Борис Возницький – хранитель скарбів України

Борис Возницький - мистецтвознавець, вчений, дослідник, полум’яний діяч музейної справи і невпинний хранитель культурно-історичного надбання нашої  батьківщини, академік і Герой України. За цими регаліями ховається справжня суть Бориса Григоровича, який став легендою музейного світу, вперше розпочавши відродження замків і храмів та пошук старовинних артефактів.

"Ми зібрали артефактів державної історії і української слави на 17 млрд євро" – зауважив колись сам діяч.

Академіка Бориса Возницького називають «ангелом-охоронцем» українських музеїв та замків, пам'яток культури українського народу. Активна охоронна діяльність Бориса Возницького розпочалася у 1960-ті роки. Він був піонером напрямку збереження культурної спадщини України і полум’яним ентузіастом своєї справи. В безбожній країні СРСР якраз тоді розпочалася нова хвиля руйнацій церков і соборів, пам'яток культури нашого народу. Були століття існування культури українського народу, коли церква і релігія монополізували культуру (в ті століття вона була винятково релігійною). Руйнівники висаджували в повітря церкви 12—19 століть, знищували культуру цілої країни, цілі періоди тої культури.

Маючи в розпорядженні вантажівки, Возницький зі співробітниками обстежував покинуті барокові храми, занедбані каплиці, покинуті цвинтарі.

В покинутому соборі міста Жовква (за правління комуністів називалося Нестеров) Возницький зняв з вікон полотна, які виявилися рештками оригіналів художника з Австрії Мартіно Альтомонте доби бароко. Альтомонте приїздив у Жовківський замок, де працював на замовлення короля Яна ІІІ Собеського. Зразки творів Альтомонте можна бачити в Олеському і Золочівському замках. Серед врятованих Возницьким картин — оригінали Шимона Богушовича зі Львова, Андрія Стеха з міста Ґданська, Альтомонте (внизу фото).

"...Може начальство вийти, міліція. А я їм виймаю з кишені слова Володимира Ілліча: "Искусство принадлежит народу". Комусь іншому з кишені виймаю слова Гітлера, з "Майн кампф": для того, щоб знищити народ, треба знищити його минуле. І все" – згадував Возницький.

В містечку Городенка Івано-Франковської області Возницький разом зі співробітниками врятували рештки дерев'яного вівтаря роботи Пінзеля (внизу на фото).

Собор і вівтар були створені на замовлення мецената Миколи Василя Потоцького — одного з найбагатших серед меценатів тодішньої України.

На покинутому цвинтарі було розкопане поховання з надгробком дітей Понінських роботи Бертеля Торвальдсена. Пошук і порятунок видатного твору мистецтва належить Возницькому. Про твір Торвальдсена забули навіть на батьківщині відомого скульптора.

За неповними підрахунками, Возницький і його співпрацівники врятували близько 36 000 творів мистецтва, серед яких гобелени, меблі, картини, вівтарі, мармурові і дерев'яні скульптури, предмети ужиткового мистецтва тощо. Рятівну діяльність Возницького нема з чим порівняти на теренах України кінця XX століття.

Борис Григорович Возницький народився 16 квітня 1926 року в селі Ульбарів, тепер Нагірне, Рівненської області.

Під час Другої світової був в УПА. За спогадами самого Возницького, перед приходом «совєтів» вони отримали наказ розійтись по домівках і чекати наказу на збір, однак одразу після входу радянських військ у Дубно в березні 1944 року був мобілізований і потрапив на фронт. Служив у штрафній роті (за його словами, як і всі «западники»), з 60 вояків вижили тільки 3. Борис Григорович згадував, що служив разом з бандитами, білогвардійськими офіцерами з рудників (у них не згинались ноги. Брав участь в операції «Багратіон» по відвоюванню Білорусі, після першого ж бою в їхній роті залишилось декілька чоловік, решта — загинули.

Борис Возницький був нагороджений радянською медаллю «За відвагу». Був студентом училища імені Труша, навчався у Ленінградській академії мистецтв (факультет історії мистецтв).

