[]

Нестор Махно

Нестор Махно

Радянська історіографія завжди подавала історію України і її діячів в перекрученому, зіпсованому, а, часом, і в опоганеному вигляді. Але є імена, до яких у Совєтів була особлива нелюбов і навіть страх. Ці особистості отримали свою «містичну славу», про них до сьогодні розповідають з жахом і складають легенди, їх персони демонізовані і неоднозначні. Одне з таких імен - Нестор Махно.

Російська історіографія представляє Нестора Махна виключно як жорстокого мракобіса, анархіста, кривавого маніяка, спонтанно і невмотивовано віддаючого накази своїй банді, махрового антисеміта і противника будь-якої системи і порядку. І в російській, і в зарубіжній пресі про махновщину пишуть як про хаотичний партизанський рух з елементами селянського бунту. Радянська ідеологічна парадигма нав'язувала читачеві і глядачеві вкрай одіозний образ Махна як тупого патлатого карлика, психопата, алкоголіка, антисеміта і кривавого маніяка.

Згадайте книги «Червоні дьяволята», «Ходіння по муках» і художні фільми, зняті за мотивами цих книг, в яких Махно в оточенні бандитів пив самогон кружками і в хвилини алкогольної абстиненції люто рубав шаблею комуністів і євреїв.

Український Дощ пропонує розібратися об'єктивно и неупереджено в історичних фактах тієї епохи и присвячує цей огляд легендарній особистості та іконі анархії - Нестору Івановичу Махно.

Головний бунтар в українській історії - це точно про Нестора Махно. Полководець часів Громадянської війни, військовий і політичний діяч, командувач Революційної повстанської армії, ватажок селянського повстанського руху 1918–1921 років, один з ідеологів анархізму і тактик ведення партизанської війни – з таким наробком Нестор Іванович опинився в списку знакових постатей ХХ століття, адже виходець із сім'ї селян, Махно не просто підняв селянське повстання на південноукраїнських землях, а й намагався організувати зачатки державності на підконтрольних йому територіях. Його ім'я обросло легендами та міфами і ми спробуємо розібратися, що правда, а що ні.

Народився знаменитий батько Нестор Махно 8 листопада 1888 року в селі Гуляйполе Запорізької області (тоді зв. Олександрівський повіт) у родині сорокадворічного селянина Івана Родіоновіча Махна та его дружини Явдохи Матвіївни Передерій. Наступного дня хлопчика охрестили у Христо-Воздвіженській церкві й дали им’я Нестор. Кажуть, що при хрещенні на священику спалахнула ряса і горіла вона вогнем бездимним, блідо-рожевим, нешкідливим. Батюшка без зволікання передрік: «Це дитятко - в силі, по землі вогнем пройде». Так і сталося у всіх сенсах.

У 1889 році, коли Несторові не виповнилося ще й року, помирає батько і мати залишилася у великій матеріальній скруті з п'ятьма синами: Карпом, Савою, Григорієм, Омеляном та найменшим Нестором.

 «На 8-му році мати віддала мене в двокласну початкову школу. Навчався я добре, шкільні премудрості давались мені легко. Зимою навчався, а літом наймався до багатих хуторян пасти вівці або телята. Під час молотьби ганяв у поміщиків в арбах волів, одержуючи за це по 25 копійок в день», — так згадував Нестор Махно про своє дитинство. Згодом працював у малярній майстерні, в купецькій лавці.

Перші грабежі

У 1905—1906 роках Нестор сприяв українським соціал-демократам і навіть розповсюджував їхню літературу та листівки. Проте для нього цього було замало, він прагнув до активних дій: у 1906 став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», що діяла на Катеринославщині і став займатися експропріаціями.

Анархісти вважали, що гроші, захоплені під час експропріацій (конфіскацій майна), потрібні революції, що вони такими заходами атакують приватний капітал, щоб привчати робітників і селян не поважати приватну власність. Виручені гроші анархісти використовували на придбання зброї, яку купували навіть у Відні, на створення нових груп, на пропаганду і особисті потреби.

Уночі 14 жовтня 1906 відбулося перше бойове хрещення Нестора: троє озброєних анархістів у паперових чорних масках увірвалися до будинку місцевого торговця Ісаака Брука (на якого колись працював Нестор) і стали вимагати видати на користь «бідних хліборобів» 500 рублів. Торговець, пославшись на свою бідність, видав революціонерам лише 151 рубль. Наприкінці 1906 року Махна уперше було заарештовано за звинуваченням у тероризмі і він потрапив під нагляд поліції.

