Пам'яті великого Тренера

13 травня 2002 року, не приходячи до пам'яті від перенесеного шість днів перед тим інсульту, помер Валерій Васильович Лобановський, український футболіст і тренер, почесний киянин, багаторічний наставник «Динамо» (Київ), збірних СРСР і України, номінант в топ-10 зі 100 найкращих тренерів планети.

Валерій Лобановський народився 6 січня 1939 року в Києві в робітничій сім'ї. Після закінчення футбольної школи молоді вступив до Київського політехнічного інституту, де з багаточисельними перервами навчався до 1964 року і покинув його, так і не закінчивши. У 1957 році він був запрошений у київське «Динамо» і 29 травня 1959 року дебютував у основному складі в матчі чемпіонату СРСР. У сезоні Лобановський 1960 року став кращим бомбардиром клубу, а в настуному — чемпіоном СРСР. Він грав на лівому фланзі нападу і прославився вмінням надзвичайно точно подавати підкручені м'ячі з кутових та штрафних ударів («сухий лист»), коли м'яч по складній траєкторії залітав у дальній від воротаря кут. Ігрову кар'єру Лобановський завершував в одеському «Чорноморці» (1965-66 рр.) та донецькому «Шахтарі» (1967-68 рр.) й зіграв загалом 253 матч у чемпіонаті СРСР і забив 71 гол.

У 1968 році 29-річний Лобановський став тренером дніпропетровського «Дніпра», з яким через три роки вийшов у вищу лігу і в перший же сезон зайняв шосте місце в чемпіонаті СРСР. У жовтні 1973 року він став тренером київського «Динамо», яке переживало тривалий спад, і під його керівництвом команда зуміла завершити чемпіонат на другому місці. У січні 1974 року до Лобановського приєднався його колишній партнер по «Динамо» Олег Базилевич, який після закінчення кар'єри тренував «Шахтар» (Донецьк). Під керівництвом цього тандему у 1974 році кияни виграли чемпіонат і здобули Кубок СРСР.

У 1975 році київське «Динамо» здобуло радянському клубному футболу перші в його історії європейські призи — Кубок кубків і Суперкубок УЄФА, перемігши у фіналі угорський «Ференцварош» з рахунком 3:0 і німецьку «Баварію» з рахунком 3:0 (по сумі двох матчів), відповідно.

За підсумками 1975 року британська Асоціація спортивних журналістів визнала «Динамо» (Київ) найсильнішою спортивною командою світу, а Лобановського та Базилевича — найкращими спортивними тренерами світу.

З метою підготовки до чемпіонату Європи і Олімпійських ігор в 1976 році Лобановський був призначений головним тренером збірної СРСР, залишаючись тренером клубу. І хоча чемпіонат СРСР був перекроєний на догоду київського «Динамо» і Лобановського, вагомим результатом стала лише «бронза» на Олімпіаді в Монреалі, після чого Лобановського звільнили з поста тренера збірної. Цього ж року через конфлікт з гравцями з «Динамо» пішов Базилевич. Все це негативно розначилось на результатах і лише в 1980 році «Динамо» зуміло знову виграти чемпіонат СРСР й повторило успіх у 1981 році.

Лобановський знову став тренером збірної СРСР, але вже звільнившись з клубу. Друга спроба була ще невдалішою, а кияни закінчили чемпіонат на 10-у місці. Повернувшись в «Динамо» у 1984 році, Лобановський зумів налагодити гру і зробити «дубль», вигравши і чемпіонат і Кубок СРСР 1985 року. Наступний рік знову став для нього тріумфальним — «Динамо» вдруге виграло Кубок кубків УЄФА, перемігши у фіналі мадридський «Атлетико» з рахунком 3:0, і Лобановський втретє став тренером збірної.

