, таким чином Згідно з Переяславськими домовленостями, між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654 року.

Проте Кремлю вдалося трохи угоду скоригувати (її текст в Україні так і не був оприлюднений, як і досі невідоме місцезнаходження тексту самої Переяславської угоди), ввівши нові положення про обмеження політичного та економічного суверенітету; заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з Річчю Посполитою і Османською імперією; всі витрати на утримання козацького війська (реєстр складався з 60 тис. осіб) лягали на гетьманську скарбницю, контрольовану московськими дяками. Але Гетьманська Україна все ж таки зберігала адміністративно-територіальний устрій, органи управління, продовжувала користуватися власним правом. "Березневі статті" стали другим кроком до суверенної поразки України, однак, знову ж таки, Богдан Хмельницький практично ігнорував накинуті його послам істотні обмеження суверенітету.

Як пише доктор історичних наук Віктор Горобець, "наприкінці 1656 — першій половині 1657 року Переяславська угода вичерпала свій потенціал. Як одна, так і друга сторони плекали надії скоригувати її положення».Через два роки після Переяславської Ради Богдан Хмельницький остаточно переконався в тому, що зробив помилку, звернувшись за допомогою до московського царя. Тоді він уклав спрямований проти Польщі військовий союз з Трансільванією, Швецією і Бранденбургом, розраховуючи спертися на ці держави, щоб піти з-під руки Москви, але при цьому не потрапити і під владу Польщі. Але Хмельницький помер перш, ніж встиг все це реалізувати.

Смерть Богдана Хмельницького 27 липня 1657 року і боротьба за гетьманську булаву зробили позицію Москви більш виграшною. Наступник Великого Богдана, Іван Виговський, намагався зміцнити міжнародний авторитет Гетьманської України, проводив активну зовнішню політику, але кремлівські агенти підбурювали селян та запорожців на повстання; відбулися кілька заколотів. 6 (16) вересня 1658 р. гетьман Іван Виговський укладає Гадяцький договір, за умовами якого Україна (під назвою Велике князівство Руське) входила на рівних правах із Польським королівство та Великим князівством Литовським до складу триєдиної федерації — Речі Посполитої.

Навесні 1659 р. Московія перестала гратися в «союзника» і перейшла до відкритої агресії, відправивши на українські землі 100-тисячну армію.  Велика московська армія вирішила захопити Конотоп перед тим, як просуватися далі вглиб України. Облога Конотопа почалася 21 квітня 1659 року. Гетьман Григорій Гуляницький протягом 70 днів облоги Конотопа відбивав атаки багаторазово переважаючих сил московських військ, що дало Івану Виговському змогу і час зібрати союзну армію. За два місяці облоги московити втратили не менше 10 000 чоловік, але Конотоп так і не взяли.

Коли до Конотопу нарешті підійшли війська гетьмана Івана Виговського і кримського хана Мехмеда Гірея IV, зав'язався бій. Московіти, розуміючи, що подальше протистояння марне, відступили в Московію. В результаті війни втрати московської армії склали не менше 30 000 чоловік убитими. Козаки втратили близько 4000, татари - близько 6000 бійців.

Розгром під Конотопом зробив величезний деморалізуючий вплив як на тодішнє російське суспільство, так і на офіційну Москву. Цар наказав споруджувати земляні вали навколо столиці. У місто хлинули жителі навколишніх міст і сіл. Поповзли навіть чутки про переїзд царя за Волгу - в Ярославль. Всі чекали швидкої появи під стінами Москви Виговського з кримськими татарами…

У цій битві українські козаки разом з кримськими татарами вщент розгромили московське військо. Проте навіть блискуча перемога союзних військ  над московським військом під Конотопом виявилася насправді пірровою. Україна повернула свободу, але не змогла нею розпорядитися: нові протигетьманські виступи та новий наступ новосформованих московських військ примусили Івана Виговського зректися булави (ці паралелі з сьогоденням вам нічого не нагадують?).

Роль Речі Посполитої

Головною причиною розпочатого в 1648 році повстання українського народу проти польських панів був нестерпний національний і релігійний гніт. Сучасник подій Визвольної війни писав:

«Багато нам розповідають про турецьке рабство, але це стосується військовополонених, а не тих, що проживає у турків під владою, обробляє землю або займається торгівлею. Останні, заплативши річну данину або закінчивши покладену на них роботу, вільні так, як не вільний у нас жоден шляхтич. А у нас тут в Посполитій  всякому можна робити те, що заманеться: від цього і виходить, що найбідніший і слабкіший робиться невільником багатого і сильного, сильний завдає слабкому безкарно всякі несправедливості, які йому заманеться. У Туреччині ніякий паша не може того робити навіть останньому мужику, інакше поплатиться за те головою ... і у татар мурза і високий улан не сміють так ображати простого хлопа, хоча б і іновірця; ніхто і не подумає про це: всяк знає, що його самого можуть повісити перед будинком скривдженого. Тільки у нас в Польщі вільно все робити і в містечках, і в селищах. Азіатські деспоти за все життя не замучать стільки людей, скільки їх замучать щороку у вільній Речі Посполитій».