До речі, при реєстрації дитини, мати записав дату народження сина роком пізніше - так іноді робили, щоб не віддавати зовсім вже юних синів в армію. Пізніше приписаний рік врятував Нестору життя.

«У серпні 1908 року я був знову схоплений і посаджений у в'язницю,» - згадував пізніше Махно. - «В березні 1910 роки я, на чолі шістнадцяти обвинувачених, був засуджений Одеським військово-окружним судом в м Катеринославі та засуджений до смертної кари через повішення. П'ятдесят два дні сидів я під смертним вироком, після чого, завдяки неповноліття в момент злочину, а почасти завдяки клопотам матері, смертна кара була замінена безстроковою каторгою»

Є свідчення про те, що мати Махна просила про помилування сина особисто царя Миколу II. Як би там не було, Махно привезли в Москву закованим в ланцюзі по руках і ногах і посадили в каторжну тюрму Бутирки, де він був прикутий до стіни і просидів вісім років і вісім місяців до звільнення Лютневою революцією. 

Військова справа

1911-1917 роки - Нестор БУВ ув'язнений у Бутірській тюрмі в Москві. Післе Лютневої революції 1917 в Росії, Махно вернувся у березні додому, де розгорнув широку діяльність як політик и військовий діяч. Ставши одним Із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих и селянських депутатів та профспілку металургів.

Створена Махном місцева адміністрація провела розпад маєтків великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.

У кінці 1917 р. — початку 1918 р. Махно сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О. Каледіна.

Наступ німецько-австро-угорських військ (після укладення Берестейського миру весною 1918 р.) примусив Махна виїхати з України і кілька місяців перебувати  у Таганрозі, Царицині, Москві.

Назад Нестор повертався поїздами, маскуючись під солдата. Декілька разів державна варта намагалася його впіймати, проте безуспішно. По поверненню до свого села влітку 1918 р., Махно дізнався що хату його матері спалили гетьманці, а його старшого брата, інваліда, учасника першої світової війни, розстріляли, тому що вважали, що він брав участь у боротьбі проти німців та режиму Павла Скоропадського. Тоді Махно організував повстанський загін під назвою Чорна Гвардія, і відновив боротьбу проти німецько-австро-угорських військ та уряду гетьмана Павла Скоропадського.

Армія Махно

Армія Махно була унікальною по своїй структурі організацію. Справа в тому, що існуюча тоді армія більшовиків мала у своєму складі величезну кількість генералів і офіцерів з російської імператорської армії. І, хоча радянська армія не раз намагалась відмовитися від традицій російської імператорської армії, але зіткнувшись з першими невдачами при сутичках з німцями, одразу поверталась до колишньої структури. Так більшовики і не наважились змінити в своїй армії (і в своїй державі) головне- відносин між владою і народом. Імперські амбіції царської Росії стали радянськими імперськими амбіціями.

Нестор Махно відпочатку об’єднував навколо себе людей на інших засадах: формуючи повстанську армію, він не копіював систему управління, підготовки кадрів і логістики російської імператорської армії, а створював абсолютно нову, засновану на інших зрозумілих і простих принципах військову структуру, якої не було ані до нього, ані (на жаль) після.

Три основних принципи, на яких базувалася армія Нестора Махна

  • добровільний принцип формування армії;
  • виборний принцип всього керівного складу армії;
  • принцип самопідготовки кожного - від рядового до командувача.

 Добровільний принцип формування збройної сили означав, що армія Нестора Махна складалася лише з тих, що добровільно прийшли в армію. З іншого боку, волонтерство не значило, що в повстанську армію Нестора Махна набиралися всі бажаючі - кандидат мусив  відповідати певним критеріям, перш за все інтелектуальним.

Принцип виборів всього командного складу означав, що командири всіх частин армії, члени штабу та ради армії і взагалі все особи, що займають відповідальні посади в армії повинні бути схвалені повстанцями або загальними зборами. Такий принцип - був кинутим викликом не тільки армії більшовиків, а й взагалі всій історії імператорської армії.

Принцип самопідготовки означав, що всі правила армійського порядку і підготовки вироблялися обраними комісіями повстанців, затверджувалися загальними зборами армійських частин і дотримувалися під суворою відповідальністю кожного повстанця і командира.

Найбільше повстанцями віталося, коли людина або підрозділ, які приходили в армію, вже зі своєю пропозицією: тактичним або технічним, або їх об'єднанням - тактико-технічним.

Два приклади цього принципу в дії:

Перший приклад. У листопаді 1918 року загін Щуся (який повним складом увійшов в армію Махна), приніс тактичний метод, що відомий по теперішній час (і не втратив своєї актуальності), - це «просочування», тобто проходження невеликими організованими підрозділами через бойові порядки ворога. Як наслідок, цей тактичний метод бою махновці довели до досконалості.

