[]

Антон Чехов: Україна дорога і близька моєму серцю!

Антон Чехов: Україна дорога і близька моєму серцю!

29 січня 1860 року у Катеринославській губернії народився майбутній письменник Антон Чехов. Батько письменника - Павло Єгорович Чехов - українець, народжений у селі Вільховатка Полтавської губернії, жив у селі Вовча Балка на Харківщині. Бабуся Чехова Єфросинія Шимко, у якої він часто гостював, розмовляла українською мовою. З дитинства хлопчик спілкувався українською, російську вивчив згодом, тому у творах А.Чехова багато українізмів. Антон Чехов завжди вважав себе українцем за походженням, письменником українського роду в російській літературі.

Памятаєте чеховське гасло «В Москву, в Москву!»? Чомусь і досі чимало пишуть про те, що, мовляв воно було своєрідним життєвим і творчим орієнтиром для декількох поколінь української молоді. При цьому головне не помічається: це гасло - не є гаслом самого Антона Чехова, а є гаслом героїнь його п'єс, які живуть в трагічно-химерному світі, де російська провінційна нудьга поєднується з нереалістичною ілюзією дива, яке відбудеться тільки від зміни географічного місця проживання. Сам же Чехов визнавав, що не має до Москви жодних симпатій ...

Втім, не будемо переповідати, а надамо слово самому письменникові:

«Якби я був самотній, я залишився б в Полтавській губернії, так як з Москвою не пов'язують мене ніякі симпатії. Плином жив би в Украйні, а на зиму приїжджав би в наймиліший Пітер ... Крім природи ніщо не вражає мене так в Україні, як загальне достаток, народне здоров'я, високий рівень розвитку тутешнього мужика, який і розумний, і релігійний, і тверезий, і моральні , і завжди веселий і ситий. Про антагонізмі між пейзанами і панами немає і згадки».

Неочікувано, правда?

А ось висновок, власне, діагноз професійного лікаря Чехова на підставі спостереження властиво російської життєвої суєти:

«Ви погляньте на це життя: нахабство і неробство сильних, неуцтво і скотоподобія слабких, навкруги бідність неможлива, тіснота, виродження, пияцтво, лицемірство, брехня».

Але в цих спостереженнях і оцінках нічого випадкового немає (Чехов взагалі прагнув до найбільшої точності в своїх текстах). Все тут спирається на життєві реалії і факти з біографії письменника.

У травні 1888 року він, разом зі своїми рідними, орендував дачу поблизу міста Суми на березі Псла. І ось в листі Чехова, якого майже всі його колеги називали «нещадно суворим і жорстким», ми читаємо:

«Я сиджу біля відчиненого вікна і слухаю, як в старому, занедбаному саду кричать солов'ї, зозулі і удоди. Мені чутно, як повз наші двері проїжджають до річки хохлята верхи на конях і як іржуть лошата ... Вчора, в день хохли їздили по річці і грали на скрипках».

«Нещодавно я подорожував по Полтавській губернії. Був в Сорочинцях. Все те, що я бачив і чув, так принадно і ново, що Ви дозволите мені не описувати тут в листі цієї подорожі. Тихі, пахучі від свіжого сіна ночі, звуки далекої хохляцької скрипки, вечірній блиск річок і ставків, хохли, дівки - все це так само широколистно, як хохляцька зелень, і поміститися в короткому листі не зможе».

«Пишу Вам з теплого й зеленого далека, де я вже оселився купно зі своїм прізвищем. Живу я в садибі поблизу Сум на високому березі річки Псла (притока Дніпра) ... Навколо в білих будинках живуть хохли. Народ все ситий, веселий, балакучий, дотепний ... Жебраків немає. П'яних я ще не бачив, а матюки чуються дуже рідко, та й то в формі більш-менш художній».

Але зупинимось для деяких пояснень.

В першу чергу - слово «хохол» тоді не було образливим. Чехов і сам неодноразово називав себе(і не без підстави в силу свого походження) «хохлом», а під час перепису 1897 року назвав себе офіційно «малоросіянином», на той час в цьому терміні тоді теж не було нічого негативного.

