[]

Геноцид кримськотатарського народу

 Геноцид кримськотатарського народу

Вранці 18 травня 1944 року силами НКВС розпочалася депортація кримських татар з батьківщини. За офіційними даними було виселено 183 155 осіб, головним чином в Узбекистан; невеликі групи татар було виселено в Казахстан, Таджикистан та в Росію. За наслідками депортації загинуло, за різними даними, від 15 до 46% татар.

Частина Таврійської губернії колишньої Російської імперії в межах Кримськог півострова, увійшла до складу РСФРР 18 жовтня 1921 року у формі Автономної Кримської Радянської Соціалістичної Республіки (у 1929 році перейменованої у Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку). Прийнята того ж року конституція державними мовами затверджувала російську і татарську, а корінними народами визначала кримських татар («татар-кримчаків») і караїмів.

 У 1930 році постановою ВЦИК «Про реорганізацію мережі районів Кримської АРСР» у Криму було створено одинадцять національних районів: шість кримськотатарських, по два німецьких і єврейських і один український.

В ході Німецько-радянської війни, коли фронт наблизився до півдня України, з 19 серпня до середини вересня 1941 року з Криму були депортовані німці, 52 тисячі яких, як зазначалось в офіційних документах, були «евакуйовані» в Казахстан. У січні-лютому 1942 року під час Керченсько-Феодосійської десантної операції з Керчі до Казахстану була вислана громада італійців. Ліквідація Кримського фронту фактично вирішила долю Севастополя, падіння якого в кінці червня 1942 року привело до повної окупації Криму німецькими і румунськими військами.

Півострів був звільнений у квітні-травні 1944 року, однак ще до завершення Кримської операції Народний комісар внутрішніх справ Лаврентій Берія підготував для Державного Комітету Оборони СРСР доповідну записку, в якій повідомлялось про дезертирство з Червоної армії 20 тисяч кримських татар, що перейшли на службу до німців, діяльність в Криму розгалуженої мережі т. зв. «татарських національних комітетів», яким інкримінувалось співробітництво з окупантами у боротьбі з партизанами та участь у вивезенні на примусові роботи до Німеччини цивільного населення, і стверджувалось, що «значна частина татарського населення Криму активно співпрацювала з німецько-фашистськими окупантами і вела боротьбу проти Радянської влади».

«З огляду на зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу і виходячи з небажаності подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу, НКВС СРСР вносить на Ваш розгляд проект рішення Державного Комітету Оборони про виселення всіх татар з території Криму» — З доповідної записки Л.Берії, 10 травня 1944 року.

На підставі доповіді Берії, який пропонував «140-160 тисяч татарського населення» виселити до Узбекистану «для використання на роботах як в сільському господарстві — колгоспах і радгоспах, так і в промисловості і на будівництві» 11 травня 1944 року Державний Комітет Оборони СРСР прийняв постанову №ГОКО-5859, якою, серед іншого, наказував силами НКВС СРСР завершити депортацію до 1 червня.

Депортація кримських татар з батьківщини. розпочалась на світанку 18 травня 1944 року і закінчилась у рекордні терміни — о 16-й годині 20 травня: на збори давалось від кількох хвилин до півгодини, після чого людей вантажівками відвозили на залізничні станції, звідки ешелонами під конвоєм відправляли до місць заслання. Під час транспортування тримали впроголодь, а померлих ховали вздовж залізничних колій або просто скидали з вагонів.

Зі спогадів очевидиці Фаріди Меджитової,  яка померла в 2008 році.

«18 травня 1944 року в 3:00 ранку 32 000 співробітників НКВС увірвалися в будинки кримських татар, піднімали з ліжок цілі сім'ї і наказували збирати речі . Коли почалася депортація, батька з нами не було, він воював на фронті. Маму і нас - шестеро дітей солдати викинули з дому, ми так і не встигли нічого з собою взяти, - згадує Феріде Меджитова. Голодні, без належного ми дісталися до Узбекистану ... Дали нам маленький будиночок, де дах була нарівні з землею. Ми їли вмістилися туди все. У 1944 році першим помер брат вирішать, в наступному році сестричка Мевіде. Мама день і ніч плакала і після смерті сестри прожила 3 ​​дня ... Пізніше мене розшукав батько, коли повернувся з фронту. Він йшов, залишивши вдома дружину і шістьох дітей, а залишилася у нього одна я. Ці страшні роки не можна забути, я буду пам'ятати їх до кінця свого життя.»

Дорога смерті

Депортація кримських татар відбувалося у важких санітарно-побутових умовах. Їх перевозили у вагонах, де не було свіжого повітря, оскільки двері і вікна були зачинені. Кримські татари назвали ці потяги «крематоріями на колесах»

Тамара Протасова пригадувала умови свого транспортування:

«До самої смерті не забуду почуття приниження, коли нас, як стадо тварин, заштовхали в товарні вагони і довгі дні та ночі везли зацькованих, завошивлених, голодних. Люди помирали. На коротких зупинках солдати викидали трупи із вагонів. Хоронити було ніколи: паровоз давав гудок і ешелон рухався далі».