Другий приклад. Уже в березні 1919 року в складі армії Махна були сформовані перші дві батареї з 75-мм британських і французьких гармат (знятих з захоплених бронепоїздів білогвардійців).  Фома Кожин запропонував метод стрільби артилерії, коли дві батареї по змінно змінюють один одного на позиціях (і постійно переміщаючись), для супроводу вогнем наступу власної піхоти.

З своїми розробками та ідеями приходили в армію Махно і колишні солдати російської імператорської армії, ветерани російсько-японської війни. Таким чином поступила «рацпропозиція»  замінити звичайні вози ресорними тачанками з кулеметами, які вороги потім називали махновськими "колесницями смерті" або, оспіванами в піснях того часу, тачанками. Приходили різні грамотні люди, було чимало німецьких колоністів, які прекрасно розбиралися в усіх видах та засобах зв'язку, включаючи радіостанції. Більш того, вміння працювати на засобах радіозв'язку, і пояснює можливості проведення тих рейдів по тилах  «добровольчої армії» Махно, які за фактом було проведено у вересні 1919 року.

Армія Нестора Махна з того часу і понині - є єдиною збройною силою на просторі колишньої російської імперії серед країн (Білорусі, України та Московії), в якій основним тактичним завданням артилерії була «швидкість відгуку». Чуйність вогневої підтримки артилерії армії Махно ніколи не перевищувала 2-х хвилин, про це із захопленням писали самі білогвардійці, і це ж породило безліч легенд про те, що в армії Нестора Махна служили німці.

Для порівняння. Зараз прийнятним часом чуйності вогневої підтримки в країнах НАТО визнані саме дві хвилини. Менше  - можна, і це постійно заохочується і підвищує кваліфікацію, але більше двох хвилин – це затримка за часом, вона не просто не вітається, а вважається зривом місії піхоти.

Тобто, сто років тому,  в армії Нестора Махна чуйність вогневої підтримки була встановлена ​​згідно тих бойових характеристик, які не втратили своєї актуальності до нинішнього часу. Як ви думаєте, було через що більшовикам дискредитувати армію Махно і його особисто? Звичайно, так. В умовах, коли самі більшовики так і не змогли створити нічого подібного ні у військовій теорії, ні тим більше в практиці військового мистецтва.

Принцип самопідготовки мав місце в армії Нестора Махно не примусово і не в наказовому порядку, а тому що кожна людина в армії Махна мала можливість на самостійну оцінку ситуації, проявляти ініціативу і прийняття відповідного рішення. У цьому випадку людина сама починав визначати закономірність тієї чи іншої операції, битви або бою. І надалі застосовувати отримані знання на практиці. Саме цю мету і переслідував Нестор Махно, тоді, коли започаткував правила, за якими діла його армія.

І безумовно, результат не змусив себе довго чекати, - навесні 1919 року армія Нестора Махна не просто розгромила корпус генерала Слащова, а й провела рішучу наступальну операцію в тилах «добровольчої армії» генерала Денікіна.

Махно під час громадянської війни став видатним військово-начальником, який створив мобільну, маневрену армію з 250 000 активних шабель і багнетів. Махновці мали три бронепоїзди, 5 аеропланів, 60 знарядь (це 15 артилерійських батарей), 800 кулеметних тачанок. Кращі генерали Білій армії, - Денікін, Врангель, Слащев, Шкуро, Барбовича, кращі частини Червоної армії, німецькі окупанти, армія отамана Григор'єва неодноразово були розгромлені махновцями.

Армія Махна взяла штурмом Перекоп, розгромивши Врангеля і поклавши край громадянській війні. У той же час більшовики, тричі укладали союз з Махно в критичні моменти громадянської війни, тричі зраджували його, коли ситуація стабілізувалася. Нарешті, після того, як махновці взяли штурмом Перекоп і забезпечили перемогу більшовикам, їх командири і бійці були зрадницьки роззброєні і викошено кулеметним вогнем.

Махновські атаки з повітря

Як не дивно, але міфи на тему військово-повітряних сил анархістів базуються на реальних фактах.  Днем народження махновських ВПС вважається 29 грудня 1918 року. Того дня в Катеринославі літаки вперше потрапили до рук анархістів - війська УНР, відступивши, залишили на міському аеродромі сім аеропланів. До дивізії Махна був приписаний 22-й авіазагін РСЧА, і його літаки отримали задачу підтримувати маневри анархістів з повітря на трипланах англійської конструкції. Під час боїв махновські авіатори здійснили бомбометання по станційних спорудах з висоти 1.100 м, брали участь у взятті Маріуполя 28-29 березня. З нього вели розвідку і скидали бомби на порт, де зосередилася ворожа артилерія.