Саме в ті роки юна Леся Українка писала своєму дядьку, Михайлу Драгоманову в Болгарію:

«Ми відкінулі назви "українофіли", а звемося просто українці, бо ми такими єсьмо, окрім всякого "фільства"».

Це було новацією, хоча саме слово «українець» існувало і на початку ХІХ століття, але широко ще не вживалося. До речі, пізніше Чехов використовував вже іншу, більш модерну формулу:

«У моїх жилах тече українська кров».

До речі, зверніть увагу на використання Чеховим словосполучення «в Україні», яке є для нього правилом. Це сучасні російські філологи вважають, що потрібно говорити і писати «на Україні», а ось Пушкін, Герцен і Чехов говорили і писали інакше.

Історично зображені Чеховим «картинки з життя» відносяться до початкових етапів формування української нації. З листів письменника і спогадів його колег ми дізнаємося, що грамотні «хохли» читають Шевченка і нерідко мають вдома «Кобзар», що їх дітей місцева «панська» молодь навчає українською мовою, що ті ж українські «пани» організували лікування селян, до якого незабаром приєднався і сам Чехов, що ці селяни вміють не тільки добре співати, а й грати на скрипках - і таке інше.

Зазначимо, що не тільки про селян йшлося - Чехов спілкувався і з робочими цукрового заводу Харитоненка, які жили переважно в тих же селах або в Сумах, але їх звичаї були такими ж, несхожими на російські. Ну, а те, що Чехов міг адекватно оцінити життя «пейзан» (іронічна назва селян -ред.), сумнівів не викликає. 

Ось так писав про Україну Антон Чехов - відомий діагност людського життя Російської імперії кінця ХІХ - початку ХХ століть. Можливо, він трохи ідеалізував українське село Лівобережжя - але не сильно, тому що в його письменницькій чесності сумніватися не доводиться ...

І в подальшому письменник не дистанціюється від України і українських проблем. На зламі ХІХ і ХХ століть у Львові було видано кілька перекладів творів Чехова українською мовою, здійснених Марією Грушевською. Молодий тоді Агатангел Кримський, який нещодавно отримав професорське звання, писав Чехову:

«Висилаю книги за дорученням редакції "Літературно-наукового Вістника" та на прохання перекладачки (дружини професора малоросійської історії у Львівському університеті - Грушевського): зважаючи на заборони, накладені на малоросійську літературу в Росії, вони бояться, що книги, відправлені прямо на ваше ім'я, не дійдуть, а я маю право на отримання книг без цензури».

У відповідь Чехов сердечно подякував за надіслані переклади його творів. Та просив передати пані М.Грушевській подяку за переклад його творів, зазначивши при цьому, що «якби я знав її адресу, то поспішив би подякувати їй сам».

А ще Чехов писав Кримському:

«Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику, її чудову українську пісню, повну чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко».

Окремо хочеться зупинитися на взаєминах Чехова з видатною українською актрисою Марією Заньковецькою. Вперше письменник побачив актрису під час гастролей українського театру в Москві в ролі Софії (п'єса Івана Карпенка-Карого «Безталанна»), і ще до знайомства в листі до брата він написав:

«Заньковецька - страшна сила!».

Особисто ж познайомилися вони в Санкт-Петербурзі. Зав'язалися дружні стосунки. У листах до приятелів Чехов нерідко напівжартома називав Заньковецьку «хохляцькою королевою» і охоче проводив з нею чимало часу. Дехто з дослідників вважає, що між ними зав'язався роман, дехто заперечує, але фактом є те, що їхні стосунки були щиро дружніми. Нині зберегігся єдиний лист Чехова до Заньковецької - від 12 січня 1892, - з якого стає відомо, що він допомагав актрисі в створенні костюму для ролі циганки Ази (п'єса «Циганка Аза» Михайла Старицького). Письменник також повідомляв актрису про свої справи, про те, що їде до голодуючих. Листів було чимало, але все листування між письменником і актрисою згоріло під час пожежі в рідному селі Марії Заньковецької Заньках, де була розташована її сімейна садиба. Відомо тільки, що в цих листах йшлося про наміри Чехова купити маєток біля маєтку Заньковецької на Чернігівщині та створити для неї п'єсу.

