[]

Холодний Яр: історія, яку треба знати кожному українцю

Холодний Яр: історія, яку треба знати кожному українцю

9 лютого 1923 року о 8:30 у Лук’янівській в’язниці м. Києва були засуджені до розстрілу ватажків народного повстанського руху «Холодний Яр» - тих, чиї походи були овіяні піснями та легендами, чиї битви гриміли від Московії до Західної Європи, чиїм гаслом було «Воля або смерть». Перед розстрілом ув’язнені холодноярівці малою кількістю обеззброїли охорону, захопили 14 рушниць із набоями та підняли у в'язниці повстання. Майже чотири години в центрі Києва точився смертельний бій.

Холодний Яр — це одна з найяскравіших сторінок визвольної боротьби в Україні. Це живий приклад, як невеликі числом, але сильні духом — можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом. На жаль, зараз мало хто знає, що після того, коли московська червона орда захопила Україну, над Дніпром існувала своєрідна «республіка», яка під українським національним прапором провадила запеклу збройну боротьбу аж до 1922 року. То були села в околицях Холодного Яру на Чигиринщині. Чигиринщина — це місцевість, в якій все говорить про сумне й радісне минуле України. Тут, над Суботовом, стоїть «домовина України» — церква Богдана, над Чигирином — гора, на якій стояв замок гетьмана Дорошенка. Тут віками точилася завзята боротьба за волю й долю... Про це свідчать сотні високих могил-курганів: «татарських», «лядських», «козацьких», які з часом не загубили серед населення своїх назв, переказів, овіяних легендами імен козацьких ватажків, що склали в них свої голови.По лісах і досі стоять «городки» та неприступні манастирі-фортеці, за валами яких укривалося колись населення перед ворожою навалою.

В часи нової «Руїни» вони знову стали осередками збройної боротьби, до якої охоче було місцеве селянство, що не любило гнути шиї, серед якого не загинули ще без сліду войовничі традиції предків-козаків, яке однаково любило і плуг і рушницю. Ці села були в свій час козацькими сторожами перед «Диким полем» — царством орди, що недалеко звідси починалося. Природні умови: великі ліси, гори, яри — робили їх вигідними для оборони. Вони століттями жили спільним життям з недалеким Запоріжжям, до якого давали юнаків, а від нього приймали старців і покалічених. Розповсюджені в селах прізвища: Отаманенки, Отамасі, Осауленки, Хорунжі, Кошові, Довбуші, Гармаші, Козаченки, Бунчуженки, Верни-Гори, Верни-Дуби, Запоріжці, Залізняки і цілий ряд знаних з історії Козаччини прізвищ — говорять самі за себе. Тут Хмельницький і Залізняк збирали сили для боротьби. Коли на Україну посунули вперше червоні москалі, населення тих сіл взялося за зброю, якої понаносило з царської армії, і почало з ними боротьбу. Одним з таких ватажків був Ларіон Загородній.

Ларіон був хліборобом із діда-прадіда – взірцевий герой більшовицької міфології: "нерухомістю не володів", батьки землі не мали, орендували 8-10 десятин, вирощували хліб. Здавалось, ідеальнішого пролетаря не знайти, але, як довів його життєвий шлях, не завжди матерія визначає свідомість.  Перший повстанський загін Ларіон Загородній створив у листопаді 1918 р. під час антигетьманського повстання. Роззброював німецькі частини. Другий загін організував у серпні 1919 р. – для боротьби проти денікінців. Від травня 1920 р. боровся проти більшовиків у відділах Дорошенка, Олександра Кваші та в лавах Степової дивізії Костя Степового-Блакитного.

Роз’їжджаючи із села в село, перехоплювали пошту, висмикували із сіл сексотів або тих, хто відкрито виступав за совєтську владу. Під час походів отаман часто навмисне використовував червоний прапор, завдяки якому "тривалий час роз’їжджав без переслідування з боку червоних загонів".

15 березня 1921 р. Загородній провідав свою родину. Якась запродана душа поспішила доповісти про це "соввласті", але карателі не встигли – отаман зник. Розлючені невдачею, більшовики застрелили Ларіонового батька Захара, арештували отаманову дружину і тестя та кинули їх до Єлисаветградської ЧК. Майно пограбували, хату спалили. 15 травня чекісти розстріляли дружину отамана та її батька.

Весь 1921 р. Загородній та його козаки активно нищили живу силу ворога. Про це свідчать більшовицькі документи, вони зафіксували  протягом 1921-22 років числені бої червоних частих з повстанцями. Більшовики писали про кроваві  бої " сопровождавшиеся зверскими убийствами». Чекісти весь час намагалися вистежити отамана Загороднєго. Ось фрагмент їхнього зведення №2 у справі №206 від 21 квітня 1922 р.: "Тройки банды Загороднего по-прежнему раз’езжают по уезду, собирают сведения, мешают вывозу продналога и охотятся за ответственными работниками..." А ось уривок зі зведення №4 у тій же справі від 5 травня: "Тройки Загородняго распространили свое влияние на весь Елисаветградский уезд. Не проходит ни одного дня, чтобы они не остановили кого-нибудь из проезжающих.Ответственные совработники боятся ездить вглубь уезда».

