26 листопада: цей день в історії

Черніловський-Сокіл Микола Іванович народився в дворянській сім'ї в Київській губернії 27 серпня 1881 року. Його батько служив офіцером в саперному батальйоні, кілька разів брав участь в експедиціях по вивченню Сибіру. Однак син вирішив стати морським офіцером і в 15-річному віці був зарахований в Морський кадетський корпус в столиці.

Закінчивши його з відзнакою, в званні мічмана був зарахований до Балтійського флотського екіпажу. Але всього через два місяці був переведений ревізором на крейсер «Варяг». На відміну від цивільної служби, флотський ревізор не був перевіряючим, а скоріше завгоспом на кораблі. Він відповідав за майно судна, контролював діловодство і завідував фінансовими питаннями. Наступні три роки він прослужив на кораблі, який невдовзі повинен був стати легендарним.

Історію «Варяга» і бою у Чемульпо немає потреби нагадувати. Після того як корабель не зміг прорватися з боєм через переважаючі японські сили, на зборах корабельних офіцерів було прийнято рішення затопити корабель своїми силами. Відповідальним за підготовку корабля до знищення був призначений мічман Черніловський-Сокіл.

Взагалі молодий мічман зарекомендував себе в тому бою дуже добре та був відзначений капітаном Руднєвим поданням щодо нагородження орденом Святого Георгія 4-го ступеня, оскільки під час бою особисто загасив пожежу, що почалася на шканцах через японський обстріл.

Після повернення в Росію отримав звання лейтенанта і перевчився на мінного офіцера. Тоді ж Черніловський-Сокіл одружився з донькою Миколи Воєводського - майбутнього статс-секретаря Його Імператорської Величності. Через кілька років дружина померла від туберкульозу, і Черніловський одружився на її сестрі, яка через два роки також загинула ще зовсім молодою.

Першу світову війну Черніловський-Сокіл зустрів капітаном 2-го рангу на Чорноморському флоті, де він служив на крейсері «Кагул», раніше відомому під назвою «Очаків» (був перейменований після революції на кораблі в 1905 році).

Навесні 1916 призначений командиром нового ескадронного міноносця «Зухвалий». Під його командуванням корабель здійснив вилазку до Анатолійського узбережжя, після чого повернувся в порт на ремонт. Там Черніловський-Сокіл і зустрів революцію, і далі для нього почалася вже політика.

Він увійшов до складу Севастопольського центрального виконавчого комітету, куди потрапив як делегат від офіцерів Чорноморського флоту. Тоді ж він разом з групою інших офіцерів підписав заклик про необхідність створення в Росії республіки, що було опубліковано в газетах. За лояльність до нової влади був швидко підвищений до звання капітана 1-го рангу і очолив Чорноморську повітряну дивізію.

Черніловський-Сокіл був активним прихильником українізації флоту, тому відразу ж після приходу до влади гетьмана Скоропадського виявився в його оточенні та став контр-адміралом.

21 травня 1918 року в Севастополі було організоване офіційне воєнно-морське представництво Української Держави. У наказі від 21.05.1918 №6/069 зазначалося:

«По наказу Ясновельможного Пана Гетьмана Всієї України капітан 1 ранги Михайло Остроградський призначається офіційним представником Морського Міністерства Української Держави до м. Севастополя для зв’язку з германським командування по Кримі по питанням, котрі торкаються: воєнних кораблів, транспортів і пароплавів, що базуються у Севастополі, їх особистого складу, севастопольського портового правління, а також по всіх воєнно-морських питаннях на Кримі».

Начальником штабу офіційного представництва призначений капітан 1 рангу Микола Черніловський-Сокіл.

Втім, з флотом виникли складності.

Частина Чорноморського флоту пішла до Новоросійська, інша частина спробувала прикритися українськими прапорами, щоб уникнути захоплення німцями, що увійшли до Криму. Сам Крим виявився між декількома воюючими сторонами, і кораблі, що залищились на старих російських базах були незрозуміло чиїми. Безпосередньо гетьману вони не підпорядковувалися, кримському уряду теж. Де-факто вони були під контролем німців.

Таким чином, Черніловський-Сокіл, формально командувавший Чорноморським флотом Української держави, фактично нічим не командував.

Гетьман намагався вирішити питання з німцями, але до їх відходу так і не встиг цього зробити. Щоб не робити контр-адмірала посміховиськом, його направили в Севастополь в якості начальника штабу представника морського міністерства Української держави. Але після повалення гетьмана він виявився на Чорноморському флоті вже у білих, як начальник управління постачанням.

Після відходу сил Антанти евакуювався до Константинополя, проте незабаром повернувся в Одесу і звідти вирішив пробиратися до Колчака.

На той час, коли він дістався до Сибіру, ​​справи у Колчака були вже погані, тому він пройшов далі, до Владивостока, де його звання було підтверджено, і він був призначений командувачем Сибірської флотилії, а пізніше начальником порту.

Влада тоді належала «рожевому» Тимчасового уряду Приморської обласної земської управи. Після перевороту, вчиненого білими, Черніловський-Сокіл як «націонал-комуніст» був відсторонений зі своєї посади. Однак після остаточної евакуації білих і входження Владивостока до складу пробільшовицької Далекосхідної республіки гетьманський контр-адмірал на короткий термін опинився на чолі Морських сил ДСР. 

Лише після скасування ДСР Черніловський-Сокіл виїхав з  РРФСР і перебрався в Китай. У Тянцзині він провів останні роки і помер в 1936 році.

Черніловський-Сокіл став досить рідкісним для морських офіцерів того часу явищем, примудрившись послужити всім і зайняти високі пости у самих різних політичних силах. Спочатку він активно підтримував Тимчасовий уряд, потім служив у гетьмана і боровся за українізацію, після чого опинився у білих, послужив «рожевим» і нарешті обійняв високу посаду вже у більшовиків.