[]

Лесь Танюк. Все життя - Україні

Лесь Танюк. Все життя - Україні

8 липня 1938 народився Леонід (Лесь) Танюк, український режисер, сценарист, мистецтвознавець, перекладач, громадський і політичний діяч.

Народився Лесь Танюк в Киїівській області в родині вчителів. Батько — Стефан Самійлович , учитель української мови і літератури. Мати — Наталя Миколаївна, учителька іноземних мов. Дитинство провів з батьками в концтаборі в Німеччині. Після повернення родині не дозволили жити в Києві, і Танюки переїжджають на батьківщину батька, у м. Луцьк Волинської обл. Тут Лесь закінчує школу, працює ливарником-формувальником на заводі, потім він студент культпросвіттехнікуму й актор обласного театру драми. Вищу освіту одержав у Київському інституті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого за фахом “режисер театру і кіно” (курс Мар’яна Крушельницького).

Одним словом означити, ким був Лесь Танюк, неможливо. Він належить до когорти тих діячів, які не лише знають, що треба робити, але й діють – незалежно від обставин, а то й наперекір обставинам. Як сказано в одному з його віршів, «Не буде вітру. Слід гребти руками». І гріб невтомно. Людина, готова заради України до співпраці, не йшла на компроміси з честю і совістю, тому в нього був постійний конфлікт із системою, тому й вистави його закривали, затримували, а то й не виплачували зарплати, звільняли з роботи.

У 1959-1960 Т. став одним із засновників Клубу Творчої Молоді (КТМ) у Києві – основного об’єднання українських шістдесятників, обраний першим президентом Клубу. У КТМ діяли секції: літературна, театральна, кіно, образотворчого мистецтва, архітектурна, музична, джаз група й інші. У КТМ було біля 900 осіб, разом з реґіональними відділеннями – до 2 тисяч, у тому числі Іван Світличний, Алла Горська, Іван Драч, Віктор Зарецкий, Володимир Загоруйко, В’ячеслав Чорновіл, Людмила Семикіна, Ірина Жиленко, Борис Нечерда, Сергій Параджанов, Леонід Череватенко, Леонід Грабовський, Сергій Білокінь, Неллі Корнієнко, Євген Сверестюк, Юрій Бадзьо, Василь Стус та ін. Крім художньої інтеліґенції, у роботі КТМ активно брали участь вчені, молодь НДІ, інженери, учителі (серед найвідоміших – кібернетик Олександр Клушин, математик Леонід Плющ, доктор наук Генріх Дворко.

Великий інтерес і резонанс викликали вечори пам’яті Тараса Шевченко, Івана Франка, Лесі Українки, Леся Курбаса, Миколи Куліша, сучасної поезії – Василя Симоненка, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського. У КТМ реґулярно влаштовували читання рефератів про творчість репресованих авторів – М.Хвильового, Гр. Косинки, М.Куліша, художників А.Петрицкого, В.Меллера, М.Бойчука, діячів епохи “Розстріляного відродження”.

Дуже скоро з’ясувалося, що діяльність КТМ виходить за офіційні межі, що виставки, обговорення, туристичні поїздки з метою вивчення і фіксації архітектурних та історичних пам’ятників України, поетичні вечори, театральні спектаклі (Бертольд Брехт і Микола Куліш у постановці Танюка), кінофільми (наприклад, “Тіні забутих предків” С.Параджанова – Ю. Іллєнка і “Криниця для спраглих” Івана Драча), опубліковані статті і книги мають відверто протестний антитоталітарний характер. Діяльність КТМ підтримали М.Рильський, П.Тичина, М.Бажан, М.Стельмах, Гр. Кочур, провідні українські художники й компози-тори. Таке єднання поколінь посилило напругу навколо КТМ.

У 1962 КТМ подав владі список церков та інших історичних пам’ятників, яким за-грожує знищення, – з вимогою вжити відповідних заходів. У тому ж році група членів Клубу під керівництвом Танюка їздила на Соловки і зібрала там матеріали про репресії української інтеліґенції.

Восени 1962 в КТМ була створена комісія, до якої увійшли Лесь Танюк, Алла Горська та Василь Симоненко, – для перевірки даних про масові поховання жертв сталінських репресій у районі Броварів (тепер – Биківня під Києвом). Перше, що вони побачили, приїхавши на місце, – дітей, які грали у футбол дитячим черепом, у потилиці якого був отвір від кулі. За результатами опитування місцевих жителів був складений Меморандум, спрямований владі, з вимогою розслідувати події 30-х років, пов’язані з розстрілами в Биківні, з похованнями жертв репресій на схилах біля Жовтневого Палацу культури, на Лук’янівському цвинтарі.

Може, цим КТМ остаточно переступив межу дозволеного. Почався тиск на Клуб. Танюка зняли з керівництва КТМ, але, хоча офіційно президентом був обраний В.Зарецький, Танюк продовжував фактично керувати Клубом до його остаточного закриття наприкінці 1964.
У ці роки Лесь Степанович багато їздив по Україні. Ставив спектаклі в Одесі, Львові, Києві, Харкові (пізніше заборонені і зняті з репертуару). У багатьох містах з ініціативи Танюка виникли клуби, подібні київському.