Євреї і Махно

Всупереч чуткам, Махно не був антисемітом, адже анархізм, подвижником якого був Нестор, за своєю природою інтернаціональний. Якось раз на станції Верхній Токмак батька побачив плакат: «Бий жидів, рятуй революцію, хай живе батько Махно». Махно наказав розстріляти автора.

В армії махновців чималу роль відігравали євреї-революціонери, з яких багато хто відбув каторгу за революційну діяльність 1905 року або вернувся з еміграції з Західної Європи і Америки. Єврейські трудові колонії, що були в повітах Маріупольському, Бердянському, Олександрівському та інших, брали найактивнішу участь в районних з'їздах селян, робітників і повстанців, маючи там своїх представників.

У лютому 1919 р, зважаючи на випадки антисемітизму, Махно запропонував всім єврейським колоніям організувати самооборону і видав необхідну кількість гвинтівок і патронів кожної колонії. У той же час він організував і провів по всьому району ряд мітингів, на яких закликав маси до боротьби зі злом антисемітизму. Єврейські колонії дали з-поміж себе значну кількість бійців в ряди повстанської армії. В армії повстанців-махновців була особлива єврейська батарея, яка обслуговувалась євреями-артилеристами і мала єврейську роту прикриття. Ця батарея, під керівництвом повстанця-єврея Лейби Шнейдера, героїчно обороняла Гуляйполе від наступаючого в червні 1919 року генерала Шкуро і, борючись до останнього снаряда і патрона, вся полягла, але затримала білогвардійців на 10 годин.

На підтвердження про національну терпимості Нестора Івановича публікувалися спогади Давида Веніаміновича Міллера, лікаря з Харкова, який був запрошений в армію Махна в якості начальника медичної частини. Він розповідав про євреїв, що поювали під знаменами Махна - Лева Зіньківського, начальника армійської контррозвідки; Олену Келлер - секретаря культпросвітвідділа, а також що до нього самого махновці ставилися з повагою.

Гуляйполе - вільна держава батька Махна

Радянські історики не дуже любили згадувати про Гуляйполе. А якщо і згадували, то з несхваленням, як про центр «махновщини» - селянського руху, яке проіснувало з 1917 по 1921 рік. Виникнення в Гуляйполе «держави в державі» до сих пір вважають однією з найбільш незвичайних загадок історії України. Незважаючи на те що збереглися архівні документи, які проливають світло на основні події «махновщини», її роль в становленні української державності ще не визначена.

Історія Гуляйполя як поселення сягає корінням в 70-80 роки XVIII століття, коли на річці Гайчур під захистом фортець Дніпровської лінії селилися втікачі - кріпосні селяни і гайдамаки. Про походження назви центру махновського руху єдиної думки не існує. Одні дослідники вважають, що Гуляйполем село зветься тому, що тут довгий час залишалася незаселена пустка, на якій селилися розбійники, інші ж вважають, що так називали будь-які незаселені землі. Як би там не було, невелике військове поселення досить скоро перетворилося в невелике містечко, а пізніше стало волосним центром Новоросійської губернії.

Колись Гуляйполе входило до складу Вольностей Війська Запорозького. Тому ставлення до землі тут було особливим. Це біла козацька вольниця. Селяни Гуляйпольщіни були общинниками (на початок XX століття 99,5% надільних земель вважалося колективною власністю і не підлягало продажу на сторону). У них був величезний досвід общинного самоврядування, на відміну від інших районів, де було прийнято індивідуальне господарювання.

Щоб зрозуміти, чим же все-таки була республіка батька Махна в грізні революційні роки, для початку потрібно хоча б коротко описати обставини її виникнення. До кінця 1918 обстановка в Україні була непростою. Влада Директорії Української Народної Республіки, що змінила гетьмана Скоропадського, була занадто слабка. В українській провінції цілі райони контролювалися арміями, зграями і бригадами місцевих отаманів, які прагнули встановити свою владу. У той час на Україні виникло чимало незалежних «республік»: Переяславська, Дерманська, Мліївська, Пашковська, Баштанська ... Але те, що відбувалося в Гуляйполе, не мало аналогів – Махно хотів створити особливу форму суспільного устрою, що сягає корінням у часи Запорізької Січі.

