Герой Небесної сотні: Владислав Зубенко

В цей день 1991 року народився Герой Небесної Сотні - Владислав Зубенко. На честь Героя перейменовано вулицю в його рідному місті Харкові.

22-річний Владислав Зубенко, який став Героєм Небесної сотні, захоплювався реконструкцією середньовічних боїв, тому, їдучи з рідного Харкова до Києва, для захисту взяв с собою металеві лицарські лати.

"У труну синові ми поклали лицарський меч і залитий кров'ю прапор України, який був у нього під курткою, коли його поранили на Інститутській у Києві 20 лютого 2014 року"- згадує батько Героя.

Портрет Владислава Зубенко зустрічає всіх, хто приходить на 13-е харківське кладовище. Юне обличчя уважно дивиться через прути огорожі. Неможливо не звернути увагу на фотографію молодо го хлопця в лицарських латах. Саме ця світлина зображена на чорній мармуровій плиті пам'ятника. Двома руками Владислав стискає меч.

У лютому 2014 року йому було 22 роки. Він приїхав до Києва на Майдан 19-го ввечері, і пробув там всього кілька годин. 20-го вранці він був поранений в живіт... Як виявилося пізніше, смертельно ...

Батько Владислава носить в петлиці піджака - значок "Небесна сотня":

"Коли син збирався їхати на Майдан, я не сперечався, якби почав забороняти, ми б тільки поскандалили, і він все одно поїхав би, але в якому настрої? - розповідає Віталій Зубенко. - Тому я переступив через свої емоції і постарався давати слушні поради. У сина була військова форма - під час навчання в університеті він займався на військовій кафедрі. Так я йому сказав, що не потрібно її брати, щоб не було до чого причепитися. Тому він взяв спортивний комбінезон. Ні у кого з його знайомих не було каски - ні будівельної, ні мотоциклетної. Владислав з дідусем навіть на горище залізли в пошуках якої-небудь каски. Не знайшли… Кажуть, що син приїхав на Майдан з лицарськими латами замість бронежилета. Насправді було не так. Він взяв тільки металеві наколінники. Решту залишив вдома. Саме за цими наколінників я впізнав сина на відео з Інститутської, яке виклали вже після його смерті.»

Влад мав активну громадську позицію, був прихильником ВО «Свобода». Брав участь у патріотичних акціях протесту: на підтримку родини Павличенків, пам'яті героїв Крут. Разом з побратимами він щодня приходив на Євромайдан у Харкові. Іноді виступав з промовами про прагнення справедливості та кращого майбутнього для України.

Після кривавих подій 18 лютого, Влад зустрів побратимів на Харківському Євромайдані і повідомив їм про своє рішення їхати до столиці. На його сторінці в соціальній мережі залишив повідомлення, що на Майдан поїхав, «тому що це мій вибір». З собою взяв лицарські обладунки.

Дорога до Києва зайняла 18 годин автомобілем, довелось об'їжджати блокпости і міліцейські кордони. На майдані Влад зміцнював барикади колесами, бруківкою, мішками з камінням. Спати доводилось де прийдеться.

В одному з останніх записів в соціальній мережі Влад закликав усіх на Майдан:

«Люди, люди… 10 тисяч на всю Україну знайшлося сміливців… Вилізьте від комп'ютерів, на майдан пройти можна! Решта дивляться реаліті-шоу по тв».

На кадрах із Інститутської зафільмовано, як Владислав, Юрій Паращук, Євген Котляр, накрившись щитами, підіймаються вгору, щоб забрати поранених. Згодом всіх трьох харків'ян не стало.

Батько Героя згадує:

"Ми всі спостерігали за тим, що відбувалося на Майдані, а син ще й регулярно бував в центрі Харкова, на нашому міському Майдані. Але в середині лютого стало ясно, що ситуація загострюється. Тоді він і сказав, що потрібно їхати до Києва. Мовляв, Харків нічого не вирішує. 18 лютого Владислав виїхав з іншими хлопцями машиною. На наступний день вранці подзвонив, сказав, що на місці, що вони відпочинуть і будуть пробиватися на Майдан. Незрозуміло ж було, що там на підходах ... У другій половині дня вони вже були на Майдані, зареєструвалися в якійсь сотні і пішли відпочивати. Я всю ніч дивився телевізор, переживав, що там відбувається. У два-три години ночі штурм Майдану припинився. Я подумав: слава Богу, мого сина там не було. Я ж думав, що війська відтягли, тиск знизився. Після цього заснув. Передчуттів у мене ніяких не було ... Зовсім.

Прокинувся годині о дев'ятій. Відразу ж включив телевізор. А там ... Стрілянина на Інститутській. Я відразу ж почав дзвонити Владиславу. Раз за разом. Він не брав трубку. На якийсь вже численний раз мені хтось відповів: ваш син поранений, назвали номер лікарні, куди його привезла волонтер Уляна Супрун. Я тут же виїхав в Київ. Знаєте, тоді я на сто відсотків був упевнений, що син виживе. Це навіть не розглядалося, навіть питання такого не поставив жодного лікарям. Знав: буде жити!

Мені дозволили заходити в реанімацію. Син прийшов до тями після операції. Я йому розповів останні новини, що Яник втік. Сказав: ви перемогли. Він посміхнувся, стиснув мою руку. Він 8 днів боровся за життя… А через кілька днів пізно ввечері, коли я вже пішов з лікарні, мені зателефонував лікар і сказав, що почалося загострення. Я зловив таксі і помчав слідом. Пам'ятаю, машина зупиняється, тут же злітає ворон і починає кружляти над нами ... Такий стан мене накрив... Зрозумів - все! Влад помер ..."

Після цих слів батько довго мовчить, дивиться в одну точку. А потім продовжує:

"Я бачив по телевізору момент, коли куля входить в тіло мого сина ... На тих кадрах Владислав ще не ідентифікований. Я повідомив, що це він, і його підписали. Це було важливо для слідства. Я шукав і переглядав всі відео з Інститутської, - розповідає Віталій. - Мені важливо було побачити, де і як був поранений мій син. І таким чином допомогти слідству покарати тих, хто стріляв і тих, хто віддавав наказ стріляти в мітингувальників. Я до сих пір не вірю, що Владислава немає... Бува, їду в автобусі і раптом наче бачу сина. А це просто хлопець схожий ..."

В інтернеті є відео виступу Владислава на харківському Майдані. Він виголосив такі слова:

"Ви повинні не забувати, щоб змінити весь світ, треба починати з себе, треба вдосконалюватись, ставати розумнішими, читати хороші добрі книжки! Займатися спортом, єдиноборствами. Використовуйте цей запал Майдану, щоб стати кращими, достойними нашої країни, сильними, розумними і чесними. Слава Україні!"