[]

Геноцид кримськотатарського народу

 Геноцид кримськотатарського народу

Вранці 18 травня 1944 року силами НКВС розпочалася депортація кримських татар з батьківщини. За офіційними даними було виселено 183 155 осіб, головним чином в Узбекистан; невеликі групи татар було виселено в Казахстан, Таджикистан та в Росію. За наслідками депортації загинуло, за різними даними, від 15 до 46% татар.

Частина Таврійської губернії колишньої Російської імперії в межах Кримськог півострова, увійшла до складу РСФРР 18 жовтня 1921 року у формі Автономної Кримської Радянської Соціалістичної Республіки (у 1929 році перейменованої у Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку). Прийнята того ж року конституція державними мовами затверджувала російську і татарську, а корінними народами визначала кримських татар («татар-кримчаків») і караїмів.

 У 1930 році постановою ВЦИК «Про реорганізацію мережі районів Кримської АРСР» у Криму було створено одинадцять національних районів: шість кримськотатарських, по два німецьких і єврейських і один український.

В ході Німецько-радянської війни, коли фронт наблизився до півдня України, з 19 серпня до середини вересня 1941 року з Криму були депортовані німці, 52 тисячі яких, як зазначалось в офіційних документах, були «евакуйовані» в Казахстан. У січні-лютому 1942 року під час Керченсько-Феодосійської десантної операції з Керчі до Казахстану була вислана громада італійців. Ліквідація Кримського фронту фактично вирішила долю Севастополя, падіння якого в кінці червня 1942 року привело до повної окупації Криму німецькими і румунськими військами.

Півострів був звільнений у квітні-травні 1944 року, однак ще до завершення Кримської операції Народний комісар внутрішніх справ Лаврентій Берія підготував для Державного Комітету Оборони СРСР доповідну записку, в якій повідомлялось про дезертирство з Червоної армії 20 тисяч кримських татар, що перейшли на службу до німців, діяльність в Криму розгалуженої мережі т. зв. «татарських національних комітетів», яким інкримінувалось співробітництво з окупантами у боротьбі з партизанами та участь у вивезенні на примусові роботи до Німеччини цивільного населення, і стверджувалось, що «значна частина татарського населення Криму активно співпрацювала з німецько-фашистськими окупантами і вела боротьбу проти Радянської влади».

«З огляду на зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу і виходячи з небажаності подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу, НКВС СРСР вносить на Ваш розгляд проект рішення Державного Комітету Оборони про виселення всіх татар з території Криму» — З доповідної записки Л.Берії, 10 травня 1944 року.

На підставі доповіді Берії, який пропонував «140-160 тисяч татарського населення» виселити до Узбекистану «для використання на роботах як в сільському господарстві — колгоспах і радгоспах, так і в промисловості і на будівництві» 11 травня 1944 року Державний Комітет Оборони СРСР прийняв постанову №ГОКО-5859, якою, серед іншого, наказував силами НКВС СРСР завершити депортацію до 1 червня.

Депортація кримських татар з батьківщини. розпочалась на світанку 18 травня 1944 року і закінчилась у рекордні терміни — о 16-й годині 20 травня: на збори давалось від кількох хвилин до півгодини, після чого людей вантажівками відвозили на залізничні станції, звідки ешелонами під конвоєм відправляли до місць заслання. Під час транспортування тримали впроголодь, а померлих ховали вздовж залізничних колій або просто скидали з вагонів.

Зі спогадів очевидиці Фаріди Меджитової,  яка померла в 2008 році.

«18 травня 1944 року в 3:00 ранку 32 000 співробітників НКВС увірвалися в будинки кримських татар, піднімали з ліжок цілі сім'ї і наказували збирати речі . Коли почалася депортація, батька з нами не було, він воював на фронті. Маму і нас - шестеро дітей солдати викинули з дому, ми так і не встигли нічого з собою взяти, - згадує Феріде Меджитова. Голодні, без належного ми дісталися до Узбекистану ... Дали нам маленький будиночок, де дах була нарівні з землею. Ми їли вмістилися туди все. У 1944 році першим помер брат вирішать, в наступному році сестричка Мевіде. Мама день і ніч плакала і після смерті сестри прожила 3 ​​дня ... Пізніше мене розшукав батько, коли повернувся з фронту. Він йшов, залишивши вдома дружину і шістьох дітей, а залишилася у нього одна я. Ці страшні роки не можна забути, я буду пам'ятати їх до кінця свого життя.»

Дорога смерті

Депортація кримських татар відбувалося у важких санітарно-побутових умовах. Їх перевозили у вагонах, де не було свіжого повітря, оскільки двері і вікна були зачинені. Кримські татари назвали ці потяги «крематоріями на колесах»

Тамара Протасова пригадувала умови свого транспортування:

«До самої смерті не забуду почуття приниження, коли нас, як стадо тварин, заштовхали в товарні вагони і довгі дні та ночі везли зацькованих, завошивлених, голодних. Люди помирали. На коротких зупинках солдати викидали трупи із вагонів. Хоронити було ніколи: паровоз давав гудок і ешелон рухався далі».