Нестор Іванович Махно був послідовним захисником інтересів трудового українського селянства. Намагаючись організувати селян свого та навколишніх сіл, він створює професійну спілку селян-наймитів, організовує трудову комуну і місцеву сільраду. Він був натхненний головним своїм завданням - згуртувати і організувати все селянство настільки міцно, щоб воно могло раз і назавжди вигнати кріпосників-управителів і будувати своє життя. І він, просуваючись в цьому напрямку, вів організаційну роботу серед селян, як талановитий практик, лідер і борець, справжній народний «батька».

Махновщина представляла собою низовий рух селян і робітників. Його історія показує, що основне в ньому - прагнення утвердити свободу праці шляхом революційної самоорганізації мас. З перших днів свого зародження рух охопив бідноту всіх національностей, що населяли район. Переважна більшість становили, звичайно,  селяни.

В "Декларації", випущеної Реввоєнрадою армії в жовтні 1919 р в главі з національного питання махновці говорять наступне:

"Говорячи про незалежність України, ми розуміємо цю незалежність не як незалежність національну, типу петлюрівської самостійності, а як незалежність соціальну і трудову робітників і селян. Ми заявляємо про право українського (як і будь-якого іншого) трудового народу на самовизначення не в сенсі "самовизначення націй", а в сенсі "самовизначення трудящих" ... "

А ось як вирішувалося питання про мову та її викладання в школах:

"У культурно-просвітній відділ армії махновців надходять запити від вчительського персоналу про те, якою мовою викладати тепер в школах (в зв'язку з вигнанням денікінців). Революційні повстанці, тримаючись принципів справжнього соціалізму, не можуть ні в якій області і ні в якій мірі насилувати природні потреби народу українського. Тому питання про мову викладання в школах може бути вирішене не нашою армією, а тільки самим народом, в особі батьків, учителів та учнів»

Конкретні починання гуляйпільців в галузі шкільної справи виявилися в наступному. Селяни і робітники всім селом брали на утримання учительський персонал, який був у всіх школах (в Гуляйполе було кілька початкових шкіл і дві гімназії). Була створена шкільна комісія з представників селян та робітників, якій було доручено навчально-організаційна, а також господарська сторона шкільного справи. Одночасно з цим в Гуляйполі були організовані заняття з неписьменними і малограмотним повстанцями.

Також велику увагу повстанці приділяли театру. Ще до угоди з більшовиками, коли повстанської армії доводилося день у день приймати бої з численними противниками, при ній постійно зберігалася театральна секція з самих повстанців, яка, наскільки дозволяла бойова обстановка, ставила п'єси частиною для повстанської маси, частиною для селян.

Махно і мова

Мабуть, останнім з міфів є ставлення Нестора Івановича до мовного питання, яке багатьох бентежить в сучасній Україні. Розповідають, ніби Махно не цікавило це питання, він був байдужий до української мови і нормально сприймав політику русифікації України. Насправді махновський рух відстоювало право народу на культурну, мовну та взагалі національну ідентичність.

Що стосується самого Нестора Махна, то після 9-річного відбуття покарання в Росії, він розмовляв російською. Але вже восени 1918 року він перейшов на українську мову після свого шлюбу з Галиною Кузьменко, яка була вчителем української мови та літератури. У спогадах Махно пише, що влітку 1918 року він розмовляв українською настільки погано, що соромився себе. Однак уже в вересні 1919 року Махно розмовляв рідною мовою вже добре, хоча і говорив, що не наважується писати на літературній мові через свою безграмотність.

«Про один лише доводиться пошкодувати мені, випускаючи цей нарис у світ: це те,  що він виходить не в Україні і не українською мовою, - писав Махно у своїх мемуарах. - Культурно український народ крок за кроком йде до повного визначення своєї індивідуальної своєрідності, і це було б важливо. Але в тому, що я не можу видати своїх записок на мові свого народу, вина не моя, а тих умов, в яких я перебуваю».

У листі до українських однодумцям в США Махно повідомляв, що опублікує свої мемуари українською мовою, як тільки знайде перекладача. Однак перекладач так і не знайшовся до самої смерті Махно.

Принципи махновської анархії

Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918—1920 рр. здійснювала українська анархістська просвітницька організація «Набат» (створена 1918 року), що висунула лозунг проведення «третьої соціальної революції». Махно виступав проти будь-якої централізованої влади (ідея «вільних рад» та «безвладної держави»), забезпечення життя трудівників на основі солідарності та самоврядування.

Махно в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму», проводити «продразверстку», насильно створювати  колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах.

Таким чином, Нестор Махно постає перед нами як людина освічена, національно терпима, ідейно послідовний, що  розуміє анархію не як вседозволеність і бардак, а як певну ідею свободи людини праці від рабства і насильства.