Пізніше Марія Заньковецька розповідала про Чехова своїй знайомій:

«Він теж умовляв мене перейти на російську сцену, а я в свою чергу соромила його, що він, сам українець, а підмовляє мене до зради. Дорікала йому, що він не пише рідною мовою. А він мені заперечував, що грішно заривати талант, що на російській сцені дорога ширше. Обіцяв написати п'єсу, в якій для мене буде роль виключно українською мовою. Потім якось говорив, що вже пише таку п'єсу, але про подальшу її долю я нічого не знаю: наші шляхи розійшлися; він почав хворіти, йому доводилося жити то в Криму, то за кордоном, і більше я з ним не зустрічалась, а дивовижної чистоти душевної була людина».

Втім, розмови на цю тему навряд чи можна описати делікатними термінами «умовляв» і «соромила»; сучасники відзначали, що мова йшла про бурхливі, вкрай емоційні дискусії, коли, як кажуть, іскри сипалися і дим йшов. Що ж, обидві сторони мали свої резони, обумовлені прокляттям самодержавної імперії: в цій імперії українському театру було дозволено ставити тільки п'єси етнографічного характеру, світова класика українською була заборонена, п'єси з модерного життя також, заборонено було і друкувати в імперії художню літературу українською мовою.

Тільки після скасування в 1905 році цих заборон з'явився Театр Миколи Садовського, в організації якого активну роль грала Заньковецька, де, зокрема, ставилися п'єси Лесі Українки, Володимира Винниченка, Юліуша Словацького і того ж Антона Чехова, звичайно, українською мовою. Але Чехов до цього не дожив: він помер в 1904 році, від туберкульозу ...Йому було 44.

Як бачимо, в силу історичних обставин українець Антон Чехов став класиком російської літератури. Реалізувати свій потенціал, пишучи українською мовою, в ті роки в самодержавній імперії він не міг. Це вже після зняття заборон Володимир Винниченко стає одним з найпопулярніших письменників і драматургів, його п'єси переводять на російську та німецьку. Чехов же, який органічно не міг не писати, змушений був писати російською мовою, і це аж ніяк не відвернуло його ні від української культури, ні від України, яка завжди була для нього рідною.

[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house2.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Схожi
Археологи знайшли підтвердження існування амазонок
Історія
Археологи знайшли підтвердження існування амазонок
Деякі скелети свідчать про те, що жінки активно користувалися луком і стрілами....
3 березня 1861 року відбулося скасування рабства: цар відмінив кріпацтво
Історія
3 березня 1861 року відбулося скасування рабства: цар відмінив кріпацтво
Кріпацтво було відоме ще з часів Київської Русі, де холопи обробляли князівську чи державну землю і не мали права залишати її собі...
Держархів опублікував особову справу Бандери, яку завела польська поліція під час його першого арешту
Історія
Держархів опублікував особову справу Бандери, яку завела польська поліція під час його першого арешту
Державний архів Івано-Франківської області розпочав публікацію своїх особливо цінних документів на вебсайті у цифровому форматі...
В Бельгії знайшли реліквію зі стародавнього римського міста Помпеї
Історія
В Бельгії знайшли реліквію зі стародавнього римського міста Помпеї
На мармуровій дошці зображені рельєфи, що зображують землетрус, що стався в Помпеях 62 року до нашої ери...
В Амазонії знайшли стародавнє місто, яке змінює уявлення про історію
Історія
В Амазонії знайшли стародавнє місто, яке змінює уявлення про історію
У джунглях Амазонії знайшли величезне стародавнє місто, яке протягом тисяч років ховалося у пишній місцевій рослинності...