Навесні 1922 р. чекісти розпочали операцію "Заповіт". Задум полягав у тому, щоб очолити партизанів лісостепової зони України, "дисциплінувати" й об’єднати козаків, взяти на облік усі загони, а згодом і кожного козака. По ходу роботи знищувати "для застрашування інших" анархічний елемент, який не хотів підлягати, а також кращих – тих, хто не піддався на московський гачок. Головну роль у чекістській операції мали відіграти командир  Військ  Чорноморської групи "генерального штабу полковник Гамалія", (справжнє прізвище Трохименко)  та "начальник штабу сотник Завірюха" (справжнє прізвище - Терещенко). Трохименко і Терещенко – були колишні петлюрівці, а потім стали секретними співробітниками ЧК, але ця інформація була засекречена і перед повстанцями вод предстали як Гамалія і Завірюха, відтак партизани сприйняли їх за своїх.

Гортаючи сторінки справ холодноярських отаманів, наштовхнуєшся на накази "Гамалія" та "Завірюхи". Написані вони надзвичайно добре, патріотично, динамічно, запально. 14 серпня 1922 р. відбулася чергова зустріч повстанців на чолі із Ларіоном із сотником-чекістом Завірюхою, який представив документи на начальника штабу т. зв. Чорноморської повстанчої групи.

"Зв’язок зі штабом групи нас обрадував, – згадував Ларіон Загородній, – оскільки це давало нам можливість об’єднати наші зусилля й отримати інформацію про стан справ у повстанчому світі".

 

"З’їзд отаманів", на якому чекісти планували арештувати керівників підпілля, з невідомих причин відкладався, і "полковник генерального штабу Гамалія" підбадьорював Загороднього (щоб той не розчарувався від довгого чекання). 11 вересня 1922 р. Гамалія писав: "Пане отамане... Бодріться, держіться сміливіше, хай хлопці не падають духом. Я все, що треба, зробив і зроблю... Мій привіт всім отаманам і козакам". Справді, Гамалія зробив "все, що треба". Спершу обіцяв провести всеукраїнський з’їзд отаманів, який буцімто мав вирішити питання про всеукраїнське повстання, але, видно, не все клеїлось у чекістів, тому було вирішено провести "груповий з’їзд".

У наказі №10 з’явилися дата і місце проведення "з’їзду" – 29 вересня 1922 р. у Звенигородці. Згідно з наказом мусили прибути командири дивізій, полків і керівники підпільних організацій. Планувалося в один день обезголовити повстанців Холодного Яру, Єлисаветградщини та півдня України.  Щоб заінтригувати отаманів, у наказі повідомлялося, що "на з’їзді будуть присутні генерал Гулий і полковник Ступніцький". Андрія Гулого-Гуленка на той час уже було заарештовано.

І ось надійшов той нещасливий день. Пастка була готова.

Чекіст Завірюха запропонував їхати на з’їзд потягом, але Денис Гупало резонно зауважив, що Загороднього і Залізняка місцеві знають в обличчя. Тож вирішили їхати кіньми – під виглядом червоноармійського загону. Тож, до Звенигородки вирушили Гупало, Загородній, Мефодій Голик-Залізняк, Тиміш Компанієць, Василь Ткаченко і Олексій Добровольський. Їх супроводжував запроданець Завірюха. Про цей день – останній на волі – пізніше розповідав Ларіон Загородній: "Завірюха нас підганяв, говорячи, що якщо ми запізнимося, то не побачимо Гулого, який на нас чекає.

На з’їзд не прибули звенигородці Чорний Ворон і Ґонта (Іван Лютий-Лютенко), Вороний із Полтавщини, Ялисей Лютий-Черевик із Криворіжжя та деякі інші партизани. Денис Гупало давно відчував небезпеку, попереджав Ларіона, що "Завірюха хоче нас всіх здати", та й інші козаки закликали Загороднього не їхати на той "з’їзд", але фатальна помилка досвідченого отамана затягнула у пастку і його самого, і його побратимів – Голика-Залізняка, Дениса Гупала, Тимофія Компанійця, Василя Ткаченка і Олексія Добровольського. Ватажків було взято в полон, заарештовано  і відправлено до Києва – у Лук’янівську в’язницю.

2 лютого 1923 р. Надзвичайна сесія Київського губернського трибуналу постановила розстріляти Ларіона Загороднього та його товаришів.