Не ангел

Щоб не вдаритися в іншу крайність - ідеалізацію махновщини і її лідера наведемо і факти жорстокості Нестора Махно щодо ворогів і тих соратників, які паплюжили армію, займаючись мародерством і погромами. Відомо, що махновці люто ненавиділи більшовицькі каральні та продовольчі загони, що вбивали і грабуюли українських селян. Ці загони складалися найчастіше з китайців та латишів і відрізнялися страшною жорстокістю. Такі загони махновці знищували повністю, вирубуючи їх в шабельному бою або винищували кулеметами.

Роль в історії

Видатна історична роль Нестора Махно в громадянській війні та історії України полягає не тільки в його перемогах або у винаході тачанки. Головним досягненням його руху було вимушене скасування комуністами військового комунізму. Ось як про це говорить російський письменник, автор біографічного роману «Махно» Михайло Веллер: «Чи зрозумілий вам всесвітній масштаб і драматизм того, що відбувається? Людина творила долі світу і брала в свою руку відповідальність за мільйони життів і майбутнє країни... Він вірив - в щастя для всіх, хто трудиться і чесний».

З появою Махна гуляйпольські селяни отримали можливість на практиці реалізувати теоретичні задумки – створити незалежні від жодних урядів вольні комуни-поселення, де вільні люди добровільно працювали б собі на благо.

Вільні комуни вважали чимось на зразок філії старорежимного раю, де, пооравши землю, людина мила руки і йшла писати вірші. Через півстоліття подібні колонії створювали хіпі, втім, суспільно корисною працею вони вже не займалися.

А ось анархісти вважали свої комуни паростками нової економіки і працювали на повну силу і всі незадоволені життям і владою з готовністю йшли під махновські знамена

Етапи діяльністі батька Махна в роки Громадянської війни можна коротко описати наступними тезами:

  • в 1918 році він уклав союз з Червоною Армією і бився проти військ під командуванням Петлюри;
  • в 1919 році батька знову об'єднався з більшовиками і бився вже з військами Денікіна;
  • 29 травня 1919 року розірвав договір з більшовиками, які оголосили про ліквідацію «махновщини»;
  • в липні-грудні 1919 року вів партизанську війну проти денікінської армії, потім знову надав підтримку «червоним», прорвав фронт білогвардійців і взяв міста Гуляйполе, Бердянськ, Нікополь, Мелітополь та Катеринослав;
  • в 1920 році Махно знову вступив в конфлікт з більшовиками, але відкинув пропозиції Врангеля про створення союзу;
  • в вересні 1920 послідувало чергове примирення батьки з «червоними», далі - участь в кримській кампанії;
  • після перемоги над білогвардійцями в Криму Махно відмовився вступити до складу Червоної армії, за що більшовики знищили практично всі його війська;
  • наприкінці 1920 року батька зібрав нову п'ятнадцятитисячну армію і вів партизанську війну на Україні, однак сили були нерівними, і в серпні 1921 року Махно з найближчими соратниками перейшли кордон з Румунією.

Але експеримент з анархістською державою фактично так і не розпочався. Після того як махновські тачанки в листопаді 1920-го забезпечили Червоній армії перемогу над військами барона Петра Врангеля, комуністи вкотре оголосили Батьку поза законом. Разом із залишками свого війська Махно змушений був прориватися за кордон. З боями йому і 24 бійцям вдалося дістатися Румунії.

Селянський опір більшовикам згодом став слабшати після запровадження непу. А коли на додачу до заміни продрозкладки продподатком більшовики оголосили ще й амністію дезертирам, стомлені семирічною війною бунтарі заспокоїлися.

Міф про невразливість

Серед махновців ходили розмови про невразливості їх вождя для клинків і куль. Адже не дарма він ніколи в бою не ховався за спинами своїх бійців, атакуючи в перших рядах. За роки війни під ним було вбито чимало коней, самого ж Махно кулі майже ніколи не зачіпали. Існує кілька легенд про причини такого везіння.

«У батька був оберіг у формі розп'яття, ставав чорним і липким, як смола, напередодні небезпеки і відроджуються первозданний вигляд, як тільки приймалося правильне рішення, що дозволяє уникнути біди,» - розповідала дочка Махно.

Насправді за роки війни він був поранений 12 разів. А 22 серпня 1921 року, в одному з останніх його боїв, куля потрапила Нестору Івановичу трохи нижче потилиці і вийшла з правої щоки. Комуністична преса тут же, вже в п'ятий раз, поспішила заявити про загибель одіозного командира. Але Фрунзе, не вірячи такій удачі, розпорядився ретельно перевірити отриману інформацію. І не дарма - Махно і цього разу вижив.

Жінки Махна

Першою дружиною Нестора Івановича була дівчина з єврейської родини Соня.

