Як князь Володимир став Великим князем Київським

Володимр народився близько 958 року і був наймолодшим сином великого князя Київського Святослава Ігоревича, після загибелі якого в 972 році успадкував новгородську землю. У 977 році, коли його брат Олег Древлянський загинув біля Овруча під час битви зі старшим братом київським князем Ярополком, наляканий Володимир залишив Новгород і переховувався «за морем», очевидно в Скандинавії, звідки повернувся через рік на чолі численного варязького війська. Він повернув собі Новгород, захопив Полоцьк, який не входив до спадкоємних земель його батька, після чого підступив до Києва.

 

Згідно «Повісті минулих літ» підкуплений Володимиром київський воєвода Блуд переконав Ярополка через загрозу повстання міщан залишити столицю і шукати прихисток в укріпленому граді Родень неподалік від гирла Росі (поблизу сучасного Канева). Після тривалої облоги Ярополк погодився зустрітись з Володимиром для переговорів, прибувши на які, був убитий двома варягами за наказом брата.

 

Літопис датує ці події 980-м роком, проте більш ранній документ «Пам'ять і похвала князю Володимиру» монаха Якова Чорноризця (Мніха) вказує точну дату загибелі Ярополка і вокняжіння в Києві Володимира Святославича, яка вважається більш достовірною, — 11 червня 978 року.

Ставши одноосібним правителем Київського князівства, Володимир приєднав Волинь і здійснив ряд походів на підконтрольні краківським князям Червенські гради та проти балтського племені ятвягів, за два роки підкорив племена радимичів та в’ятичів, а в 981 році, за повідомленням літописця, здійснив похід на Верхню Волгу, де ліквідував незалежний статус угрупувань русів і остаточно приєднав їх землі до складу Русі. Після укладення на рівних умовах миру з волзькими болгарами, Володимир рушив униз Волгою, де підкорив та обклав даниною залишки Хозарського каганату і захопив Таманський півострів з містом Тмуторокань.

Щоб захиститись від нападів печенігів, Володимир укріпив фортецями Змієві вали уздовж південних кордонів обабіч Дніпра і почав переселяти на Південь «кращих мужів» підкорених ним східноєвропейських племен, включаючи фіно-угорські, що сприяло стрімкому злету князівських міст — Чернігова, Переяславля, волинського Володимира.

Спроба запровадити такий собі об’єднанний пантеон язичницьких богів, куди, якщо вірити «Повісті минулих літ», крім слов’янських, потрапили й фіно-угорські, балтські та навіть іранські божества, зазнала невдачі: на часі були монотеїстичні релігії, які ставали вагомим державотворчим фактором у сусідніх з Руссю державах — Волзькій Булгарії, Польщі і тій же Норвегії, яка залишалась невичерпним джерелом поповнення руського війська. То ж коли військові успіхи і зростаюча міць Володимира дозволили йому в 988 році втрутитись у громадянську війну у Візантії й підтримати Василя ІІ Болгаробійцю, за що князю було обіцяно руку сестри імператора Анни, хрещення Володимира як необхідна умова одруження стало природнім початком запровадження монотеїзму на Русі.

За перші двадцять років правління Володимир перетворив Русь на державу, що охопила чи не половину Східної Європи, а прийняття ним християнства та шлюб з порфірородною сестрою візантійського імператора зробили Володимира одним з наймогутніших правителів тодішнього світу і започаткували «Золоту добу» Русі, яка закінчилась зі смертю його сина Ярослава Мудрого, котрий, як і батько, утвердився на престолі в результаті міжусобної війни з братами і також за підтримки варязького війська.

Завдячуючи тому, що князь Володимир разом зі своїм військом пройшов обряд хрещення і сприяв поширенню християнства на руських землях, він увійшов в історію як Володимир Великий.