Юрій Рибчинський: «До «Національної легенди» усі інші премії і звання були кальками з радянських»
76-річний поет, драматург і Герой України Юрій Рибчинський днями був названий одною з семи "легенд" України. Напередодні 30-ї річниці Незалежності України у Маріїнському палаці з рук президента Володимира Зеленського він отримав премію "Національна легенда", що цього року вручалася вперше. Український Дощ зв'язався з поетом задля коментаря щодо визначної події.
- Юрію Євгеновичу, як Ви ставитеся до нових нагород, таких як "Національна легенда" ?
Знаєте, це друг має бути старим, а усе інше у молодій державі має бути нове, молоде, прогресивне: економіка, бізнес, культура, політики, нагороди... Тому ця премія не може не радувати, адже вона є чимось новим, а не просто калькою з радянських нагород, які були раніше.
А хто з українців особисто для Вас асоціюється зі словом "легенда"?
З нині живих це Ліна Костенко і Сергій Бубка. З композиторів - мій співавтор, якому цьогоріч виповнюється 80 років - Ігор Поклад. З покійних, безумовно, Валерій Лобановський і Борис Патон.
- Коли Вас нагороджували, що Вам сказав президент?
Як не дивно, я точно не пам'ятаю. Звичайно, подякував за творчість. Але я пам'ятаю, що сам сказав президенту...
- І що ж?
Дякую за кожну хвилину, яку ви віддаєте Україні і її народу.
- Багато українців обурилося врученням "легенди" Софії Ротару, мовляв, вона продовжує виступати у країні - агресорі. Що Ви думаєте з цього приводу?
З Софією Ротару ми знаємо одне одного півсторіччя. Вона була першою виконавицею величезної кількості моїх пісень. Я написав для неї "Минає день, минає ніч", "У долі своя весна", "Тече вода", "Кленовий вогонь" і багато всього іншого. Вона, безумовно, легендарна співачка, успіх якої повторити дуже важко. І віддавати нашу легенду Москві було б не розумно і не правильно. Бо Соня - наша і ми нікому її не віддамо.
- Свого часу Ви з Геннадієм Татарченко написали пісню "Віват, король!", яку, здається, присвятили Олегу Блохіну. Ви знали, що він теж стане "легендою"?
Неможливо нікого призначити героєм чи легендою! Ця нагорода лише знаходить свого носія, а не відзначає пересічну особистість. На Олега Блохіна ходили дивитися сотні тисяч людей, за його блискавичною грою спостерігали десятки, а може й сотні мільйонів очей по всьому світу. Він був легендою вже у 70-х роках і ця премія є президентською відзнакою його легендарного успіху. Але його визнанню вже десятки років. Так що усе справедливо.
- А щодо інших?
На жаль, декого вже немає в живих. З Мирославом Скориком ми були великими друзями, дуже багато часу проводили разом в Будинку творчості у Ворзелі. Чудова людина і геніальний композитор! Іван Марчук - видатний художник, яким не можна не захоплюватися. Мирослав Вантух - легенда народного танцю. Олена Потапова - легенда національного балету. Я вважаю, це цуже хороша компанія.
- А як сам концерт? Кажуть, це фактично був Ваш бенефіс?
Прекрасний захід зробили - естетичний, на свіжому повітрі, з документальними кадрами, чудовою режисурою і сценографією. Звучали мої пісні у виконанні молодих виконавців і моїх учнів, таких як Наталія Могилевська. Прекрасно співала Таяна, Тіна Кароль, Сергій Бабкін, і безумовно, Саша Пономарьов. Було дуже приємно, піднесена атмосфера і щирі поздоровлення і оплески. Приємно, коли держава тебе не забуває, коли не втрачається зворотній зв'язок.
- Багато ЗМІ написало про те, що ця нагорода чисто формальна, мовляв, ніяких пільг і привілеїв вона не дає.
Дивіться, а хіба Орден почесного легіона у Франції щось окрім шани дає? Це ж не Шевченківська премія і тим більше не Нобелівська. Зрозуміло, що через локдаун творчі люди вже майже рік не отримують своїх авторських, оскільки концертів майже немає, а уся пенсія уходить на комуналку. Звичайно, грошова премія не завадила б. Але що говорити тоді про сім'ї загиблих, або тих, хто прикутий до ліжка, або їздить на візку? Дякую Богові і Батьківщині за все, що є і за цю премію зокрема.
- У мережі також пишуть, мовляв, Рибчинський завжди був обласканий владою...
Цікаво, якою саме? Мені зараз 76, я писав по 150 творів щорічно. Багато моїх пісень вважалися і вважаються народними. І тим не менш, я звання народного артиста країни отримав лише у 55! Не як деякі сьогоднішні діячі - у 30, а у 55. Це щодо обласканості владою. Крім того, Героя України мені збирався дати ще Ющенко, але не дав. Двісті депутатів зверталися до Порошенка - не дав. А Зеленський мені нічого не обіцяв і нічого не був винний, але від імені народу України дав дві нагороди. Власне за це йому і дякую!
Український Дощ писав раніше, що перші нагороди «Національна легенда» від Зеленського отримали сім видатних українців.