Другою - его землячка з Гуляйполя Настя Васецька, З якою він лістувався під час ув'язнення у Бутирці.  Після звільнення вони одружилися, але незабаром, через революційні події,  Махно залишає вагітну дружину. Анастасія тим часом народила сина, який прожив лише тиждень. Нестор так и не побачив цю дитину.

Останньою дружиною Нестора Махна була вчителька Гуляйпільського початкового училища Галина Кузьменко. Вони одружились у 1919 р. Разом перейшли румунський кордон, втікаючи від більшовиків. 1922 року під час перебування у Польщі у них народилася донька Олена. Розлучилися наприкінці 1920-х років.

 

Сім’я Махно

Під час Другої світової вдова Нестора і його дочка потрапили спочатку в концтабір, а потім в підвали ГПУ. Галина Кузьменко отримала 10 років таборів. Ув'язнення відбувала в Мордовії, в Дубровлазі. На 5 років висилки у Казахстан засуджена була і її донька Олена. Після звільнення жили у Джамбулі Казахської РСР, де і померли. Старші брати Нестора, Які жили в Гуляйполі - Полікарп, Савелій, Омелян та Григорій - во время Громадянської Війни погибли. 52-літнього Полікарпа закатувалі білокозакі у січні 1919 року, а перед тим, влітку 1918 року, австро-угорці розстрілялі Омеляна. Савелій та Григорій були активними учасниками Повстанська руху з літа 1918 року й погибли в боях з ворогами. Савелій БУВ застреленого червоноармійцямі в Гуляйполі у лютому 1920 року, а Григорій, будучи начальником штабу Повстанської армії махновців, загінув у бою з денікінцямі в серпні 1919 під Овідіополе.

Еміграція і особисте життя

Радянській владі Румунія Нестора не видала, однак Махно разом з дружиною і соратниками були поміщені в концентраційний табір. Звідти махновці збігли до Польщі, потім в Данциг і до Франції. Тільки в Парижі їм вдалося зажити мирним життям. Місцеві анархісти і інші волелюбні громадяни брали участь у долі легендарного отамана, надаючи йому посильну допомогу.

Смерть Махно

Залишок життя Нестор Іванович Махно провів в еміграції - спочатку в Румунії, потім у Польщі (де відсидів у в'язниці за підозрою в антипольської діяльності) та у Франції. У Парижі Махно активно займався пропагандою ідей анархізму - виступав, писав статті, видав кілька брошур. Якщо дозволяло здоров'я, працював фізично - робітником на кіностудії, шевцював. Організм Нестора Івановича був ослаблений численними ранами і застарілим, ще з царської каторги, туберкульозом. Він-то і звів батьку в могилу: Нестор Іванович помер в паризькому шпиталі 6 липня 1934 року. Анархіст батько Махно спочиває на кладовищі Пер-Лашез.

 

Пам`ять про батька Махно

 Чим же так приваблює донині наших співідчизників персона батьки Махно? Адже досі не забуті гасла з махновських тачанок «Всіх не переб’єш, останнього не спіймаєш» (орфографія збережена). А приспівки часів громадянської війни охоче співають як музиканти на концертах, так і прості люди під час застіль: «Эх, яблочко, да ты мочёное, едет батька Махно, знамя чёрное. Пароход идёт мимо пристани, будем рыбу мы кормить коммунистами». Це означає, що в народній свідомості анархістська ідея облаштування світу пустила значне коріння. Особливо часто слово «махновщина» зазвучало з початком нинішнього протистояння в Україні, як характеристика революційного романтизму і принципів народної демократії.

Все життя батька Махно було нескінченною боротьбою. «Непохитний батько» став живим ідеалом для анархістів усього світу. Йому вдалося створити власну державу в державі, влаштувати комуни в підвладних йому містах, налагодити виробництво, відкрити школи, профспілки, створити всі умови для мирного життя простих людей, не нехтуючи принципами анархії.

Інтерес до особистості Нестора Махно з часом не тільки не послаблюється, а навпаки, збільшується: Нацбанк України випустив на його честь пам'ятну монету, на його батьківщині в Гуляйполі проводиться фестиваль Махна, у 2009 році в Гуляйполі був відкритий пам'ятник Нестору Махно, про нього знято близько десятка фільмів, написано чимало романів, досліджень, мемуарів, та й сам Нестор Іванович - автор ряду книг-спогадів.

Скільки радянська влада не наводила «яскравих і цікавих доказів» аби дискредитувати Нестора Махно і зробити з нього звичайного бандита при владі, нічого не вийшло. Важко сперечатися з фактом того, що принципи Махна базувались на демократичних основах самоорганізації, ініціативності та демократії. Це був революційний, хоч і наївний, в своїй унікальній авторській методиці спосіб державотворення.