9 лютого о 8:30 в камері №1 Лук’янівської в’язниці м. Києва, де утримувалися засуджені до розстрілу холодноярці, під час роздачі вранішнього окропу арештанти заволоділи револьвером охоронця і, проникнувши з камери до коридору, а звідти до канцелярії тюрми, захопили 14 рушниць і набої до них. Майже чотири години серед Києва точився бій. Ватажки визвольного руху билися до останнього шансу.

Коли безвихідь стало очевидною, отамани стали прощатися.

– Загородній! – звернувся до товариша Чорнота. – У тебе револьвер?.. Ставай проти мене, я собі теж у револьвері залишив.

"Поцілувавшись, стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них – інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою – направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.

– Ну, готово? – радів чогось похмурий. – Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!

Шістнадцять тіл впало на підлогу".

Від редакції:

Під час повстання у Лук’янівській в’язниці загинуло 38 чоловік.

Згадаємо їхні імена: отамани Холодного Яру і Чорного лісу

  • Ларіон Загородній,
  • Мефодій Голик-Залізняк,
  • Юрій Дроботковський (він же Чорнота),
  • Денис Гупало,
  • Сергій Захаров,
  • отаман Київщини Гайовий (він же Іван Грисюк із с. Дорогинки Фастівського р-ну),
  • його помічник Михайло Куценко, старшина Армії УНР,
  • "найвідданіший козак" Гайового Григорій Олійник,
  • командир 2-го Синього полку 1-ї Синьої дивізії Кость Здобудь-Воля з Кубані,
  • козак-холодноярець Олексій Добровольський,
  • козак-холодноярець Корній Черкас,
  • Іван Ляшенко, підпільник мережі отамана Чорного Ворона (Платона Черненка) з Криворіжжя,
  • сотник корпусу Січових стрільців Армії УНР Микола Опока з Галичини,

 «Холодний Яр» — в історії України давно перестала бути назвою одного із численних ярів, а стала назвою цілої місцевості, всієї бойової організації.

Холодний Яр дав десятки вогненних прикладів героїзму, якими не кожна нація може похвалитися. Все те мало знане за кордоном, бо холодноярців майже зовсім нема на еміграції. Вони погинули в боротьбі, в льохах чека, в тундрах Півночі, не зганьбивши свого прапору, на якому написали: «Воля України-або смерть». Ця боротьба не мала «соціяльного» підложжя, як запевняють червоні окупанти. Чигиринський селянин був свідомий того, що земля належить не графам Давидовим та Воронцовим-Дашковим, яким «роздарували» козацькі землі московські царі, а йому, бо вона полита потом і кров'ю його дідів. Відродження Української держави було в його очах рівнозначним з поверненням того потоптаного Москвою права, а тому він не захоплювався брехливими гаслами червоних москалів про «землю і волю». Москаль — чи «білий», чи «червоний» — був для нього лише москаль — одвічний ворог України. І большевиків, і денікінців там вітали однаково: кулями. Повстанча боротьба в околицях Холодного Яру відрізнялася від тієї ж боротьби в інших місцевостях організаційним ладом та свідомістю цілі — визволення України-в широких масах. В інших районах повстання спалахували, переважно, стихійно, коли «товариші» починали через міру обдирати селян — тут селянин завжди готовий був вхопити зброю і йти назустріч ворогові. Здавалося, вернулися давні козацькі часи, коли кожний хлібороб був озброєний і завжди готовий до бою з татарами. Села були поділені на сотні, які об'єднувалися в полк. Центром тієї бойової організації селянства був оспіваний Шевченком Холодний Яр.

[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house2.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Схожi
Археологи знайшли підтвердження існування амазонок
Історія
Археологи знайшли підтвердження існування амазонок
Деякі скелети свідчать про те, що жінки активно користувалися луком і стрілами....
3 березня 1861 року відбулося скасування рабства: цар відмінив кріпацтво
Історія
3 березня 1861 року відбулося скасування рабства: цар відмінив кріпацтво
Кріпацтво було відоме ще з часів Київської Русі, де холопи обробляли князівську чи державну землю і не мали права залишати її собі...
Держархів опублікував особову справу Бандери, яку завела польська поліція під час його першого арешту
Історія
Держархів опублікував особову справу Бандери, яку завела польська поліція під час його першого арешту
Державний архів Івано-Франківської області розпочав публікацію своїх особливо цінних документів на вебсайті у цифровому форматі...
В Бельгії знайшли реліквію зі стародавнього римського міста Помпеї
Історія
В Бельгії знайшли реліквію зі стародавнього римського міста Помпеї
На мармуровій дошці зображені рельєфи, що зображують землетрус, що стався в Помпеях 62 року до нашої ери...
В Амазонії знайшли стародавнє місто, яке змінює уявлення про історію
Історія
В Амазонії знайшли стародавнє місто, яке змінює уявлення про історію
У джунглях Амазонії знайшли величезне стародавнє місто, яке протягом тисяч років ховалося у пишній місцевій рослинності...