1965 р. через переслідування з боку влади,  Танюк змушений був виїхати до Москви.  У Москві атмосфера була не такою, як в УРСРівському заповіднику,  але і там недремне око КГБ пильно стежило за його діяльністю. Як наслідок – зміна театрів, але не принципів. Він працював до 1986 у ЦДТ і МХАТі, Театрі ім. Станіславського, Театрі ім. Маяковського – в Охлопкова, Завадського, Єфремова. 

У його творчому доробку – понад 50 спектаклів, кілька телекінофільмів, книги про Крушельницького, Курбаса, збірка віршів “Сповідь”, десятки перекладів – із Шекспіра, Аполлінера, Гейне, Тагора, Піранделло, Брехта, моноґрафія Гордона Крега, романи Джойса Кері і Ж. Кесселя, п’єси драматургів народів СРСР, Польщі, Болгарії, НДР.


У 1986, через місяць після Чорнобильської катастрофи, повертається в Україну на посаду головного режисера Київського молодіжного театру, звідкіля його після вдалих спектаклів і серії протестних театральних вечорів з ініціативи Київського міськкому КПУ звільняють “за невідповідність посаді” без права працювати в театрах.

Член трьох творчих спілок – Театральної, Кінематоґрафічної та Спілки Театральних Діячів України. З 1992 – Голова останнього.

У березні 1990 обраний депутатом Верховної Ради України. Член Президії Верховної Ради, Голова Комітету з питань культури.

Один з ініціаторів заборони Компартії України в 1991. Один з ініціаторів створення Антикомуністичного антиімперіалістичного фронту.

Засновник і голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса (1989—2014), з 2014 — почесний голова.

Голова Народної Ради (демократичної опозиції у Верховній Раді) після І.Юхновского (1992-1993). У 1988-1989 – член Робочої Колеґії Всесоюзного “Меморіалу” в Москві від України, один з організаторів Всеукраїнського “Меморіалу” імені В.Стуса, у 1993 – 2014 його голова. У 1995 очолив Всеукраїнський Комітет з підготовки суду над КПУ “Нюрнберґ-2”, а в 1996 став координатором однойменного депутатського об’єднання у Верховній Раді України.
Лесь Танюк – народний депутат України І – V скликань, голова Комітету з питань культури і духовності (2002-2006), член Президії Центрального Проводу НРУ, заступник Голови НРУ, член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, заслужений діяч мистецтв України, почесний професор Харківського Інституту культури, керівник акторського і режисерського курсів у Київському театральному інституті ім. І.Карпенка-Карого, голова Національної спілки театральних діячів України (з 1992).

Автор понад 600 публікацій на теми мистецтва, театру, літератури, соціології й по-літики. Сценарист фільму “Голод-33”, автор 12 телефільмів про репресованих діячів культури “Розстріляне відродження”.

Видавав твори в 60 томах, що включають, зокрема, щоденники, які охоплюють від 1956 р. донині. Це історія радянського і пострадянського життя без гриму і ретуші, цінне джерело інформації про становлення і розвиток шістдесятництва.

Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (07.1998) і IV ступеня.

Володів німецькою, французькою, англійською мовами.

Захоплення: театр, література, музика. Дружина — Неллі Корнієнко, доктор мистецтвознавства, академік НАМ України, керівник засновник і директор Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса. Донька — Оксана (1964), театрознавець, драматург.

Помер 18 березня 2016 року від раку шлунку. Похований у вівторок, 22 березня на Байковому кладовищі Києва.

Як голова парламентського Комітету у кількох скликаннях, Лесь Степанович докладав максимум зусиль, щоб оборонити статус української як державної. Парламентські слухання 2003 року під назвою «Обережно – мова», які ініціював Лесь Танюк, залишаються на сьогодні найкращими на цю тему.

Бо ми – завжденні. На віки.
Бо змаг вдихнули в нас батьки,–
Ми з вами, Курбаси й Шекспіри,
Бо знак доби – вогонь офіри.

Саме такою, як у вірші 1965 року, є доба Леся Танюка. Це і наша доба і наша історія також, як і сам Лесь.

[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house2.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Схожi
Як росія робила з українців рабів: річниця закріпачення України імперськими колонізаторами
Історія
Як росія робила з українців рабів: річниця закріпачення України імперськими колонізаторами
14 травня 1783 року указом російської імператриці Катерини II закріпачено селян Лівобережжя та Слобожанщини...
8-ма річниця Битви за Одесу: 2 травня 2014 року росія вперше зробила спробу захопити місто
Історія
8-ма річниця Битви за Одесу: 2 травня 2014 року росія вперше зробила спробу захопити місто
В цей день зійшлися сили мирних громадян українського міста Одеса і сепаратистські угруповання та заслані російські провокатори. Битва була не на життя, а на смерть...
8 років одному з найвідоміших українських мемів - візитка Яроша
Історія
8 років одному з найвідоміших українських мемів - візитка Яроша
Сьогодні вісім років, як з'явився один з найвідомійших постмайданних мемів - «візитка Яроша»...
19 квітня - дата першої анексії Кримського півострову імперською росією
Історія
19 квітня - дата першої анексії Кримського півострову імперською росією
19 квітня 1783 року, через кілька днів після зречення престолу хана Шахін Герая, імператриця Катерина II підписала «Маніфест про анексію Кримського півострова...
Перша Конституція в світі з'явилася понад 300 років тому і була українською
Історія
Перша Конституція в світі з'явилася понад 300 років тому і була українською
16 квітня 1710 року, на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер була прийнята перша в світі Конституція...