[]

Чому Сталін скасував свято 9 Травня?

Чому Сталін скасував свято 9 Травня?

Росія і деякі країни колишнього СРСР досі святкують 9 травня як день Перемоги у Великій Вітчизняній війні, в той час як  закінчення Другої світової війни в Європі весь світ офіційно відзначає 8 травня. При цьому за часів Сталіна святкування 9 травня скасували вже у 1947 році, зробивши свято розгрому фашистських військ звичайним робочим днем.

Інші радянські свята Сталін чомусь не чіпав, вони відзначалися так само урочисто. Чому лідер СРСР вирішив відмовитися від Дня Перемоги, чого і кого він боявся і на які кроки готовий був піти, щоб не програти після війни - про це розповів історик Костянтин Залеський.

Кажуть, що Сталін повернув 9 Мая статус робочого дня, тому що боявся фронтовиків, які були ще зовсім не старі, які подивилися, як живе звільнена ними Європа, і могли поставити неприємні запитання радянській владі. Це близько до істини?

Костянтин Залеський: Це пояснення близько до істини, але не зовсім відноситься до святкування Дня Перемоги. Його святкували в 1945, 1946 і 1947 роках, поки в грудні 1947 роки не скасували. В даному випадку це було пов'язано не з тим, що побачили в Європі. В Європі дійсно наші фронтовики побачили, як живуть ті ж самі німці, і у них склалося вкрай несприятливе порівняння з нашою країною. Навіть якщо брати ту ж розгромлену Східну Пруссію, все одно в мемуарах наших солдатів і офіцерів, які вже зараз публікуються, ми бачимо, що люди дивувалися тому, які там гарні будинки, як там хороше живуть. Ставили питання, чому в країні переможного соціалізму, де все належить народові, люди живуть набагато гірше, ніж в "треклятому капіталізмі". В даному випадку припиненням святкування Дня Перемоги ці враження не можна було «скасувати».

Через 2 роки після війни Сталін раптом заговорив, що пора перестати носити ордени, отримані за бойові заслуги, і почати пишатися орденами, які отримані за трудові заслуги. Тобто, начебто саме для цього і було скасовано святкування Дня Перемоги. Щоб перестати звеличувати Перемогу і займатися поточними справами відновлення країни, тому що в даному випадку саме відновлення країни було на порядку денному.

Ситуація ж в країні насправді була досить погана: СРСР розгромлений за роки війни, втрати населення дуже великі, плюс був післявоєнний голод. Загалом, проблеми були дуже серйозні і треба було не тільки відновлювати країну, треба було ще й вперед рухатися, тому що США ніхто ж не відміняв, вони існували, розвивалися, і там ніякої війни не було, а СРСР завжди був з Америкою в конкуренції. Скажімо, в створенні ядерної зброї ми наздогнали американців, але це коштувало колосальних грошей.

Тому пишатися Днем Перемоги Сталін вважав не потрібним. Він вирішив, що, якщо шанувати День Перемоги, то це потягне за собою цілий ряд заходів - заохочення ветеранів, пенсії, нагородження. У сталінські часи інвалідам війни платили лічені копійки, тому що каліки були «абсолютно даремні для соціалізму», тобто вони не могли працювати на благо соціалістичної вітчизни, а гроші їм платити треба. Тому вони жили упроголодь, просили милостиню на вулицях.

Велика Перемога дісталася СРСР ціною мільйонів покалічених доль - причому покалічених в самому прямому сенсі слова. Якщо загиблих героїв вихваляли, то від склічних фронтовиків, які позбулися рук і ніг, влада намагалася позбутися всіма силами - щоб каліки своїм виглядом не псували тріумфу, адже близько 10 мільйонів повернулися з фронту з різними формами інвалідності. З цього числа - 775 тисяч з пораненнями в область голови, 155 тисяч з одним оком, 54 тисячі сліпих, 3 мільйони одноруких, 1,1 млн без обох рук...

Доля "непотрібних" героїв війни була страшною. Радянські органи стежили за військовими інвалідами ще в ході Другої світової війни. Протягом 1943-1944 років НКДБ СРСР спрямувало місцевим органам держбезпеки кілька директив, які вимагали "профілактувати" інвалідів війни, щоб каліки, які поверталися з фронту, не вели антирадянської пропаганди.

Причин для невдоволення радянською владою було більше, ніж достатньо. Інваліди Великої Вітчизняної війни першої та другої групи - тобто люди, що повністю втратили працездатність - отримували пенсію в розмірі 300 рублів на місяць, що становило приблизно половину окладу некваліфікованого робітника. У селах каліки-фронтовики взагалі не отримували нічого - в ті часи держава була впевнена, що клопіт про інвалідів, які повернулися з фронту без ніг або без рук, є справою виключно їх рідних і родичів. Було навіть видано спеціальний закон, що категорично забороняв брати на облік в установи соціального забезпечення інвалідів I і II групи, якщо вони мали живих батьків або родичів.

Замість цього влада пропонувала інвалідам самим заробляти на життя - мовляв, в соціалістичному суспільстві повинні працювати навіть безрукі.

Крім того, для остраху інвалідів було проведено і кілька публічних кримінальних процесів. Також в віддалених місцях, було організовано будинки інвалідів. Умови утримання фронтовиків в цих будинках мало чим відрізнялися від тюремних. Найвідомішим в СРСР був будинок інвалідів війни і праці на острові Валаам, що був облаштований в будівлях Спасо-Преображенського монастиря. Саме тут було відкрито ціле відділення для "самоварів" - так цинічно в той час називали людей, які втратили обидві руки і ноги.