 

І звичайно, не тільки ця методика цікавить сучасних українців, а й сама особистість, харизма Нестора Махно,що овіяна байками та легендами. Винахідливість і відвага, що були притаманні його натурі і що вражало його сучасників і дослідників його життя. Як пригадували очевидці, що батько то «солдатом переодягнеться, то селянином, то священиком – і повз всі кордони ворогів спокійно проходить; а то, раптом, влетить на коні в саме пекло бою і гуляє собі попід кулями, як під рясним дощем, не пригинаючи голову. Тільки очі палають гарячим невтомним вогнем впертого і незламного бунтаря»

Мабуть, краще про нього розкаже його вірш:

Я в бой бросался с головой,

Пощады не прося у смерти,

И не виновен, что живой

Остался в этой круговерти.!

Мы проливали кровь и пот,

С народом откровенны были.

Нас победили. Только вот

Идею нашу не убили.!

Пускай схоронят нас сейчас,

Но наша Суть не канет в Лету,

Она воспрянет в нужный час

И победит. Я верю в это!

Автор — Нестор Махно

Махно зміг організувати, очолити і переможно продовжити народне повстання, вселити жах і в німців, і в петлюрівців, і в білогвардійців, і в більшовиків. Малограмотний, що не має військової освіти, Нестор Махно створив 250- тисячну Українську Повстанську Армію і успішно громив блискучих генералів Врангеля і Денікіна, добірні частини петлюрівців, німців і більшовиків. і по праву може вважатися одним з кращих воєначальників громадянської війни.

Махно на практиці реалізував постулати анархізму і під чорними прапорами анархії показав всі позитивні і негативні сторони цього вчення. Він приніс і славу українському народові, насамперед селянству, і прирік український народ на незліченні жертви. Після розгрому махновщини більшовицький режим мститися українському селу – була розпочата колективізація, розкуркулення, масовий терор проти українського народу, які досягли свого апогею в період Голодомору 30-х років. Під час голодомору та колективізації українське селянство було знищено як клас. Таким чином, мрія про "селянської анархічної республіці" виявилася нездійсненною. І, хоча, анархізм, як вчення, на практиці виявилось недієздатним, Нестор Махно - унікальна фігура Української національної історії.

Ватажок селянського повстанського руху Нестор Іванович Махно уособлював тип народного героя, народженого вибухом революційної стихії. Його організаторські і військові здібності незаперечні, а відпрацьована їм тактика повстансько-партизанської боротьби стала предметом дослідження військової науки.

Після Махно анархізм перестав існувати як політична сила. Єдиною спробою активного політичного дії анархістів стала іспанська революція, але і в Іспанії анархісти зазнали нищівної поразки від франкістів і фашистів. По суті, махновці повторили історичну долю запорізького козацтва, блискуче провели бої, вразили людство своєю військовою майстерністю, винахідливістю і відвагою, вмінням згуртуватись і волелюбством, до кінця відіграли свою політичну і військову роль, і були знищені зрадою союзників після того, як у більшовиків відпала необхідність у підтримці Української Повстанської Армії. Мужність, сила і наївність водночас.  Але це вже зовсім інша історія.

 

[]
Теги
Новини партнерiв
Схожi
Емський указ: царська заборона всього українського
Історія
Емський указ: царська заборона всього українського
30 травня 1876 року царський уряд видав Емський указ, що забороняє українську мову. Однією з причин заборони став вірш «Ще не вмерла України ні слава, ні воля»

...
Пам'яті Пилипа Орлика
Історія
Пам'яті Пилипа Орлика
26 травня 1742 року в Яссах у віці 69-и років помер гетьман Війська Запорізького, автор і творець першої української Конституції - Пилип Орлик...
Народження кіборгів: бої за аеропорт
Історія
Народження кіборгів: бої за аеропорт
26 травня — шоста річниця боїв за Донецький аеропорт. Цього дня 2014 року розпочались бої з російським військом за важливий стратегічний об’єкт ...
Смерть Петлюри
Історія
Смерть Петлюри
25 травня 1926 року в Парижі анархіст Самуїл Шварцбард з пістолета вбив Симона Петлюру, колишнього Головного отамана військ УНР і Голову Директорії ...
КДБ знищило українські стародруки й літописи
Історія
КДБ знищило українські стародруки й літописи
Згоріло від 500 до 600 тис. книг та рукописів. Підпал влаштував співробітник бібліотеки Погружальський, який буцімто хотів помститися директору відділу україніки...