Куренівська трагедія

Саме під такою назвою увійшла ця техногенна катастрофа, яка сталася в Києві 13 березня 1961 року, що в усі енциклопедії катастроф. Трагедія, про яку довгі роки нічого не знали жителі країни переможного соціалізму ...

59 років тому потужний селевий потік з Бабиного Яру прорвав дамбу і затопив Куренівку. Людей затопило живцем, деяких так і не знайшли...

Ще 11-12 березня 1961 року через дамбу переливалися струмочки води, що ставали дедалі сильнішими, однак заходів для термінового зміцнення дамби чи евакуації людей з небезпечної зони вжито не було.

О 6-45 ранку 13 березня 1961 року дамба почала руйнуватися, а через 3,5 години її прорвало. Брудна вода і близько 700 тисяч кубометрів мокрого грунту сповзли по яру вниз і покотилися до вулиці Фрунзе.

О 9-30 пульпа дісталася Куренівки. Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Пульпою було практично повністю знищено трамвайне депо ім. Красіна, кілька десятків його працівників загинули. Куренівська катастрофа знищила 22 приватні одноповерхові будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків державного фонду, два гуртожитки, частину стадіону «Спартак» і покрити 25 гектарів площі триметровим шаром твердіючої пульпи.

О 10.15 ранку  дамба, яка перекривала Бабин Яр, не витримала навантаження і 14-метрова хвиля пульпи зі швидкістю 5 м/с хлинула на Куренівку, зносячи будівлі, людей, транспорт, трупи і залишки трун з довколишніх кладовищ. На площі близько 30 гектарів було знищено все живе.

Офіційне повідомлення про катастрофу було передано по радіо лише 16 березня.

Будь-яка інформація про Куренівсько події піддавалася жорсткій цензурі.

Загиблих ховали на різних кладовищах у Києві та за його межами, вказуючи в документах і в написах на могилах різні дати та причини смерті.

Але багато зниклих так і не було знайдено - їх просто не знайшли в кубометрах пульпи, яка поступово стала твердою як камінь і вже в такому вигляді її висота досягала трьох метрів.

Кілька тижнів після трагедії літаки «Аерофлоту» міняли курс, щоб пасажири не змогли побачити справжній розмах лиха.

На ліквідацію наслідків катастрофи кинули війська. Втомлені солдати працювали вдень і вночі. Спочатку копали вручну, лопатами, потім пригнали техніку.

Ковші екскаваторів і ножі бульдозерів рвали на шматки тіла загиблих. Солдати, яких з міркувань секретності не змінювали дві доби, діставали людські останки, розірвані селевих потоком, потім солдат доставляли в Павловську психіатричну лікарню.

Незважаючи на секретність, тисячі киян приходили туди - в надії відшукати серед знайдених тіл своїх рідних і знайомих.

Тіла загиблих витягували впродовж місяця. За офіційними даними, Куренівська трагедія обірвала життя 147 людей, за неофіційними — 1,5-2 тисяч...

Причиною катастрофи стало створення в Бабиному Яру парку відпочинку.

Зазвичай точкою відліку вважають 1950 рік, коли "з метою ліквідації яру і благоустрою території, прилеглої до Сирецькому житлового масиву", туди почали скидати відходи виробництва прилеглих Петровських цегляних заводів.

Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою й у вигляді пульпи по трубах відводилися у відроги Бабиного Яру. Всього за 10 років у такий спосіб було намито понад 4 мільйони кубічних метрів ґрунту на площі близько одного квадратного кілометра.

Намив виконувався на висотах від 40 до 60 метрів над рівнем великого промислового та житлового району Києва — Куренівки — але замість бетонної дамби було споруджено земляну, яка не відповідала нормам безпеки. Пропускна спроможність протиповеневого стоку становила лише 0,5 м3 за секунду, що було недостатньо для виключення можливості аварії.

Влада довгий час приховувала і применшувала масштаби та наслідки аварії. Інформація про куренівські події піддавалася жорсткій цензурі, у місті був відключений міжміський телефонний зв'язок, багатьох загиблих ховали на різних кладовищах у Києві та за його межами, вказуючи у документах та в написах на могилах різні дати та причини смерті. Частина тіл так і залишилася не знайденою у товщі затверділої пульпи. За офіційними даними загинуло 145 чоловік, за неофіційними — вдесятеро більше. Людей затопило живцем, деяких відкопували годинами деяких так і не знайшли…

У режимі секретності прокуратурою УРСР було порушено кримінальну справу, проведено слідство. Закритий суд засудив шістьох посадових осіб до тюремного ув'язнення — начальник, головний інженер і начальник Петровської дільниці БУ-610, голавний інженер тресту "Укргідроспецбуд" і два московських проектувальника (згідно з висновком експертної комісії, причиною аварії названі «помилки в проекті гідровідвалів і дамби»).

Після катастрофи у Бабиному Яру було збудовано нову капітальну дамбу висотою 25 метрів, прокладено водогін, здатний забезпечувати надійну експлуатацію навіть за умов великої повені та тотальних злив. 

Державна експертна комісія визначила, що основною причиною аварії є те, що дамба "не мала необхідної стійкості". Київський обласний суд позбавив волі шістьох винуватців - двох проектувальників з Москви і чотирьох керівників київського будівельного управління. Правда, матеріали кримінальної справи швидко знищили - разом зі свідченнями очевидців і фотографіями з місця подій. Хтось впливовий побоювався оприлюднення прихованих подробиць.

Кияни по-своєму тлумачили те, що сталося: так Бабин Яр помстився за неповагу, а мертві нагадали живим про вшанування пам’яті: тому що не можна влаштовувати парк відпочинку на кістках загиблих. На 2023 –запланований Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр», меморіал в Києві, присвячений жертвам Голокосту. 29 вересня 2016 року було підписано декларацію про намір будівництва Центру і засновано Благодійний фонд «Меморіал Голокосту" Бабин Яр "».

Сьогодні на цьому місті – Національний історико-меморіальний заповідник.