Я не хочу і не буду виїжджати з України

Хвилин десять пояснював своєму старому другові з Канади, який поїхав звідси у 2005-му, чому я не хочу і не буду виїжджати з України.

Пояснив, начебто, все. У підсумку він погодився з єдиним моїм аргументом.

- Те, що ти любиш Україну, вірю. Тому що це можна пояснити. На рівні почуттів і емоцій. Тут немає логіки. Тільки емоції. А ти людина емоційна. У це повірю. Тому що логічних причин не їхати немає, а досвід підказує, що шанс на побудову успішної держави вкрай малий.О! Малий, але він є. А значить їм треба скористатися.

- Я ж кажу, що ти емоційний. Це знову емоція. Надія. А включи логіку. Не хочуть українці створювати. Хочуть користуватися.

- Просто ніхто не зміг показати як треба. У одних не було можливості, у інших плану, у третіх команди, у четвертих бажання. І так весь час. А все це потрібно для отримання позитивного прикладу. Цим і займаємося.                                               

А ще можу сказати, що треба щось робити з нашим іміджем і комплексами.

Перший покращувати, а від других позбавлятися. Тому що інакше виправдаємо скепсис мого друга. І не тільки його. А нам необхідний зовсім інший результат.