Щодо теми святкування Дня перемоги, то Сталін міркував так: якщо ми пишаємося перемогою, то ми повинні платити цим людям нормальну пенсію, щоб вони достойно жили. У країни на це грошей немає. Якщо ми пишаємося перемогою, то людей, які внесли в неї свій внесок (а їх видно - вони носять нагороди), повинні поважати, повинні з ними рахуватися, їм потрібно давати хороші посади в партійному апараті, з ними потрібно радитися. Це Сталіна аж ніяк не влаштовувало.

Тому перемогою пишатися було заборонено. Це можна було робити тільки на міжнародній арені. Там ми завжди пишалися і згадували про Велику Перемогу в документах, спрямованих на аудиторію поза країною, бо це було політично вигідно. А всередині країни це було невигідно. Всередині країни потрібно було будувати економіку, потрібно було її піднімати, потрібно було її відроджувати і рухатись далі. І тут думка військових ніякого значення не мала.

Крім того, скасування Сталіним святкування 9 Травня - це був політичний хід, спрямований на укріплення комуністичних ідеалів. День Перемоги - це ідеал народний, а не комуністичний, тому що у війні перемогла не радянська влада, а народ.

А Сталіну потрібна була ідея про те, що перемогла у війні саме радянська влада під керівництвом товариша Сталіна і це треба було вбити всім в голову. Тому і потрібно було скасувати свято. Сталін не робив нічого просто так: він не відмінив 23 лютого або 7 листопада,  не відмінив День Конституції СРСР і День народження Леніна. А от 9 травня скасував, бо це не соціалістичне свято.

Чи відрізнялися концепції святкування Дня перемоги при Сталіні в 1945-1946 роках і за Брежнєва, після 1965?

Костянтин Залеський: Я не можу вам сказати, бо не знаю, як проходили святкування в 1946 і 1947 роках. Я бачив, як святкувалося 9 Травня в кінці брежнєвської епохи, тому що був присутній при цьому. На мій погляд, тоді святкування проходили менш формалізовано, ніж у наш час. Хоча це цілком можна пояснити тим, що зараз День Перемоги відзначають люди, які ніякого відношення до цієї перемоги не мають. Я, наприклад, жодного відношення до тієї перемоги не маю. До неї має відношення покоління мого батька. З нашого боку це почуття вдячності. А ось в брежнєвську епоху насамперед святкували люди, які це все пережили.

 

Коли знову почали святкувати день Перемоги?

Костянтин Залеський: День Перемоги не святкували 17 років - і при Сталіні, і при Хрущові. З кінця 1950-х років Микиті Хрущову постійно надходили пропозиції зробити День Перемоги святковим і вихідним днем, але позиція Хрущова була принциповою - відмова. Причина того, що це свято у радянського народу асоціювалося зі Сталіним.
Постанова про те, що 9 травня знову оголошується святковим днем, вийшла аж в 1965 році, за часів Леоніда Брежнєва. Почасти це пов'язано з особистістю генсека - Брежнєв любив пишні святкування, масштабні заходи і вшанування. До слова, якщо Сталін носив тільки одну нагороду, то у Брежнєва був повний комплект - більшість нагород він привласнив собі сам.
Ще одна причина - в цей рік була «кругла дата». У 1965 році виповнилося 20 років з дня Перемоги, а в СРСР вже виросло покоління тих, хто війну не бачив. Крім того, живі свідки війни вже постаріли і не брали участь в політичному житті, найбільш «гострі» подробиці війни стали забуватися..

Мені доводилося чути думку, що вже за радянських часів справжні фронтовики не любили тих, хто на 9 Травня ходив в орденах і всіляко демонстрував свій статус ветерана. Ветерани вважали за краще в цей день тихо пом'янути загиблих товаришів. Таке дійсно мало місце?

Костянтин Залеський: Тут все залежить від конкретної людини. Багато ветеранів дійсно не любили нікуди ходити і не вважали цей день святом. Але в той же час деякі приходили на паради та зустрічі ветеранів. У більшості випадків це були люди самотні, які хотіли зустрітися з бойовими товаришами, поговорити. У кожного було своє ставлення і до цієї війни, до свята і до Радянського Союзу.

[]
Теги
Новини партнерiв
Схожi
Московські війська розбиті вщент: Конотопська битва
Історія
Московські війська розбиті вщент: Конотопська битва
У битві під Конотопом війська гетьмана Івана Виговського за підтримки Кримського ханату 8 липня 1659 року завдали нищівної поразки московським військам...
Український Дон Кіхот: смерть «радянського націоналіста» Миколи Скрипника
Історія
Український Дон Кіхот: смерть «радянського націоналіста» Миколи Скрипника
7 липня 1933 року покінчив життя самогубством Микола Скрипник - більшовик, учасник Комінтерну і, водночас,прихильник українізації і борець української культури...
Створення СРСР
Історія
Створення СРСР
6 липня 1923 року Центральний Виконавчий Комітет СРСР затвердив «Договір про створення СРСР» та увів у дію Конституцію СРСР...
Шість років тому українська армія визволила Слов’янськ і Краматорськ
Історія
Шість років тому українська армія визволила Слов’янськ і Краматорськ
Рівно 6 років тому українські війська звільнили Слов'янськ і Краматорськ від російських окупантів....
Декларація незалежності США
Історія
Декларація незалежності США
4 липня 1776 року у Філадельфії Другий континентальний конгрес прийняв Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки від Великої Британії і її короля...