 

Та з часом, Річ Посполита у війнах зі шведами та московітами, поступово сама  втрачала позиції, аби взагалі не втратити незалежність, виснажена війнами, Річ Посполита пропонує Московії мирну угоду. У лютому 1686 року польська делегація прибуває до Москви, де після тривалих переговорів було підписано «Трактат про вічний мир». Згідно з досягнутими домовленостями Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запорозьку Січ, Смоленщину і Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом, зберігала за собою Північну Київщину, Волинь і Галичину, де зобов'язувалась надати православним свободу віросповідання (в обмін на аналогічні права католиків на території Московського царства), а південь Київщини і Брацлавщини від містечка Стайок до ріки Тясмин з містами Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин й інші землі, спустошені за роки війни, мали стати нейтральною територією.

У польсько-литовському суспільстві «Вічний мир» був сприйнятий вкрай негативно через величезні територіальні поступки і був ратифікований сеймом лише в 1764 році.

Для Гетьманщини і для всієї України «Вічний мир» став актом її остаточного поділу по Дніпру й початком втрати суб'єктності, символічно співпавши з перепідпорядкуванням того ж 1686 року Київської митрополії Москві. Саме з тих часів можна вести відлік часу, коли Україна опинилася у сфері впливу Москви. 

Наслідки

Невдовзі після зречення Івана Виговського українські землі охопила Руїна; не вщухали чвари у середовищі козацької старшини, невдачею завершувалися спроби деяких гетьманів вийти на шлях незалежності. Цар Олексій Михайлович лише розпочав цей процес поглинання України, а вже Петро I і Катерина II довершили його, знищивши рештки автономії Гетьманату і, нарешті, зруйнувавши останній справжній демократичний бастіон нашого народу — Запорізьку Січ.

Проте вкрай важко оцінювати події середини XVII ст. безвідносно до реалій, які впали на Україну в наступні часи, забувати (а цим грішать насамперед російські історики та свої історики-лакеї) про Батуринську різню 1708 р. про багато десятків тисяч козаків і селян, які загинули під час побудови Санкт-Петербурга, Ладозького каналу; про повне закріпачення українського селянства, якого воно не знало за часів панування Речі Посполитої. Нарешті, згадаємо про Валуєвський циркуляр 1863 р. і Емський указ 1876 р. "царя-визволителя" Олександра II, які призвели до фактичної заборони української мови.

Історія України – це історія нескінченної боротьби за незалежність

Вся історія України XX ст. — це суцільний жах. Українці гинули у вирі російсько-японської війни. Згодом — і під час Першої світової "за царя та отєчєство", а галичани, буковинці й закарпатські українці, відповідно, — за цісаря Австро-Угорщини. Під час Громадянської війни - на теренах вже колишньої імперії Романових, у 1917-1921 рр. українці відчули на собі караючу руку московського більшовизму (про це Український дощ зробить окрему публікацію-дослідження), потім в в радянські часи - три Голодомори, масові репресії 1930-х років, нарешті — Друга світова війна забрали життя багатьох мільйонів наших співвітчизників. Сьогоднішея війна, що розв'язана Росією на сході УКраїни у 2014 році, вже шостий рік щоденно забитає життя українців, і ця страшна цифра людських втрат сягає вже кілька десятків тисяч.

Завершимо свою розповідь словами українського історика Михайла Драгоманова, які він написав ще у 1872 році  в ізборнику   "Пропащий час"

  "Плакати про старовину, бажати вернути її — завжди даремне діло. Ми знаємо добре, що того, чого ми хочемо, — не було ще ніколи на світі, а тільки буде колись, як люди стануть далеко розумнішими, ніж тепер. Одначе оглядатися назад треба, щоб знати, що тепер стало так гірко, щоб не помилитися знов, як колись помилялись. Українцям добре оглянутися назад і пригадати останні дві сотні і два десятки років, після того, як козаки українські під проводом Богдана Хмельницького піддались під руку "царя Восточного, Московського" у 1654 році".

Ці слова одного із перших українських політологів актуальні й сьогодні. Але чи стали ми розумнішими?

[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house2.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Схожi
Знищення російською імперією Запорозької січі
Історія
Знищення російською імперією Запорозької січі
3 серпня 1775 року російська імператриця Катерина II видала маніфест, яким оголосила про ліквідацію Запорозької січі...
105 років тому було ухвалено II Універсал Центральної Ради: росія визнала право України на автономію
Історія
105 років тому було ухвалено II Універсал Центральної Ради: росія визнала право України на автономію
16 липня 1917 року на відкритому засіданні Центральної Ради Володимир Винниченко урочисто виголосив ІІ Універсал...
Декларація незалежності США: з днем народження, Америко!
Історія
Декларація незалежності США: з днем народження, Америко!
4 липня 1776 року у Філадельфії Другий континентальний конгрес прийняв Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки від Великої Британії і її короля...
Життя і смерть Леді Ді – все, що потрібно знати про принцесу Уельську
Історія
Життя і смерть Леді Ді – все, що потрібно знати про принцесу Уельську
1 липня 1961 року у Сандрінгемі народилася Діана Френсіс Спенсер. Їй не судилося стати королевою Британії, але вона стала «королевою людських сердець»...
25 років тому були підписані так звані «Великі угоди» між Україною і росією
Історія
25 років тому були підписані так звані «Великі угоди» між Україною і росією
31 травня 1997 року підписано «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією»...