Дорогою засланців годували рідко і переважно солоною їжею, що викликало сильну спрагу. У деяких ешелонах отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Оскільки воду, яку набирали з водойм поблизу станцій, не було можливості кип’ятити, то засланці почали хворіти дизентерією, черевним тифом та малярією. Про медичне обслуговування не могло бути й мови.

«Вранці замість привітання – добірна лайка і запитання: трупи є? Люди чіпляються за померлих, плачуть, не віддають. Солдати викидають тіла дорослих у двері, дітей – у вікно...», – згадували очевидці тих страшних подій.

За офіційними даними за два с половиною дні було виселено 183 155 осіб, з яких у дорозі померла за радянськими даними 191 людина, а за підрахунками ж дослідників – 7 889 осіб. За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років.

Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень – оточених блокпостами з воєнізованою охороною і огороджених колючим дротом територій, що більше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей. Переселенців використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах. У 1948 році Москва визнала кримських татар довічними переселенцями. Тим, хто без дозволу НКВД виходив за межі спецпоселення, наприклад, щоб провідати родичів, загрожувало 20-річне ув’язнення. Діти переселенців не могли отримати освіту кримськотатарською мовою. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою. З Великої радянської енциклопедії навіть вилучили статтю про кримських татар і заборонили вписувати цю національність в паспорт. Режим спецпоселень для татар проіснував до епохи хрущовської десталінізації – другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом’якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в державній зраді – неформальна заборона на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989 року.

Більшість з них були вивезені до Узбецької РСР (82,5%), до Марійської АРСР, Костромської області і Приуралля РСФСР (10,5%,), а також до Казахстану і Таджикистану. Депортовані були і ті кримські татари, які повернулись в Крим із евакуації після відходу німців, а також ветерани війни — до 1946 року 8 995 з них, навіть ті, хто мав високі урядові нагороди, були вислані (в тому числі 254 офіцери); найвідоміші ветерани з числа кримських татар, такі як двічі Герой Радянського Союзу льотчик Амет-Хан Султан, уникли депортації, але були позбавлені права на проживання в Криму.

За роки Німецько-радянської війни вісім кримських татар були удостоєні звання Героя Радянського Союзу

Депортація не торкнулась справжніх колабораціоністів — частина з них (до 3 тисяч чоловік) була евакуйована в Німеччину, де був створений Татарський гірничо-єгерський полк СС, в липні реорганізований у бригаду, а в грудні 1944 року — у Бойову групу «Крим» в складі Східно-тюркського з'єднання СС. А ті 5 381 кримських татар, що на думку НКВС залишився на батьківщині як члени ворожої «агентурної мережі», були заарештовані ще у квітні-травні 1944 року.

У червні 1944 року з Криму були виселені вірмени, греки та болгари. До 1948 року були перейменовані понад 80% населених пунктів Криму, які мали татарське походження

Значна кількість депортованих (за оцінками — від 15 до 46%) померла від голоду і хвороб у першу ж зиму 1944-45 років. Вцілілих не торкнулась беріївська амністія 1953 року і до 1956 року вони мали статус спецпоселенців без права залишити місце проживання під страхом кримінальної відповідальності. На відміну від інших депортованих народів, які повернулись у рідні землі до кінця 1950-х років, кримські татари формально отримали таке право лише в 1974 році, а фактичне — в 1989-у, коли Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар і визнала її незаконною і злочинною.

Станом на 2014 рік в у Криму проживало близько 260 тисяч кримських татар; багато їх поселилось у прилеглих областях України (Херсонщина) та Росії (Кубань). Ще близько 150 тисяч з них проживає в Узбекистані, до півмільйона — в Туреччині, кілька деятків тисяч — в Болгарії та Румунії.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію кримських татар геноцидом. 9 травня 2019 року сейм Латвії ухвалив аналогічне рішення.

Сьогодні - День пам'яті жертв геноциду кримськотатарского народу. Вічна пам'ять безвинно загиблим і постраждалим від репресій радянського режиму.

[]
Теги
Схожi
В Одесі виявили вже 29 розстрільних ям - поховання жертв комуністичного терору
Історія
В Одесі виявили вже 29 розстрільних ям - поховання жертв комуністичного терору
Дослідники, які працюють на місці масового поховання жертв комуністичного терору 1937-1938 років, виявили вже 29 розстрільних ям...
В Ізраїлі знайшли стародавні монети, яким 1700 років
Історія
В Ізраїлі знайшли стародавні монети, яким 1700 років
На ізраїльському пляжі знайшли стародавні монети, яким 1700 років...
У Львові вперше опублікували імена причетних до репресій у тюрмах на Заході України
Історія
У Львові вперше опублікували імена причетних до репресій у тюрмах на Заході України
Команда істориків опублікувала списки працівників чотирьох тюрем НКВС у Львівській області станом на березень 1941 року...
Річниця Волинської трагедії, біди двох братніх народів
Історія
Річниця Волинської трагедії, біди двох братніх народів
Українсько-польське збройне протистояння досягло своєї кульмінації на світанку 11 липня 1943 року, коли сотні УПА напали на польські села і селища...
Хто і коли створив гасло «Слава Україні!»
Історія
Хто і коли створив гасло «Слава Україні!»
Славетне гасло українців народилося у Харкові, а загриміло на всю Україну з Києва. Згодом збереглося завдяки зусилллям галичан і волинян у Львові та Рівному...