Дорогою засланців годували рідко і переважно солоною їжею, що викликало сильну спрагу. У деяких ешелонах отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Оскільки воду, яку набирали з водойм поблизу станцій, не було можливості кип’ятити, то засланці почали хворіти дизентерією, черевним тифом та малярією. Про медичне обслуговування не могло бути й мови.

«Вранці замість привітання – добірна лайка і запитання: трупи є? Люди чіпляються за померлих, плачуть, не віддають. Солдати викидають тіла дорослих у двері, дітей – у вікно...», – згадували очевидці тих страшних подій.

За офіційними даними за два с половиною дні було виселено 183 155 осіб, з яких у дорозі померла за радянськими даними 191 людина, а за підрахунками ж дослідників – 7 889 осіб. За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років.

Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень – оточених блокпостами з воєнізованою охороною і огороджених колючим дротом територій, що більше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей. Переселенців використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах. У 1948 році Москва визнала кримських татар довічними переселенцями. Тим, хто без дозволу НКВД виходив за межі спецпоселення, наприклад, щоб провідати родичів, загрожувало 20-річне ув’язнення. Діти переселенців не могли отримати освіту кримськотатарською мовою. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою. З Великої радянської енциклопедії навіть вилучили статтю про кримських татар і заборонили вписувати цю національність в паспорт. Режим спецпоселень для татар проіснував до епохи хрущовської десталінізації – другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом’якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в державній зраді – неформальна заборона на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989 року.

Більшість з них були вивезені до Узбецької РСР (82,5%), до Марійської АРСР, Костромської області і Приуралля РСФСР (10,5%,), а також до Казахстану і Таджикистану. Депортовані були і ті кримські татари, які повернулись в Крим із евакуації після відходу німців, а також ветерани війни — до 1946 року 8 995 з них, навіть ті, хто мав високі урядові нагороди, були вислані (в тому числі 254 офіцери); найвідоміші ветерани з числа кримських татар, такі як двічі Герой Радянського Союзу льотчик Амет-Хан Султан, уникли депортації, але були позбавлені права на проживання в Криму.

За роки Німецько-радянської війни вісім кримських татар були удостоєні звання Героя Радянського Союзу

Депортація не торкнулась справжніх колабораціоністів — частина з них (до 3 тисяч чоловік) була евакуйована в Німеччину, де був створений Татарський гірничо-єгерський полк СС, в липні реорганізований у бригаду, а в грудні 1944 року — у Бойову групу «Крим» в складі Східно-тюркського з'єднання СС. А ті 5 381 кримських татар, що на думку НКВС залишився на батьківщині як члени ворожої «агентурної мережі», були заарештовані ще у квітні-травні 1944 року.

У червні 1944 року з Криму були виселені вірмени, греки та болгари. До 1948 року були перейменовані понад 80% населених пунктів Криму, які мали татарське походження

Значна кількість депортованих (за оцінками — від 15 до 46%) померла від голоду і хвороб у першу ж зиму 1944-45 років. Вцілілих не торкнулась беріївська амністія 1953 року і до 1956 року вони мали статус спецпоселенців без права залишити місце проживання під страхом кримінальної відповідальності. На відміну від інших депортованих народів, які повернулись у рідні землі до кінця 1950-х років, кримські татари формально отримали таке право лише в 1974 році, а фактичне — в 1989-у, коли Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар і визнала її незаконною і злочинною.

Станом на 2014 рік в у Криму проживало близько 260 тисяч кримських татар; багато їх поселилось у прилеглих областях України (Херсонщина) та Росії (Кубань). Ще близько 150 тисяч з них проживає в Узбекистані, до півмільйона — в Туреччині, кілька деятків тисяч — в Болгарії та Румунії.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію кримських татар геноцидом. 9 травня 2019 року сейм Латвії ухвалив аналогічне рішення.

Сьогодні - День пам'яті жертв геноциду кримськотатарского народу. Вічна пам'ять безвинно загиблим і постраждалим від репресій радянського режиму.

[]
Теги
Новини партнерiв
Схожi
Пам'яті Пилипа Орлика
Історія
Пам'яті Пилипа Орлика
26 травня 1742 року в Яссах у віці 69-и років помер гетьман Війська Запорізького, автор і творець першої української Конституції - Пилип Орлик...
Народження кіборгів: бої за аеропорт
Історія
Народження кіборгів: бої за аеропорт
26 травня — шоста річниця боїв за Донецький аеропорт. Цього дня 2014 року розпочались бої з російським військом за важливий стратегічний об’єкт ...
Смерть Петлюри
Історія
Смерть Петлюри
25 травня 1926 року в Парижі анархіст Самуїл Шварцбард з пістолета вбив Симона Петлюру, колишнього Головного отамана військ УНР і Голову Директорії ...
КДБ знищило українські стародруки й літописи
Історія
КДБ знищило українські стародруки й літописи
Згоріло від 500 до 600 тис. книг та рукописів. Підпал влаштував співробітник бібліотеки Погружальський, який буцімто хотів помститися директору відділу україніки...
«Мертві душі»
Історія
«Мертві душі»
21 травня 1842 року в Москві вийшли друком «Похождения Чичикова, или Мёртвые души» Миколи Васильовича Гоголя. ...