«Коли я вчився в Лєнінграді, то мене трохи чорти брали: їдеш – палаци, Пєтродворєц, Павловськ, а у нас в Україні нічого немає. Я вчився на мистецтвознавчому, то у нас тільки у 63-му році почали читати курс "Искусство народов СССР". А так – тільки Росія і Європа. Мені це було образливо. І я, коли вже все закінчив, вирішив, що буду піднімати якось українське мистецтво» - згадував Возницький.

Борис Возницький починав свою діяльність у Винниках і був надхненником створення Винниківського історико-краєзнавчого музею, збирав перші експонати для нього (в 1956 році жив у Винниках).

Історико-краєзнавчий музей Винників — другий музей міста. Перший — кімната-музей, яку створив Борис Возницький. Щоб забезпечити сім'ю, працював у трьох школах, вчив дітей малювати, вів краєзнавчий і туристичний гуртки у тодішньому Будинку піонерів.

У Винниках створив перший музей, експонати до якого збирав разом з учнями міста. Організовуючи експедиції в ближні села, вони знайшли унікальні речі, яким немає ціни, розкопали в лісі 2 кельтські поселення. Разом робили археологічні пошукові експедиції, зібрали колосальну колекцію. Багато експонатів із тих часів зберігаються в історико-краєзнавчому музеї, деякі — в Олеському замку. (внизу фото замку)

У 1960–1962 рр. Возницький працював заступником директора Музею українського мистецтва у Львові. Згодом призначений на посаду директора Львівської картинної галереї. (фото внизу) Член Національної спілки художників, де очолював секцію критики і мистецтвознавства.

Організатор численних історико-художніх виставок, у тому числі великої експозиції «Гетьман Іван Мазепа: Погляд крізь століття» (2003), виставка «Іван Виговський особа і час», «Розп'яття» (до 2000-річчя від народження Христа). Був популяризатором спадщини Іоана Георгія Пінзеля, ініціатором створення музеїв першодрукаря Івана Федорова, музею-садиби «Русалки Дністрової». Створив туристичний маршрут «Золота підкова», до якого входять Олеський, Золочівський, Підгорецький, Свірзький замки.

Борис Григорович помер у 86 років - загинув в автокатастрофі, що сталася внаслідок серцевого нападу 23 травня 2012 року. В останні роки, за згадкою друзів, цінував кожну хвилину і дуже багато працював, адже зна скільки ще треба зробити і як мало лишається у нього часу. Він зібрав 35 тисяч унікальних експонатів і створив 16 музейних комплексів. Розпоряджаючись мільярдними ресурсами, Возницький не збирав власної колекції. В нього навіть водія не було, і тому в цей фатальний ранок 86-річний академік був за кермом сам... Його внесок в культуру України безцінний.

Похований Борис Григорович 25 травня на Личаківському цвинтарі у Львові.

Вшанування пам'яті видатного діяча музейної справи

Ще за життя Бориса Возницького було створено кілька його портретів. Скульптурний образ (тонований гіпс) створила 1982 року Теодозія Бриж. 2010 року олійний портрет Возницького написав художник Іван Козак.Роком пізніше скульптор Ярослав Мотика відлив портрет у бронзі.

• Винники (місто біля Львова) одні із перших увіковічили пам'ять про Б. Возницького, назвавши одну із вулиць міста його іменем (червень 2012 р.). Також його ім'ям названо одну з вулиць міста Здолбунів.
• Згідно з наказом Міністерства культури України від 12 квітня 2013 року Львівській національній галереї мистецтв присвоєно ім'я Бориса Возницького.
• Заснована українська недержавна премія для відзначення осіб, котрі зробили вагомий внесок у розвиток музейної справи в Україні — Премія імені Бориса Возницького «За вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи».
• 26 вересня 2013 року в «Мистецькому арсеналі» відбулося перше вручення Премії імені Бориса Возницького «За вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи України».