На чемпіонаті світу в Мексиці збірна СРСР, до складу якої входило 8 киян, показала пристойну гру, але вилетіла з турніру, програвши в 1/8 фіналу збірній Бельгії. За підсумками 1986 року «Динамо» було визнано другою командою, а Лобановський — другим тренером світу; крім того, динамівець Ігор Бєланов став кращим футболістом Європи. Через два роки збірна СРСР під керівництвом Лобановського стала срібним призером Чемпіонату Європи, перемігши Голландію, Англію, Італію і програвши у фіналі вже раз переможеним голландцям.

«Тактика важливіша за гравців» — говорив Валерій Лобановський

Після здобуття Кубка Радянського Союзу і перемоги у першості 1990 року Валерій Лобановський став найтитулованішим тренером часів СРСР: 8 чемпіонств та 6 Кубків СРСР. Однак після провального чемпіонату світу 1990 року, Лобановський залишив клуб та збірну і наступні шість років працював зі збірними ОАЕ та Кувейту.

Відео - великі спортсмени світу Платіні, Анчелотті і Ферран про Валерія Лобановського:

1 січня 1997 року Валерій Лобановський повернувся до тренування «Динамо» і цього ж року клуб виграв чемпіонат України, а в наступному зробив «дубль». У розіграші Ліги чемпіонів дійшов до 1/4, феноменально перегравши «Барселону» з рахунком 7:0 за підсумками двох матчів. Сезон 1998/99 років став ще успішнішим — знову чемпіонство і Кубок України та вихід у півфінал Ліги чемпіонів. В 2000 році кияни втретє підряд зробили «дубль», а в наступному — впяте підряд виграли чемпіонат України. Проте як тренер національної збірної Лобановський не досягнув жодних помітних результатів.

Ще з 1988 року у Лобановського почались проблеми з серцем — у нього стався інфаркт. В 2001 році він пережив другий інфаркт, йому зробили операцію і він був змушений пропустити всі виїздні ігри «Динамо» у Лізі чемпіонів. 7 травня 2002 року під час календарної гри чемпіонату з «Металургом» у Запоріжжі Валерію Лобановському стало погано; він був прооперований з діагнозом «інсульт», але помер 13 травня 2002 року о 20:35 у віці 63-х років, не приходячи до тями. Фінал Ліги чемпіонів УЄФА, який через 2 дні відбувся у Ґлазго (Шотландія), розпочали з хвилини мовчання на знак пошани до Валерія Лобановського.

14 травня 2002 року Валерій Васильович Лобановський був похований на Байковому кладовищі у Києві. Попрощатися з ним прийшло понад 60 тисяч чоловік, включаючи вищих посадових осіб держави.

Як писав Український Дощ, легендарний наставник київського "Динамо" і збірної СРСР Валерій Лобановський увійшов до топ-10 зі 100 найкращих тренерів за всю історію планети за рейтингом авторитетного британського видання FourFourTwo.

Стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського розташований в Міському саду в центрі столиці України і названий 15 травня 2002 року на честь великого тренера.

Під час Революції Гідності, пам'ятник Валерію Васильовичу Лобановському виявився в епіцентрі конфлікту, як раз між протиборчими сторонами. Під час боїв на Грушевського вогонь від палаючих автобусів, димових шашок і гранат із запальною сумішшю почав підступати до пам'ятника все ближче, дим охоплював скульптуру. Щоб уникнути пошкодження від каменів, куль і гару від автомобільних покришок, пам'ятник В.В.Лобановського силами активістів Євромайдану обернули в вогнестійкий брезент. Під час робіт бойові дії на площі були припинені, настало тимчасове перемир'я. Пам'ятник був врятований.

Після перемоги Революції пам'ятник Валерію Лобановському був відмитий від сажі  і відреставрований. Відновними роботами біля стадіону займалися самі активісти Євромайдану.

В даний час на стадіоні «Динамо» проводяться екскурсії для дітей з інших регіонів України, з обов'язковим відвідуванням пам'ятника Лобановському, а під час коронавірусу футбольні фанати дбайливо наділи на обличчя Лобановського захисну маску, щоб "любий Васильович не захворів".