«Мертві душі»
21 травня 1842 року в Москві вийшли друком «Похождения Чичикова, или Мёртвые души» Миколи Васильовича Гоголя. Задуманий як трилогія, роман був опублікований лише одним томом, проте вважається зразком російської літератури XIX століття.
Сюжет «Мертвих душ» підказав Гоголю поет Олександр Пушкін, який почув її свого часу, перебуваючи на засланні в Бесарабії, — в містечку Бендери були виявлені масові випадки, коли кріпаки, які тікали сюди з інших регіонів Росії, щоб сховатись від поліції, брали собі імена померлих, і протягом тривалого часу в Бендерах офіційно не реєструвались смертні випадки.
У романі Гоголя ця історія трансформувалась у пригоди головного героя Чічікова, колишнього корумпованого митника, який ховаючись від переслідування, приїжджає в провінційне містечко і для того, щоб надати собі статусності скуповує у місцевих поміщиків померлих селян, які за переписом ще значилися живими.
Гоголь почав писати «Мертві душі» восени 1835 року, 9 березня 1842 року отримав цензорський дозвіл на його публікацію, і 21 травня 1842 року «Похождения Чичикова, или Мёртвые души» вийшли друком в Москві.
Ще за два роки перед цим Гоголь розпочав писати другий том трилогії і закінчив його в листопаді 1843-го. За нез'ясованих обставин (чи то через невдоволеність написаним, чи в стані депресії) в липні 1845 року Гоголь спалив другий том і всі чернетки до нього. Лише після смерті письменника в 1852 році в його архіві були знайдені чотири розділи у неповному чорновому варіанті, які були видані влітку 1855 року.
В кінці ХХ століття були виявлені копії перших п'яти розділів другого тому «Мертвих душ», переписані від руки (за традицією XIX століття рукописи часто поширювались «у списках» — переписаних від руки творах). Третій том так і не був написаний.
Ще за життя Миколи Гоголя роман «Мертві душі» було перекладено багатьма мовами, з розвитком кінематографу він був неодноразово екранізований (вперше — в 1909 році), адаптований для драматичної та оперної постановок. Переклад українською мовою здійснив у 1882 Іван Франко.
